Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Памяті Лесі Бень Рік тому підійшла від нас у віч не наша членка, співучасниця на шої мандрівки, скромна громад ська діячка, зразкова мати, велика українська патріотка Леся Бень. Минув уже рік, як її лема серед нас. Навіть і досі не хочеться ві рити, що її уже немає і не буде ніколи між нами — милої, доброї, завжди привітної пані Лесі... В звязку з цією першою річни цею її смерти, вважаю своїм обо- вязком пригадати нашим читачкам про її минуле життя. Народилася Олександра в с. Ку- ,:икі:щі на Чернігівщині, в росій ській родині місцевого дідича Дол горукова, 10. квітня 1895 року. Дитячі роки її пройшли в рід ному селі, в російському родинно му оточенні, але серед україн ської народньої національної сти хії. Ця стихія, немов безмежний океан, своїми хвилям и заливала цей маленький острівець росій ської нації. Відомими й невідоми ми шляхами та методами вривала ся в життя цієї російської родини На обгортці лютневого числа дві жінки в хустинах підійшли до Дзвона Свободи. Чому саме Ви вибрали їх та що хотіли тим за значити? Чи хустина належить до нашої традиції? Мені здається, що це ознака бідности. Може кра ще було підібрати якусь молоду пару в народньому вбранні. Читачка з Ню Джерзи Хустина — це справді складова частина нашого народнього вбран ня. В її кольорах та матеріялі ду же любувалась українська жінка, а вже завязати її ніхто краще не вміє від неї. Недаром оспівали її поети й малювали мистці. Хустина увійшла також у наш міський побут, бо в нашому клі маті вона необхідна. Та й тут за- вязуються нею й наші жінки. Це є певна наша особливість, якої не І ЛОСТуПО'ВО, з покоління в поко ління денаціоналізувала, асимілю вала, перетоплювала окремих чле нів родини Долгорукових на спра вжніх громадян нової батьківщи- ни-України. Одною з таких ,,жертв“ впливу української на ціональної стихії і стала молода Леся. Початкову освіту вона здобула дома, ’Середню в жіночій гімназії у Чернігові, а після того вступила на Вищі Бестужевські Жіночі Кур си в Петербурзі. Брала участь у житті славнозвісної Української Громади, членами якої було бага то студенток-курсисток. Револю ція 1917 року перешкодила за вершити вищу освіту, натомість спричинилася до ще більшого зближення Лесі з українським на ціональним відродженням. Спочат ку революції вона зголосилася працювати в Червоному Хресті, а згодом, туга за батьківщиною й бажання брати участь в україн ській ревслюції — потягнули її на Україну. То був період, коли всі творчі сили української нації в єдиному революційному пориві треба соромитись. Навпаки, її тре ба шанувати, бо й еспанка, що жи ве заграницею, всюди для святоч ної нагоди накидає свій тради ційний шаль. Отже коли обі зга дані пані явились при Дзвоні Сво боди в хустинах, то це не треба вважати знаком нашої ,,бідности“ Навпаки, щось було особливого в них, коли вибрав їх фотограф га зети „Филаделфія Інквайрер“, а світлину потім помістив на першій сторінці свого часопису. Кажете, що краще було б піді брати якусь молоду пару в *на- родньому вбранні? Це правда, що молодь більш приваблює. Але вар. тість світлини у чоімусь іншому. Обі жінки підійшли до Дзвона Свободи з вірою в нього і їх по гляд це говорить. Цей їх вираз на тлі обох прапорів просвітлює цілу знимку. Редакція прагнули одного — будувати но ве, тількищо відроджене, держав не життя. Приїхавши до Чернігова, вона всією своєю істотою входить у культурне й громадське життя цього рідного їй міста, де про йшли найкращі молоді роки. У то му часі її родина вже переселила ся з села, де „бушувала револю- ція“, до міста. Не легко приходи- лося Лесі. З одного боку віддана праця для України, а з другого життя в родині, де не всі члени родини поділяли її переконання, її запал до праці на добро народу й його держави, якого вона стала активною громадянкою. Щоб цілком вийти з російсько го, родинного, оточення, вона ви рішила переїхати до Києва, де як раз тоді завершувався державно- творчий процес, формувалися державні установи молодої Укра їнської Народньої Республіки. Леся стає до посильної для неї праці в Секретаріяті, а пізніше Міністерстві Освіти. Мріє завер шити незакінчену вищу освіту вже в українському державному уні- ситеті, що було метою її життя. Однак, доля покерувала інакше. Розпочалася війна з большевика- ми, а під тиском переважаючих сил ворога, державні установи е- вакуювалися з Києва, в тому і Мі ністерство Освіти, і Леся з ним опинилася в Камянці Подільсько му. Тут вона зустріла, як кажуть, „свою долю“, одружилася з В. Бенем, військовим діячем (пізніше він навіть був адютангом Голов ного Отамана С. Петлюри). В 1920 році, завдяки воєнним діям, Леся залишила свого чоловіка на Над дніпрянській Україні, а сама, ра зом із л-нею Ольгою Петлюрою, переїхала за Збруч і від того часу більше на Наддніпрянщину не по верталась. Після переходу уряду і війська УНР за Збруч, Леся деякий час жила в Варшаві, а пізніше осели лася у Львові, де її чоловік пра цював як педагог. Тут у неї наро дився син Кость, вихованню якого вона присвятила своє життя. (Докінчення буде) Є. Т. Розгін Яка Ваша думка? ЧОМУ В ХУСТИНАХ? Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
