Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
В. Короленко СЛІПИЙ МУЗИКА (Уривок) у ДАЛЬШОМУ кутку саду сто- яв пусткою старий млин. Ко- леса давно вже не крутилися, вали поросли мохом і крізь ста- рі лотоки просмоктувалась во- да кількома тонкими цівками, що не змовкаючи дзвеніли. То було люблене місце сліпого. Тут він просиджував цілими го- динами на бильцях греблі, до- слухуючись до гомону проточ- ної води, й умів чудово удава- ти на фортепяні цей гомін. Але тепер йому було не до того... Тепер він швидко ходив стеж- кою з налитим ущерть гіркого почуття серцем, з перекривле- ним од внутрішнього болю об- личчям. Почувши легку ходу дівчини, він став. Евелина поклала йому на плече руку й запитала сер- йозно: -- Скажи мені, Петре, що то- i таке? Чого ти такий сумний? Хутко повернувшись, він знов почав ходити стежкою. Дівчи- на пішла поруч його. Вона зрозуміла його різкий рух та його мовчання й на хви- лину похилила була голову. Від двору доносилась пісня: З-за крутої гори Вилітали орли, Вилітали, гуркотали, Роскоші шукали Примякшений здалеку моло- дий, дужий голос співав про ксхання, про щастя, простір, i ці згуки линули серед вночніш- ньої тиші, млявий шепіт саду перемагаючи... Там були щасливі люде, що говорили про яскраве та повне життя; вона ще кілька хвилин тому була з ними, пяна від мрій про це життя, в якому для його не було місця. Вона була навіть не спостерегла, коли він знявся з місця, а хто зна, якими довги- ми здались йому були ці хви- лини самотнього горя. Ці думки майнули в голові у молодої дівчини, поки вона ходила поруч Петра по алеї, Ні- коли ще так важко не було за- балакати до його, його настрій опанувати. Проте вона почува- ла, що її присутність помалу вмякша його чорні думки. Справді, його хода стала по- вільніша, обличчя спокійніше. Він чув коло себе її ступу, й помалу гострий біль душевний німів, иншому даючи місце по- чуття. Цього почуття вія не міг збагнути, але він його знав без боротьби скоривсь його добродійному впливові. -- Що тобі? -- запитала во- на його ще раз. — Ta... нічого, — одказав він гірко. — Мені тільки здається, що я зовсім зайвий на світі. Пісня коло дому на час була змовкла й через хвилину доне- слась друга. Вона долітала ле- две чутно; тепер студент спі- вав старої думи, наслідуючи ти- хий спів бандуристів. Іноді го- лос, здавалося, зовсім затихав був, уяву опановувала невира- зна мрія, і потім тиха мельодія знов пробивалася крізь шерех листя... Петро мимохіть спинився, до- ухуючись. — Знаєш, — заговорив він з сумом, -- мені здається іноді, що старі люде мають рацію, ко- ли говорять, що на "світі, де да- лі, то стає гірше. За старих часів було навіть сліпим краще. Замість фортепіяно, я навчив- ся-б тоді грати на бандурі й хо- див-би собі по містах та селах... До мене збіралися-б юрби на- роду, й я-б співав їм про дії ix- хх батьків, про подвиги та сла- ву. Тоді й я був-би чимось у житті. А тепер? Навіть цей ка- детик з таким різким голосом, і той, — ти-ж чула? -- каже: 0- женитися й командувати відді лом. З його сміялися, а я.. а для мене навіть і цього немає. - Блакитні очі дівчини широ- ко розкрилися з ляку й в них блиснула сльоза. -- Це ти наслухавсь промов молодого Ставрученка — мови- ла вона зніяковівши та намага- ючись надати голосові тон без- турботного жарту. -- Еге, - - задумливо відказав Петро й додав: — у його дуже гарний голос. Вродливий він? — Еге, він хороший, -задум- ливо ствердила була Евелина, але раптом, якось гнівно схаме- нувшись, додала різко: -- НІ, він мені зовсім не подобається! Він занадто самовпевнений i толос у його негарний та різ- кий. Петро вислухав дивуючись на цей гнівний вибух. Дівчина тупнула ногою й казала далі: —I все це дурниці! Це все, я знаю, Максим підстроює. O як- же я ненавиджу тепер цього Максима! — Що це ти, Велю? — запи- тав здивовано сліпий. -- Що підстроює? --Ненавиджу, ненавиджу Максима! -- уперто проказува- ла дівчина. — Він з своїми об- рахунками винищив у собі вся- кі серця ознаки... Не говори, не говори мені про них... I зві- дки вони взяли собі право чу- жою долею порядкувати. Вона враз поривчасто зупи- нилась, стиснула свої тонкі ру- ки, аж на них пальці хруснули, й якось по дитячому заплака- ла Сліпий узяв її за руки з зди- вуванням та спочуттям. Цей ви- бух його спокійної й завжди витриманої подруги був такий весподіваний та незміркований! Він дослухавсь разом i до її плачу, й до того чудного відго- мену, що ним озивався цей плач
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
