Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
В. Короленко СЛІПИЙ МУЗИКА (Уривок) у ДАЛЬШОМУ кутку саду сто- яв пусткою старий млин. Ко- леса давно вже не крутилися, вали поросли мохом і крізь ста- рі лотоки просмоктувалась во- да кількома тонкими цівками, що не змовкаючи дзвеніли. То було люблене місце сліпого. Тут він просиджував цілими го- динами на бильцях греблі, до- слухуючись до гомону проточ- ної води, й умів чудово удава- ти на фортепяні цей гомін. Але тепер йому було не до того... Тепер він швидко ходив стеж- кою з налитим ущерть гіркого почуття серцем, з перекривле- ним од внутрішнього болю об- личчям. Почувши легку ходу дівчини, він став. Евелина поклала йому на плече руку й запитала сер- йозно: -- Скажи мені, Петре, що то- i таке? Чого ти такий сумний? Хутко повернувшись, він знов почав ходити стежкою. Дівчи- на пішла поруч його. Вона зрозуміла його різкий рух та його мовчання й на хви- лину похилила була голову. Від двору доносилась пісня: З-за крутої гори Вилітали орли, Вилітали, гуркотали, Роскоші шукали Примякшений здалеку моло- дий, дужий голос співав про ксхання, про щастя, простір, i ці згуки линули серед вночніш- ньої тиші, млявий шепіт саду перемагаючи... Там були щасливі люде, що говорили про яскраве та повне життя; вона ще кілька хвилин тому була з ними, пяна від мрій про це життя, в якому для його не було місця. Вона була навіть не спостерегла, коли він знявся з місця, а хто зна, якими довги- ми здались йому були ці хви- лини самотнього горя. Ці думки майнули в голові у молодої дівчини, поки вона ходила поруч Петра по алеї, Ні- коли ще так важко не було за- балакати до його, його настрій опанувати. Проте вона почува- ла, що її присутність помалу вмякша його чорні думки. Справді, його хода стала по- вільніша, обличчя спокійніше. Він чув коло себе її ступу, й помалу гострий біль душевний німів, иншому даючи місце по- чуття. Цього почуття вія не міг збагнути, але він його знав без боротьби скоривсь його добродійному впливові. -- Що тобі? -- запитала во- на його ще раз. — Ta... нічого, — одказав він гірко. — Мені тільки здається, що я зовсім зайвий на світі. Пісня коло дому на час була змовкла й через хвилину доне- слась друга. Вона долітала ле- две чутно; тепер студент спі- вав старої думи, наслідуючи ти- хий спів бандуристів. Іноді го- лос, здавалося, зовсім затихав був, уяву опановувала невира- зна мрія, і потім тиха мельодія знов пробивалася крізь шерех листя... Петро мимохіть спинився, до- ухуючись. — Знаєш, — заговорив він з сумом, -- мені здається іноді, що старі люде мають рацію, ко- ли говорять, що на "світі, де да- лі, то стає гірше. За старих часів було навіть сліпим краще. Замість фортепіяно, я навчив- ся-б тоді грати на бандурі й хо- див-би собі по містах та селах... До мене збіралися-б юрби на- роду, й я-б співав їм про дії ix- хх батьків, про подвиги та сла- ву. Тоді й я був-би чимось у житті. А тепер? Навіть цей ка- детик з таким різким голосом, і той, — ти-ж чула? -- каже: 0- женитися й командувати відді лом. З його сміялися, а я.. а для мене навіть і цього немає. - Блакитні очі дівчини широ- ко розкрилися з ляку й в них блиснула сльоза. -- Це ти наслухавсь промов молодого Ставрученка — мови- ла вона зніяковівши та намага- ючись надати голосові тон без- турботного жарту. -- Еге, - - задумливо відказав Петро й додав: — у його дуже гарний голос. Вродливий він? — Еге, він хороший, -задум- ливо ствердила була Евелина, але раптом, якось гнівно схаме- нувшись, додала різко: -- НІ, він мені зовсім не подобається! Він занадто самовпевнений i толос у його негарний та різ- кий. Петро вислухав дивуючись на цей гнівний вибух. Дівчина тупнула ногою й казала далі: —I все це дурниці! Це все, я знаю, Максим підстроює. O як- же я ненавиджу тепер цього Максима! — Що це ти, Велю? — запи- тав здивовано сліпий. -- Що підстроює? --Ненавиджу, ненавиджу Максима! -- уперто проказува- ла дівчина. — Він з своїми об- рахунками винищив у собі вся- кі серця ознаки... Не говори, не говори мені про них... I зві- дки вони взяли собі право чу- жою долею порядкувати. Вона враз поривчасто зупи- нилась, стиснула свої тонкі ру- ки, аж на них пальці хруснули, й якось по дитячому заплака- ла Сліпий узяв її за руки з зди- вуванням та спочуттям. Цей ви- бух його спокійної й завжди витриманої подруги був такий весподіваний та незміркований! Він дослухавсь разом i до її плачу, й до того чудного відго- мену, що ним озивався цей плач
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
