Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Ярослава Мандюкова УКРАЇНСЬКА Конгресі в С ЖІНКА Й РІДНА МОВА i, 25 червня, 1934 р.) (Реферат на Слово! Моя ти єдиная зброє, Ми не повинні загинуть обоє... кличе Леся Українка, підкрес- люючи тим значення рідної мо- ви для народу. В коротких сло- вах хочу показати, яка почесна й відповідальна роля припадає нам, жінкам, в плеканні рідної мови. Жінка з природи вразли- ва на красу, на естетику. З дбай- ливістю пильнує вона про свій вигляд, скільки часу Й матері- яльних засобів тратить на те, щоб приподобатися другим... Зате як часто у неї естетика ду- ховного обличчя у занепаді... Але українська жінка не сміє бути бездушною лялечкою, що дбає тільки про свій звер- хній вигляд. Аджеж із психоло- гії знаємо, як духове життя лю- дини відбивається на її облич- чі. Отож, мусимо дбати, щоб обличчя наше стало картиною, що на ній вирізблене наше ду- хове життя. Інтелігентна українська жін- ка, дбала про свої духові цін- ності, повинна поставити в пе- ршому ряді науку й плекання рідної мови, бо вона — пере- думова свідомости нації. Бо ж мова, — це душа народу. Хто ж, як не жінка віками зберігала ці найбільші святощі народу від загибелі? Хто ж, як не вона, передавала їх, як найдорожчу спадщину своїм дітям? Жінка-мати завжди вливала сильну любов до всього, що рі- дке, у кров і кість своєї дити- ви, даючи їй тим міцні підва- лини на все життя. Жінка-ма- ти колисковими піснями наві- вала на діток своїх незабутній чар рідної мови. А чого не до- конали матері, доконали бабу- ні й няні. Такі великі письменники, як Куліш і Коцюбинський, вихо- вані у чужому середовищі, за- колихувані до сну чарівними чашими піснями, заслухані в чар слова українських казок, таки прокинулися з туманного чужинецького круговороту, й вслухуючися в музику рідних слів, навернулися до своїх, де й залишили безсмертні памят- ники української літератури. Маємо багато прикладів із нашого життя, коли одизиці, згадавши слова рідної неньки, що ними вона навчала їх, змог- ли вдержатися проти спокус чужого середовища й поверта- ли до своїх. Часто-густо почу- тий на чужині звук рідної мо- ви чи пісні ставав причиною, коли відірвана вітка поверта- лась до рідного краю. Українська жінка стала же- рцем, що у повній посвяті бе- регла народні скарби, берегла кожну іскорку народнього во- гнища, щоб у потребі запалити народ рідним словом до вели- кого діла. Віки проходили, змінялися і- сторичні умовини, мінялися во- лодарі й гнобителі, підносилася й падала хвиля народньої сві- домості, а серед того рідна мо- ва, що берегла її українська жінка ставала одиноким обед- нуючим чинником для пошма- теваних частин народнього ор- ганізму. Зберегла вона цього «живого | памятника» у такій живучості й красі, що став він придатний передавати найгли- бші думки людського духа. Рідну мову уважаємо симво- лом тісного споріднення. Що гостріш заборонювали її, то більш релігійною ставала лю- бов до неї. Нема такої істоти між нами щоб інстинктовно не любила своєї мови. Любов до неї неро- злучно звязана з нашою духо- вою істотою, звязана з почу- ваннями подиву й вдячности для наших батьків за безцін- ний скарб мудрости й краси, що вони передали нам у мові. Передали все те, що є славою для України, що приносить 14 честь нашому імені. Коли міг Тарас Шевченко сказати, що: «Наша дума, наша пісня He вмре, не загине», то сказав це тільки завдяки мо- ві, що в ній ця пісня заховала- ся. Рідна мова створила, виро- била, збагатила й передала на- ші національні святощі міль йонам наших сестер і братів, як дорібок віків. Кожне слово нашої мови по- ходить із глибини душі, змішу- ється з нашими почуваннями, думками і є не тільки форма, а- ле й суть нашої думки. Вона на- ша інтелектуальна мати, віддих нашого духа, вислів нашої на- родньої вдачі, найживіша й найвірніша картина нашої на- ції. Вона міцний цемент нашої нгродньої єдности, відгомін на- шого минулого, і є не тільки слово, але й істота духа нашої батьківщини. Наша мова надзвичайно ба- гата, гнучка, здібна прибирати найрізнорідніші форми. А я- ких мовних чудес можна дося- гти нею, показують це найкра- ще повні музичної краси хо- ча б поезії Грицька Чупринки. Як зразок, подаю тут бодай о- дин приклад із «Огонь»: «То повіє, то ущухне Буйний вітер на роздолі. Глянь--мигне то й знов, потухне Огоньок заблудший в полі. Глянь,--дрижить іїжить, Палає ... В далеч промінь посилає, Миготить летить як дух. Глянь — потух... Такою чарівною повинна бу- ти рідна мова в ніжних жіно- чих часах, повинна бути музи- кою, повною чарів любови до батьківщини, музикою почу- вань і сил, що заховані в гли- бині нашої душі. (Продовження в слід. числі)
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
