Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» у його власнім серці. Йому зга- далися давні літа. Він сидів на торбку з таким самим сумом, а вона плакала над ним так само, як і тепер... Та враз вона випручала ру- ку, й сліпий знов здивувався; дівчина сміялась. — Та яка-ж із мене дурепа! І чого це я плачу? Вона втерла очі й потім за- говорила зворушеним та доб- рим голосом: — НІ, будьмо справедливі: o- бидва вони хороші!... I те, що він допіру казав, гарне. Але-ж це не для всіх. — Для всіх, хто може, — мо- вив сліпий. — Які дурниці! -- одказала всна ясно, хоч у голосі її разом з усміхом бреніли ще недавні сльози. — Адже й Максим вою- вав, доки міг, а тепер живе, як може. НУ, й ми... кажи: ми. Ти — зовсім ннша річ... — Hi, не инша. -- Чому? -- Тому, mo... Hy, та тому, що ти-ж зо мною оженишся, i, значить, наше життя буде од- накове. Петро аж став з подиву. -— A?... З тобою?... Значить, ти за мене... заміж? — А то-ж, а то-ж... ну, певне — відказала вона, хапаючись та хвилюючись. -- Який-же ти дурненький! Невже-ж тобі ні- коли не спадало це на думку? Це-ж так просто! З ким-же то- бі й одружитися як не зо мною. — А так, — згодився він з я- кимсь чудним егоїзмом, та за- раз-же схаменувся. -- Слухайно-но Велю, — за- говорив він, узявши її за руку. — Там од допіру розказували: по великих містах | дівчата вчаться всього, перед тобою теж мігби постелитись широ- кий шлях... А я... -- Що-ж ти? — А я... сліпий! — доказав він зовсім нелогічно. I знову йому згадалися ди- тячі літа, тихий плюскіт річки, перше спіткання з Евелиною та її сльози гіркі за словом єслі- пий».. Інстинктом почув він шо тепер знов завдає їй такої семої рани, й зупинився. Кілька секунд стояла тиша, тільки во- да тихо та лагідно бреніла в ло- токах. Евелини зовсім не було чути, немов би вона зникла. По її виду, справді, перебігла ми- шка, але дівчина опанувала се- бе, й коли вона заговорила, го- лос її бренів безжурно та жар- товливо: -- То що-ж, що сліпий?--мо- вила вона — та-ж коли дівчина покохає сліпого, то й виходити треба за сліпого... Це завжди так буває, що-ж маємо чинити? -- Покохає... -- вдумливо проказав за нею вія, і брови йо- му зсунулись: він дослухався до нових для його згуків зна- - Покохає?-- мого слова. перепитав він з в своїй. Йому здавалося чуд- ним, що її тихі стискання на відповідь таке несхоже на ко- лишні; кволий рух її маленьких пальців одбивався тепер у гли- біні його серця. Взагалі, крім колишньої Евелини, подруги його дитячих літ, тепер він по- чував у ній ще якусь иншу, но- ву дівчину. Сам він здався собі потужним та дужим, а вона у- ябилася плачущою та безсило- ю. Тоді, підлягаючи глибокій ніжности, він пригорнув її од- ною рукою, а другою почав гладити її шовкове волосся. I йому здавалося, що всеньке гсре замовкло в глибині серця й що в його немає жадних по- ривів та бажань, а є тільки оця хвилина, що зараз. Кінець. ГАННА БАРВІНОК Ганна це що все зростало. — Ато-ж! Ти і я, ми-ж обоє кохаємо одно одного... Який ти дурненький! Ну, подумай м: чи міг-би ти зостатись тут сем, без мене? Обличчя йому зразу зблідло, й невидющі очі зупинились ве- дикі та непорушні. Було тихо, тільки вода все про щось гомоніла, дзюркотя- чи та бренючи. Часом здавало- ся, що той гомін слабне та й ось-ось але о літературне прізвище Олексан- дри Кулішевої. Відома вона як дружина письменника П. Кулі- ша, але ще більш відома вона як визначна українська пись- менниця. Народилась вона в 1828 р. в Чернигівщині. Батько її був зе- млевласником, а мати, донькою козацького сотника. Від матері молода Олександра навчилася любити українські пісні й укра- їнське селянство. Живучи на р він знов потужнів і знов дзве- ків без краю та впину. Густа черемха шепотіла темним лис- тям; пісня коло дому замовкла, зате над ставком соловейко за- водив своєї. --Я-б умер, — мовив він глу- хо. її губи затремтіли, як у той день їхнього першого спіткан- ня, й вона вимовила на-силу, кволим, дитячим голосом: — Т я Tex... Без тебе, сама... в далеких світах... Він стиснув її маленьку руку ба у хуторі мала доб- ру нагоду приглянутися до се- лянського життя, звідки й чер- nada матеріял для своїх гарних оповідань. Стративши батька в молодо- му віці й покинувши шкільну лавку на 14-ому році життя, ве- рвулася на хутір. Там навчила- ся господарювати а заразом ще більше зжилася з простим людом на Україні. На цьому-ж хуторі пізнала Куліша, який приїхав в гості. Ніжне дівча скоро 1 покохало молодого письменника та мати
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
