Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» Маруся Синенька ДЛЯ НЕЇ ВСЕ Сиджу при відчиненому вік- ні й гляджу в непрозору пітьму ночі. Скрізь темно, ба навіть елике ясне колесо місяця хо- вається у хмаринках неначе ди- тина в мягких подушках. Ле- тенький вітрець колише пожов- кле листя, яке дріжучими віт- ками ще держиться майже го- лих дерев, а час-від-часу залі- тає аж біля вікна й охолоджує моє гаряче чоло. Непомітно вкрадається у мою душу спо- кій цеї темної ночі й заколихує мої огірчені думки до сну. Та зір мій паде на жмут лист- ків розложених на столику й знову вертаються до мене не- спокійні думки, які тільки на хвилинку зуміла втихомирити краса лагідної ночі. Ось ті лист- -. слова, слова Листок перший: «...Немож- ливо у нас розповсюднити жі ночого журналу. Жінки несві- домі й їх не цікавить читання. От краще дати їм сонник у ру- ки, то й одного доляра дали-б, а не то що двацять центів... » Листок другий: «В нашій міс- цевості велике розбиття через релігійні та партійні сварки... Не можемо зорганізувати жіно- чого товариства. А що до чи- таня часописів, то шкода Й го- ворити...» Третій: «... Велике безро- біття; не можна знайти того цента на річи потрібні до жит- тя, а що-ж доперва думати про часописи? Діти обідрані, часом голодні.. I ви хочете щоб я йшла до тих жінок і говорила їм про ваш журнал?» Четвертий: «Наші українські жінки дуже темні. Більш як по- ловина з тих що належать до нашого запомогового товари- ства не вміють читати ні писа- tu. Тому бачите, що тут не мо- жу нічого зробити, хотяй я ра- да помагати...» Пятий: «Не надсилайте мені «Жіночого Світу», бо вже жити не дають через нього. Кажуть, що я певно добре заробляю на ньому, коли так вперто продаю його. Даруйте, що відмовляюсь дальше продавати журнал, та самі знаєте що за багато терпі- ти не можна». І так, без кінця, один за дру- rum... Надходять всякі Hapit кання, всякі вибачення, всякі відмови.. Одним словом, ла, ментують жінки: «Хочемо та не можемо». Ці вісти спричинили мій душевний неспокій. Вони кинули в мою душу отруйні зернятка, які зародили такі думки. Кинути все? Безперечно, що треба кинути! На що клопота- тися, на що даремно тратити час, який другі використовують для себе? На що слухати нарі- кання, докори, лайки? На що витрачувати енергію на бороть- бу з темними а часом і злобни- ми одиницями, які свідомо під- копують та нищать добре діло? На що простирати руку помо- чі тим, що так жорстоко відки- дають ту руку від себе?» І з досадою відкидую ці лист- ки від себе а чорні думки мов злі духи міцно взяли мене в свої обійми. Кілька хвилин ми- нуло — ая ще боролася з тими темними духами, заплутавшись у їх сіти. Зненацька підношу го- лову й зір мій спиняється на невеличкій картині, яка висить над столиком. На долі видніє я- скравий напис «Голгофта Укра- и». Я бачу неньку Україну розпя- ту на хресті. На лиці fi вираз безмежної розпуки а коло ніг туляться її малі, безборонні ді- ти. Кругом палає червоний о- гонь, а над головою чотири чо- рні круки чигають щоб рвати живе ще тіло своїми гострими кігтями. В одну мить опустили мене темні духи-думки, відскочили немов опарені, I нехаче та блис- кавка, яка нагло освічує пох- муре небо, так ясна думка май- нула в мойому розумі. Я ззай- шла рішучу відповідь на всі свої попередні питання. Нема вже сумніву... Є тільки пев- ність: — «Для Неї Все». Так, для нашої неньки Укра- їни, все треба перетерпіти, все треба переболіти, все треба перебороти. Скоро росте у ме- не віра, прокидається відвага й показується сила. Тому бадьо- ро беру перо й пишу листок за листком. Пишу до тих знеохо- чених, до тих слабих, до тих зневірених: «Коли хочемо, так мусимо». Мусимо памятати про це, що кожна людина, поставивши со- бі мету життя, ке сміє піддати- ся сумнівам чи злобним підше- птам, а мусить стреміти до тої мети цілим своїм єством, цілим своїм серцем, цілою своєю ду- шею. Тоді немає болів, які бу- ли-б за пекучі, немає тягарів, я- кі були б за важкі, немає язи- ків, які були б за гострі, немає жерть, які були б за великі! При кінці кожного тернисто- го шляху видніє осіяна ціль, та перше треба пройти тою тер- нистою дорогоюу То-ж вперед, українські жінки! Ступаймо на той тернистий шлях! «Для Неї Все» можемо й мусимо поборо- ти.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
