Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» Маруся Синенька ДЛЯ НЕЇ ВСЕ Сиджу при відчиненому вік- ні й гляджу в непрозору пітьму ночі. Скрізь темно, ба навіть елике ясне колесо місяця хо- вається у хмаринках неначе ди- тина в мягких подушках. Ле- тенький вітрець колише пожов- кле листя, яке дріжучими віт- ками ще держиться майже го- лих дерев, а час-від-часу залі- тає аж біля вікна й охолоджує моє гаряче чоло. Непомітно вкрадається у мою душу спо- кій цеї темної ночі й заколихує мої огірчені думки до сну. Та зір мій паде на жмут лист- ків розложених на столику й знову вертаються до мене не- спокійні думки, які тільки на хвилинку зуміла втихомирити краса лагідної ночі. Ось ті лист- -. слова, слова Листок перший: «...Немож- ливо у нас розповсюднити жі ночого журналу. Жінки несві- домі й їх не цікавить читання. От краще дати їм сонник у ру- ки, то й одного доляра дали-б, а не то що двацять центів... » Листок другий: «В нашій міс- цевості велике розбиття через релігійні та партійні сварки... Не можемо зорганізувати жіно- чого товариства. А що до чи- таня часописів, то шкода Й го- ворити...» Третій: «... Велике безро- біття; не можна знайти того цента на річи потрібні до жит- тя, а що-ж доперва думати про часописи? Діти обідрані, часом голодні.. I ви хочете щоб я йшла до тих жінок і говорила їм про ваш журнал?» Четвертий: «Наші українські жінки дуже темні. Більш як по- ловина з тих що належать до нашого запомогового товари- ства не вміють читати ні писа- tu. Тому бачите, що тут не мо- жу нічого зробити, хотяй я ра- да помагати...» Пятий: «Не надсилайте мені «Жіночого Світу», бо вже жити не дають через нього. Кажуть, що я певно добре заробляю на ньому, коли так вперто продаю його. Даруйте, що відмовляюсь дальше продавати журнал, та самі знаєте що за багато терпі- ти не можна». І так, без кінця, один за дру- rum... Надходять всякі Hapit кання, всякі вибачення, всякі відмови.. Одним словом, ла, ментують жінки: «Хочемо та не можемо». Ці вісти спричинили мій душевний неспокій. Вони кинули в мою душу отруйні зернятка, які зародили такі думки. Кинути все? Безперечно, що треба кинути! На що клопота- тися, на що даремно тратити час, який другі використовують для себе? На що слухати нарі- кання, докори, лайки? На що витрачувати енергію на бороть- бу з темними а часом і злобни- ми одиницями, які свідомо під- копують та нищать добре діло? На що простирати руку помо- чі тим, що так жорстоко відки- дають ту руку від себе?» І з досадою відкидую ці лист- ки від себе а чорні думки мов злі духи міцно взяли мене в свої обійми. Кілька хвилин ми- нуло — ая ще боролася з тими темними духами, заплутавшись у їх сіти. Зненацька підношу го- лову й зір мій спиняється на невеличкій картині, яка висить над столиком. На долі видніє я- скравий напис «Голгофта Укра- и». Я бачу неньку Україну розпя- ту на хресті. На лиці fi вираз безмежної розпуки а коло ніг туляться її малі, безборонні ді- ти. Кругом палає червоний о- гонь, а над головою чотири чо- рні круки чигають щоб рвати живе ще тіло своїми гострими кігтями. В одну мить опустили мене темні духи-думки, відскочили немов опарені, I нехаче та блис- кавка, яка нагло освічує пох- муре небо, так ясна думка май- нула в мойому розумі. Я ззай- шла рішучу відповідь на всі свої попередні питання. Нема вже сумніву... Є тільки пев- ність: — «Для Неї Все». Так, для нашої неньки Укра- їни, все треба перетерпіти, все треба переболіти, все треба перебороти. Скоро росте у ме- не віра, прокидається відвага й показується сила. Тому бадьо- ро беру перо й пишу листок за листком. Пишу до тих знеохо- чених, до тих слабих, до тих зневірених: «Коли хочемо, так мусимо». Мусимо памятати про це, що кожна людина, поставивши со- бі мету життя, ке сміє піддати- ся сумнівам чи злобним підше- птам, а мусить стреміти до тої мети цілим своїм єством, цілим своїм серцем, цілою своєю ду- шею. Тоді немає болів, які бу- ли-б за пекучі, немає тягарів, я- кі були б за важкі, немає язи- ків, які були б за гострі, немає жерть, які були б за великі! При кінці кожного тернисто- го шляху видніє осіяна ціль, та перше треба пройти тою тер- нистою дорогоюу То-ж вперед, українські жінки! Ступаймо на той тернистий шлях! «Для Неї Все» можемо й мусимо поборо- ти.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
