Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
18 «ЖІНОЧИЙ СВІТ» ЛЕСЯ УКРАЇНКА (Продовження) «Хто без відваги і бою на путь заблукався згубливу плачучи гірко від болю, Дає себе тернові ранить. сили не маючи стільки, аби від тернів боронитись». Яке може бути розумування над цим? Чуття ви- магає руху-дії, і терна не будуть чинити пізній- ше болю. Не розумування а дії вимагає поет від сус- пільства. Поет не криється що дія потягає за со- бою кров і крик: Hi! Ідея крови живе все в її душі. Кров проллята в боротьбі лише має ви- купляючу силу для нації, для ідеї, бо: «Кров Цезара проливши, Брут обмив усе болото цезарських тріюмфів». 1 звертається сміливо поет до земляків з запи- танням: «Невже ті голоси несміливі, слабії Квиління немовлят- -належать справді волі? Невже на всі великії події на все у вас одна відповідь є мовчання сльози, та дитячі мрії? Більш ні нащо вам сили не стає? Щож браття мовчите? Чи втішенні собою Що вже й докори ці вас не проймуть? Чи так задавлені неволею, журбою Чи може маєте яку яснійшу путь?» Так казати може тільки геній. Цеж не запитання. В ціх десять рядках поет дає цілий образ жах- ливої страшної трагедії цілої нації. Трагедія. від думання, від розуму, бо не має дії, бо: «Так, ми є раби, не має гірших в світі! Фелляги парії, щасливіщі від нас, Бо вних і розум і думки сповиті, А в нас вогонь титана ще не згас. Ми паралітики з блискучими очима Великі духом, силою малі, Орлині крила чуєм за плечима, Саміж кайданами прикуті до землі. Ми навіть власної не маємо хати. Усе одкрите в нас тюремним ключарям: Не нам обідраним невільникам казати; Речення гордеє «Мій дім — мій храм». Цілими рядками Леся Українка каже: Дивіться! Пощо ви створяєте якісь утопічні теорії? Пощо товчетеся на однім місці? Що ви гадаєте? Де ваш дім? Де ваш храм? Та дії чину, активної дії, бо: «Нехайже ми раби, невільники продажні, Без сорому, без чести, хайже так! А хтож були ті вояки відважні, Що їх зібрав під прапор свій Спартак?» Сучасні люди бачили й самі цю сувору правду, про яку так сміливо каже поет, але глянути так сміливо і свобідно в вічі цілій страшній правді не мали відваги й вони соромливо відверталися від поета та затулювали вуха, щоб не чути цієї правди. Тай йшли собі до тихоньких закуточків невеличкими приятельськими гуртками й біля столу під чудернацько мрійливе шепотіння са- мовару та під ніжній дзвін чарок думали великі, великі думи: про єднання усіх Славян, про вели- ку славянську державу, з білим царем на чолі, про покій на цілому світі, навіть про світову пожежу, про єднання усіх людей в оду велику тісну сімю — іншими словами, за самоварем роз- рішували проблєми імперіялізму-соціялізму. До пізної ночі кричали, били себе в груди, розпаля- лися -- кожний як умів, як хотів і нарешті ти- хенько розходилися до дому, боязко озираю- чись, щоб якось не нароком не гляне на них питливе жандармське око. Під ранок усі їх ве- ликі думки вивітрювались, як те похмілля, що допровадило ix до хвилевого пробуджезня. І поет активної дії, що палав, горів огнем тита- нічної сили, що дивився на них поглядом Ніцше, казав im «борітеся, бо ви самі бачите і знаєте, що війна і мужність довершили більших діл, як любов до ближнього», не бийте себе в груди від розпуки, не милосердя ваше, але тільки відвага ваша ратувала досі нещасних. Ви бачили власни- ми очима, як гинуло найкраще. Хто хиливсь най- нище, того найбільше потоптали. Спалахнулась ненависть до тих через те тільки, що вони нищи- ли любов. То йдіть вперед, борітеся, біжіть впе- pea... Куди вперед? Туди де бачите -- чуєте волю право. «Так божевільний волю здобуває, Щоб гнатися на безвість до загину!» Але хатні політики і громадські діячі застольних промов, хихикали тихенько в жменю в той сам час, коли під їх носом: «розпинали вдову за подушне». От через ту оспалість і нікчемність суспільства до вільного слова і вільної думки, Леся Україн- ка начеб пройшла повз їх незаміченою. Суспіль- ству було соромно признатися, що солодкаве народництво і той застольний націоналізм є все блідим і мертвим без руху, без боротьби, без того, що є найвеличавіще в житті, без мораль- ного героїзму. Признати генія, це значило приз- нати нікчемність і мізерність усіх думок і уто- пічних мрій суспільства. Признати в собі той трагізм пасивного терпіння, який зраджує тугу за чином і не ушляхотнює душу. Леся Українка внесла до нашої літератури трагізм активний, що зраджує тугу за чином. Жадного компромі- су. Скорше загинути ніж змінити своє я! Це трагізм непохитної волі, упертого борця-вояка, або мученика за волю, за трагізм цілої нації, я-
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
