Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
18 «ЖІНОЧИЙ СВІТ» ЛЕСЯ УКРАЇНКА (Продовження) «Хто без відваги і бою на путь заблукався згубливу плачучи гірко від болю, Дає себе тернові ранить. сили не маючи стільки, аби від тернів боронитись». Яке може бути розумування над цим? Чуття ви- магає руху-дії, і терна не будуть чинити пізній- ше болю. Не розумування а дії вимагає поет від сус- пільства. Поет не криється що дія потягає за со- бою кров і крик: Hi! Ідея крови живе все в її душі. Кров проллята в боротьбі лише має ви- купляючу силу для нації, для ідеї, бо: «Кров Цезара проливши, Брут обмив усе болото цезарських тріюмфів». 1 звертається сміливо поет до земляків з запи- танням: «Невже ті голоси несміливі, слабії Квиління немовлят- -належать справді волі? Невже на всі великії події на все у вас одна відповідь є мовчання сльози, та дитячі мрії? Більш ні нащо вам сили не стає? Щож браття мовчите? Чи втішенні собою Що вже й докори ці вас не проймуть? Чи так задавлені неволею, журбою Чи може маєте яку яснійшу путь?» Так казати може тільки геній. Цеж не запитання. В ціх десять рядках поет дає цілий образ жах- ливої страшної трагедії цілої нації. Трагедія. від думання, від розуму, бо не має дії, бо: «Так, ми є раби, не має гірших в світі! Фелляги парії, щасливіщі від нас, Бо вних і розум і думки сповиті, А в нас вогонь титана ще не згас. Ми паралітики з блискучими очима Великі духом, силою малі, Орлині крила чуєм за плечима, Саміж кайданами прикуті до землі. Ми навіть власної не маємо хати. Усе одкрите в нас тюремним ключарям: Не нам обідраним невільникам казати; Речення гордеє «Мій дім — мій храм». Цілими рядками Леся Українка каже: Дивіться! Пощо ви створяєте якісь утопічні теорії? Пощо товчетеся на однім місці? Що ви гадаєте? Де ваш дім? Де ваш храм? Та дії чину, активної дії, бо: «Нехайже ми раби, невільники продажні, Без сорому, без чести, хайже так! А хтож були ті вояки відважні, Що їх зібрав під прапор свій Спартак?» Сучасні люди бачили й самі цю сувору правду, про яку так сміливо каже поет, але глянути так сміливо і свобідно в вічі цілій страшній правді не мали відваги й вони соромливо відверталися від поета та затулювали вуха, щоб не чути цієї правди. Тай йшли собі до тихоньких закуточків невеличкими приятельськими гуртками й біля столу під чудернацько мрійливе шепотіння са- мовару та під ніжній дзвін чарок думали великі, великі думи: про єднання усіх Славян, про вели- ку славянську державу, з білим царем на чолі, про покій на цілому світі, навіть про світову пожежу, про єднання усіх людей в оду велику тісну сімю — іншими словами, за самоварем роз- рішували проблєми імперіялізму-соціялізму. До пізної ночі кричали, били себе в груди, розпаля- лися -- кожний як умів, як хотів і нарешті ти- хенько розходилися до дому, боязко озираю- чись, щоб якось не нароком не гляне на них питливе жандармське око. Під ранок усі їх ве- ликі думки вивітрювались, як те похмілля, що допровадило ix до хвилевого пробуджезня. І поет активної дії, що палав, горів огнем тита- нічної сили, що дивився на них поглядом Ніцше, казав im «борітеся, бо ви самі бачите і знаєте, що війна і мужність довершили більших діл, як любов до ближнього», не бийте себе в груди від розпуки, не милосердя ваше, але тільки відвага ваша ратувала досі нещасних. Ви бачили власни- ми очима, як гинуло найкраще. Хто хиливсь най- нище, того найбільше потоптали. Спалахнулась ненависть до тих через те тільки, що вони нищи- ли любов. То йдіть вперед, борітеся, біжіть впе- pea... Куди вперед? Туди де бачите -- чуєте волю право. «Так божевільний волю здобуває, Щоб гнатися на безвість до загину!» Але хатні політики і громадські діячі застольних промов, хихикали тихенько в жменю в той сам час, коли під їх носом: «розпинали вдову за подушне». От через ту оспалість і нікчемність суспільства до вільного слова і вільної думки, Леся Україн- ка начеб пройшла повз їх незаміченою. Суспіль- ству було соромно признатися, що солодкаве народництво і той застольний націоналізм є все блідим і мертвим без руху, без боротьби, без того, що є найвеличавіще в житті, без мораль- ного героїзму. Признати генія, це значило приз- нати нікчемність і мізерність усіх думок і уто- пічних мрій суспільства. Признати в собі той трагізм пасивного терпіння, який зраджує тугу за чином і не ушляхотнює душу. Леся Українка внесла до нашої літератури трагізм активний, що зраджує тугу за чином. Жадного компромі- су. Скорше загинути ніж змінити своє я! Це трагізм непохитної волі, упертого борця-вояка, або мученика за волю, за трагізм цілої нації, я-
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
