Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Ярослава Мандюкова УКРАЇНСЬКА Конгресі в С ЖІНКА Й РІДНА МОВА i, 25 червня, 1934 р.) (Реферат на Слово! Моя ти єдиная зброє, Ми не повинні загинуть обоє... кличе Леся Українка, підкрес- люючи тим значення рідної мо- ви для народу. В коротких сло- вах хочу показати, яка почесна й відповідальна роля припадає нам, жінкам, в плеканні рідної мови. Жінка з природи вразли- ва на красу, на естетику. З дбай- ливістю пильнує вона про свій вигляд, скільки часу Й матері- яльних засобів тратить на те, щоб приподобатися другим... Зате як часто у неї естетика ду- ховного обличчя у занепаді... Але українська жінка не сміє бути бездушною лялечкою, що дбає тільки про свій звер- хній вигляд. Аджеж із психоло- гії знаємо, як духове життя лю- дини відбивається на її облич- чі. Отож, мусимо дбати, щоб обличчя наше стало картиною, що на ній вирізблене наше ду- хове життя. Інтелігентна українська жін- ка, дбала про свої духові цін- ності, повинна поставити в пе- ршому ряді науку й плекання рідної мови, бо вона — пере- думова свідомости нації. Бо ж мова, — це душа народу. Хто ж, як не жінка віками зберігала ці найбільші святощі народу від загибелі? Хто ж, як не вона, передавала їх, як найдорожчу спадщину своїм дітям? Жінка-мати завжди вливала сильну любов до всього, що рі- дке, у кров і кість своєї дити- ви, даючи їй тим міцні підва- лини на все життя. Жінка-ма- ти колисковими піснями наві- вала на діток своїх незабутній чар рідної мови. А чого не до- конали матері, доконали бабу- ні й няні. Такі великі письменники, як Куліш і Коцюбинський, вихо- вані у чужому середовищі, за- колихувані до сну чарівними чашими піснями, заслухані в чар слова українських казок, таки прокинулися з туманного чужинецького круговороту, й вслухуючися в музику рідних слів, навернулися до своїх, де й залишили безсмертні памят- ники української літератури. Маємо багато прикладів із нашого життя, коли одизиці, згадавши слова рідної неньки, що ними вона навчала їх, змог- ли вдержатися проти спокус чужого середовища й поверта- ли до своїх. Часто-густо почу- тий на чужині звук рідної мо- ви чи пісні ставав причиною, коли відірвана вітка поверта- лась до рідного краю. Українська жінка стала же- рцем, що у повній посвяті бе- регла народні скарби, берегла кожну іскорку народнього во- гнища, щоб у потребі запалити народ рідним словом до вели- кого діла. Віки проходили, змінялися і- сторичні умовини, мінялися во- лодарі й гнобителі, підносилася й падала хвиля народньої сві- домості, а серед того рідна мо- ва, що берегла її українська жінка ставала одиноким обед- нуючим чинником для пошма- теваних частин народнього ор- ганізму. Зберегла вона цього «живого | памятника» у такій живучості й красі, що став він придатний передавати найгли- бші думки людського духа. Рідну мову уважаємо симво- лом тісного споріднення. Що гостріш заборонювали її, то більш релігійною ставала лю- бов до неї. Нема такої істоти між нами щоб інстинктовно не любила своєї мови. Любов до неї неро- злучно звязана з нашою духо- вою істотою, звязана з почу- ваннями подиву й вдячности для наших батьків за безцін- ний скарб мудрости й краси, що вони передали нам у мові. Передали все те, що є славою для України, що приносить 14 честь нашому імені. Коли міг Тарас Шевченко сказати, що: «Наша дума, наша пісня He вмре, не загине», то сказав це тільки завдяки мо- ві, що в ній ця пісня заховала- ся. Рідна мова створила, виро- била, збагатила й передала на- ші національні святощі міль йонам наших сестер і братів, як дорібок віків. Кожне слово нашої мови по- ходить із глибини душі, змішу- ється з нашими почуваннями, думками і є не тільки форма, а- ле й суть нашої думки. Вона на- ша інтелектуальна мати, віддих нашого духа, вислів нашої на- родньої вдачі, найживіша й найвірніша картина нашої на- ції. Вона міцний цемент нашої нгродньої єдности, відгомін на- шого минулого, і є не тільки слово, але й істота духа нашої батьківщини. Наша мова надзвичайно ба- гата, гнучка, здібна прибирати найрізнорідніші форми. А я- ких мовних чудес можна дося- гти нею, показують це найкра- ще повні музичної краси хо- ча б поезії Грицька Чупринки. Як зразок, подаю тут бодай о- дин приклад із «Огонь»: «То повіє, то ущухне Буйний вітер на роздолі. Глянь--мигне то й знов, потухне Огоньок заблудший в полі. Глянь,--дрижить іїжить, Палає ... В далеч промінь посилає, Миготить летить як дух. Глянь — потух... Такою чарівною повинна бу- ти рідна мова в ніжних жіно- чих часах, повинна бути музи- кою, повною чарів любови до батьківщини, музикою почу- вань і сил, що заховані в гли- бині нашої душі. (Продовження в слід. числі)
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
