Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» Параска Шкварка ЛИСТ 3 ПІД СОЛОМЯНОЇ СТРІХИ (Передрук з «Світла») Дівоче моє ймя було -- Па- раска Шкварка, а типир я єм жона того американуша Кейле- нка, що вам заганяв письма у минулім році а так наріхав. Так я му кажу одного вечора коло хижи: «Чоловіче, типир ти сиди в дома з дітьми, (стар- шенькій Маріці минуло на Ру- саля 11 років, амаймолодшому Іванкові 3 рочки, а вшиткіх є шестерко, нівроку) а я піду на наш жіночий зізд до Ужгоро- ду». А чоловік, як чоловік, - кедь сам іде пан Біг знає де, то йому мож, а як жона схоче піти раз на три годи, 0, то вже HiT. Але не була б я Парасков, коби не поставила на своїм. Хотяй мій Віллі надув губи, ги пироги, я таки пішла. I добре зробила. Там в Ужгороді я увиділа, ож і жінки годні дашто таке вчини- ти, чим дотепер лем мужи ся хвалити знали. А ще й ліпше. На Зелені Свята молоденькі дівчата ай старші жони файно убрані зібралися в Ужгороді на дворі в замку. А такі парадні дівчата, ги ангели. Нам службу Божу одправив сам епископ А- лександер. Дуже приємно спі- вать; такий чистий срібляний голос має; лем же сам маленько загрубий, хоч ще й молодий. Кажуть, ож тот лем годен ся- ким бути, хто має спокійний живот. Коли проспівали «Достойно», -- увиділам, ож счинився дая- кий рух. Уже би тоті молоді ко- зи летіли по городу, оби вшит- ки на них позирали, які красні. То перший раз,-скільки живісь- мо, ми, жони, маєме самі по- ходовати по Ужгороді. Ги вій- сько. Перед замком зачали ся ла- дити. Аж тут чую, нараз крик, - то наша паніка, що вшитким коровала, варить на якогось пана од поліції в зеленім му дурі. Tor кричить, ож неслоб/- дсо походовати меншим од 16 літ, а паніка кричить — слобід- во. «Зелений мундурє ачей у голові нич не мав, бо хотів жа- дати од кожної з нас легітима- цію, але як би був годен пере- позирати вшиткі легітимації, кед нас було ачей три тисячки? А пак ішов май навпереді, гань- бився би. Ідуть жони, а він о- дин, як перст, ги гусак. Наші прапори синьо-жовті такі файні, що челядник пози" рав би на них фурт. А дівчата, що ix несли, були одягнені -- одна гуцулков, друга полтав- ков, а третя буковинков. Пішлисьме до памятника батькові Масарикові, лишили- сьме йому файного вінця з кві- тів, а пак рушилисьме до На- роднього Дому Просвіти. А там уже сидів високо коло оболоку звонка, наче б на при- зьбі, епископ Александер у че- рвоній, ги мак, шапочці і фай- но нас поздоровляв руков. В Народньому Домі ми ся не змістили, але я пропхалася на середину i сілам акурат за епи- скопом. Вижу на сцену вихо- дять самі жони-паніки; а була й з Гуцульщини може Клемпуши- ха, а вшиткі такі поважні, ніби сердиті. А пак я рота роскрила, —- так ся счудовала. Тот нево- ляшний «зелений мундур» сів собі коло них, як дома. Зача- лося говорення. Наша головна паніка Ірина Невицька казала, ож ми, жони, для народу маєме більше зна- чіння, як мужи. Мама — то май- головне. Мама виплекає свою дитину і виховає її такою, як сама хоче і вміє. Святоє діло ож так. Каже, — українська жі- нка-мама має бути всюди одна- кова — од Попрада аж до Кав- казу, а ми на тоті слова вшиткі заплескали в долоні, ще й епис- коп два рази тихенько ударив. Пак привітала сестер жон за Карпатами, потому епископа, старосту Ужгорода Грабара, о. Волошина і многих других. А пак зачали на її слова од- повідати тоті вшиткі пани. Ви: шов староста Грабар. Файно би говорив, кедь би говорив по нашому, бо не вшитко мож бу- ло порозуміти. Напреклад, він казав, ож «.женскій | живот єсть безпрепивноє соключеніє отказанія..» Правда, говорив він і зрозумілі слова, наприк- лад, «.. приліжна жона розгла- дить зморшки своєго мужа мя- гкеньков руков..» Може город- ські старостихи і розглажують зморшки мягкеньков руков, а от наша старостиха розглажує свого мужа майчасто буковов качулков. Коли пані Невицька виголо- сила, ож буде говорити Мілє- на Рудницька, гостя з Галичи- ви, — вийшла на сцену файна молода пані, а ми вшиткі при- липли до неї поглядом. Я щиро ся признаю, ож не чулам доте- пер, оби єдна жона так красно говорила. Просто до души ко- жної з нас. До самого серця. Каже, — несу вам привіт від га- лицької землі, від Союзу Украї- нок у Львові, який нараховує по Галичині 500 гуртків. Каже —- любіть свій народ, держтеся його, научайте своїх дітей лю- бити свою мову, свою пісню, не шукайте нич панського, бо во- но гірше од нашого й чуже. І памятайте, каже, ож мусите ви, підкарпатські жінки, нас дого- нити; мусите мати свою сильну
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
