Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» Параска Шкварка ЛИСТ 3 ПІД СОЛОМЯНОЇ СТРІХИ (Передрук з «Світла») Дівоче моє ймя було -- Па- раска Шкварка, а типир я єм жона того американуша Кейле- нка, що вам заганяв письма у минулім році а так наріхав. Так я му кажу одного вечора коло хижи: «Чоловіче, типир ти сиди в дома з дітьми, (стар- шенькій Маріці минуло на Ру- саля 11 років, амаймолодшому Іванкові 3 рочки, а вшиткіх є шестерко, нівроку) а я піду на наш жіночий зізд до Ужгоро- ду». А чоловік, як чоловік, - кедь сам іде пан Біг знає де, то йому мож, а як жона схоче піти раз на три годи, 0, то вже HiT. Але не була б я Парасков, коби не поставила на своїм. Хотяй мій Віллі надув губи, ги пироги, я таки пішла. I добре зробила. Там в Ужгороді я увиділа, ож і жінки годні дашто таке вчини- ти, чим дотепер лем мужи ся хвалити знали. А ще й ліпше. На Зелені Свята молоденькі дівчата ай старші жони файно убрані зібралися в Ужгороді на дворі в замку. А такі парадні дівчата, ги ангели. Нам службу Божу одправив сам епископ А- лександер. Дуже приємно спі- вать; такий чистий срібляний голос має; лем же сам маленько загрубий, хоч ще й молодий. Кажуть, ож тот лем годен ся- ким бути, хто має спокійний живот. Коли проспівали «Достойно», -- увиділам, ож счинився дая- кий рух. Уже би тоті молоді ко- зи летіли по городу, оби вшит- ки на них позирали, які красні. То перший раз,-скільки живісь- мо, ми, жони, маєме самі по- ходовати по Ужгороді. Ги вій- сько. Перед замком зачали ся ла- дити. Аж тут чую, нараз крик, - то наша паніка, що вшитким коровала, варить на якогось пана од поліції в зеленім му дурі. Tor кричить, ож неслоб/- дсо походовати меншим од 16 літ, а паніка кричить — слобід- во. «Зелений мундурє ачей у голові нич не мав, бо хотів жа- дати од кожної з нас легітима- цію, але як би був годен пере- позирати вшиткі легітимації, кед нас було ачей три тисячки? А пак ішов май навпереді, гань- бився би. Ідуть жони, а він о- дин, як перст, ги гусак. Наші прапори синьо-жовті такі файні, що челядник пози" рав би на них фурт. А дівчата, що ix несли, були одягнені -- одна гуцулков, друга полтав- ков, а третя буковинков. Пішлисьме до памятника батькові Масарикові, лишили- сьме йому файного вінця з кві- тів, а пак рушилисьме до На- роднього Дому Просвіти. А там уже сидів високо коло оболоку звонка, наче б на при- зьбі, епископ Александер у че- рвоній, ги мак, шапочці і фай- но нас поздоровляв руков. В Народньому Домі ми ся не змістили, але я пропхалася на середину i сілам акурат за епи- скопом. Вижу на сцену вихо- дять самі жони-паніки; а була й з Гуцульщини може Клемпуши- ха, а вшиткі такі поважні, ніби сердиті. А пак я рота роскрила, —- так ся счудовала. Тот нево- ляшний «зелений мундур» сів собі коло них, як дома. Зача- лося говорення. Наша головна паніка Ірина Невицька казала, ож ми, жони, для народу маєме більше зна- чіння, як мужи. Мама — то май- головне. Мама виплекає свою дитину і виховає її такою, як сама хоче і вміє. Святоє діло ож так. Каже, — українська жі- нка-мама має бути всюди одна- кова — од Попрада аж до Кав- казу, а ми на тоті слова вшиткі заплескали в долоні, ще й епис- коп два рази тихенько ударив. Пак привітала сестер жон за Карпатами, потому епископа, старосту Ужгорода Грабара, о. Волошина і многих других. А пак зачали на її слова од- повідати тоті вшиткі пани. Ви: шов староста Грабар. Файно би говорив, кедь би говорив по нашому, бо не вшитко мож бу- ло порозуміти. Напреклад, він казав, ож «.женскій | живот єсть безпрепивноє соключеніє отказанія..» Правда, говорив він і зрозумілі слова, наприк- лад, «.. приліжна жона розгла- дить зморшки своєго мужа мя- гкеньков руков..» Може город- ські старостихи і розглажують зморшки мягкеньков руков, а от наша старостиха розглажує свого мужа майчасто буковов качулков. Коли пані Невицька виголо- сила, ож буде говорити Мілє- на Рудницька, гостя з Галичи- ви, — вийшла на сцену файна молода пані, а ми вшиткі при- липли до неї поглядом. Я щиро ся признаю, ож не чулам доте- пер, оби єдна жона так красно говорила. Просто до души ко- жної з нас. До самого серця. Каже, — несу вам привіт від га- лицької землі, від Союзу Украї- нок у Львові, який нараховує по Галичині 500 гуртків. Каже —- любіть свій народ, держтеся його, научайте своїх дітей лю- бити свою мову, свою пісню, не шукайте нич панського, бо во- но гірше од нашого й чуже. І памятайте, каже, ож мусите ви, підкарпатські жінки, нас дого- нити; мусите мати свою сильну
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
