Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
6 OUR LIFE • September-October 2023 Українські студії після 24 лютого 2022: досягнення та виклики Олександра Гайдай, кандидатка історичних наук, постдокторантка Американського університету, Вашінґтон, викладачка Національного університету «Києво-Могилянська академія», Київ Стаття підготовлена на основі виступу у рамках Ukrainian Action Summit, що відбувся у Вашінґтоні 23—25 квітня 2023 р. У музеї ми інстинктивно шукаємо знайомі нам образи. Коли це вдається, відчуваємо спільність і приналежність до простору, де знаходимося. Деся - тиліттями українці, як і більшість громадян респу - блік колишнього СРСР, відчували себе «гостями» у західних музеях і галереях, заповнених російським мистецтвом та сюжетами. Зазвичай експонати представляли як частину російської спадщини, не - залежно від того, у якому куточку Російської імперії чи СРСР творили митці, що у поєднанні з відсутніс - тю знання/інтересу до спадщини інших східноевро - пейських націй забезпечувало беззаперечне домі - нування російських наративів. Україна має багату культуру, але вона є маловідомою у світовому куль - турному просторі, адже, починаючи з ХVІІІ ст., Ро - сійська імперія привласнювала кращих українських митців, а українську культуру маргіналізувала. Потреба у деколонізації знання звучить уже давно, але йдеться передусім про простори евро - пейських колоній. Лише з початком повномасш - табного вторгнення росії в Україну розпочалася серйозна дискусія про необхідність деколонізації знань щодо російської/радянської імперій. Від - булося кілька знакових подій у музейному світі. Однією з перших, хто переглянув свою політику щодо атрибуції мистецьких творів, пов’язаних з Україною, стала Національна галерея в Лондоні. У квітні 2022 р. вона під тиском української спільно - ти прийняла рішення про зміну підпису до роботи Едґара Деґа «Російські танцівниці» на «Українські танцівниці». Музею мистецтва Метрополітен (Ню Йорк) знадобився ще рік для такого рішення [1] . Роботу французького художника з цієї самої серії було перейменовано на «Танцівниця в українській сукні». Пояснюючи вибір назви, представник му - зею зазначив, що не було доведено, що танцівни - ці, яких зобразив Деґа, з України. Доволі дивний арґумент, адже важко уявити, щоб француженка чи росіянка танцювала б в українському народно - му костюмі. Водночас ми розуміємо, що справа не в змі - ні підпису під окремою картиною, а в тому, щоб вийти за межі вузької та застарілої колоніаль - ної перспективи [2] та підважити усталені ієрархії знання. Галереї, музеї — це не лише місце, де ми можемо втекти від реальності, поринувши у мис - тецтво, вони продукують знання й організовують нашу «картину світу». При цьому підхід західних музеїв до представлення та означення експонатів зі Східної Европи (або пов’язаних з нею, як кар - тина Деґа) — значною мірою є наслідком доміну - вання російських студій в академії. Академічний і культурний простір тісно пов’язані, і нині обидва зіткнулися з необхідністю переглянути усталені наративи через включення тем, митців, які тради - ційно були виключені з культурного мейнстриму, а також переосмислення історичних сюжетів та ідеологій, пов’язаних з колоніальним минулим. Деколонізація західного знання — це завдання не лише теперішнього моменту з огляду на повно - масштабне вторгнення Росії в Україну, це завдан - ня відновлення історичної справедливості для народів колишньої імперії, повернення їм місця у світовій історії та мистецтві. Разом з тим, окрім морально-етичного арґументу, перегляд підходів до розуміння Східної Европи є необхідних з ціл - ком раціонально-прагматичної точки зору. Лише так західним інституціям вдасться позбутися за - старілих (часто ідеологічно зумовлених) підходів і вибудувати об’єктивніше знання простору Схід - ної Европи, і зокрема росії. Цей процес потребує підготовки нового покоління дослідників та ак -
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
