Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
6 OUR LIFE • September-October 2023 Українські студії після 24 лютого 2022: досягнення та виклики Олександра Гайдай, кандидатка історичних наук, постдокторантка Американського університету, Вашінґтон, викладачка Національного університету «Києво-Могилянська академія», Київ Стаття підготовлена на основі виступу у рамках Ukrainian Action Summit, що відбувся у Вашінґтоні 23—25 квітня 2023 р. У музеї ми інстинктивно шукаємо знайомі нам образи. Коли це вдається, відчуваємо спільність і приналежність до простору, де знаходимося. Деся - тиліттями українці, як і більшість громадян респу - блік колишнього СРСР, відчували себе «гостями» у західних музеях і галереях, заповнених російським мистецтвом та сюжетами. Зазвичай експонати представляли як частину російської спадщини, не - залежно від того, у якому куточку Російської імперії чи СРСР творили митці, що у поєднанні з відсутніс - тю знання/інтересу до спадщини інших східноевро - пейських націй забезпечувало беззаперечне домі - нування російських наративів. Україна має багату культуру, але вона є маловідомою у світовому куль - турному просторі, адже, починаючи з ХVІІІ ст., Ро - сійська імперія привласнювала кращих українських митців, а українську культуру маргіналізувала. Потреба у деколонізації знання звучить уже давно, але йдеться передусім про простори евро - пейських колоній. Лише з початком повномасш - табного вторгнення росії в Україну розпочалася серйозна дискусія про необхідність деколонізації знань щодо російської/радянської імперій. Від - булося кілька знакових подій у музейному світі. Однією з перших, хто переглянув свою політику щодо атрибуції мистецьких творів, пов’язаних з Україною, стала Національна галерея в Лондоні. У квітні 2022 р. вона під тиском української спільно - ти прийняла рішення про зміну підпису до роботи Едґара Деґа «Російські танцівниці» на «Українські танцівниці». Музею мистецтва Метрополітен (Ню Йорк) знадобився ще рік для такого рішення [1] . Роботу французького художника з цієї самої серії було перейменовано на «Танцівниця в українській сукні». Пояснюючи вибір назви, представник му - зею зазначив, що не було доведено, що танцівни - ці, яких зобразив Деґа, з України. Доволі дивний арґумент, адже важко уявити, щоб француженка чи росіянка танцювала б в українському народно - му костюмі. Водночас ми розуміємо, що справа не в змі - ні підпису під окремою картиною, а в тому, щоб вийти за межі вузької та застарілої колоніаль - ної перспективи [2] та підважити усталені ієрархії знання. Галереї, музеї — це не лише місце, де ми можемо втекти від реальності, поринувши у мис - тецтво, вони продукують знання й організовують нашу «картину світу». При цьому підхід західних музеїв до представлення та означення експонатів зі Східної Европи (або пов’язаних з нею, як кар - тина Деґа) — значною мірою є наслідком доміну - вання російських студій в академії. Академічний і культурний простір тісно пов’язані, і нині обидва зіткнулися з необхідністю переглянути усталені наративи через включення тем, митців, які тради - ційно були виключені з культурного мейнстриму, а також переосмислення історичних сюжетів та ідеологій, пов’язаних з колоніальним минулим. Деколонізація західного знання — це завдання не лише теперішнього моменту з огляду на повно - масштабне вторгнення Росії в Україну, це завдан - ня відновлення історичної справедливості для народів колишньої імперії, повернення їм місця у світовій історії та мистецтві. Разом з тим, окрім морально-етичного арґументу, перегляд підходів до розуміння Східної Европи є необхідних з ціл - ком раціонально-прагматичної точки зору. Лише так західним інституціям вдасться позбутися за - старілих (часто ідеологічно зумовлених) підходів і вибудувати об’єктивніше знання простору Схід - ної Европи, і зокрема росії. Цей процес потребує підготовки нового покоління дослідників та ак -
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
