Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
20 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 2018 ПУБЛІКАЦІЇ. РОЗВІДКИ Три «про...» від Аліни Акуленко (Київ). І. Про рід і довіру Я думаю про те, що для того, аби народилася я і саме я, скільки ж людей мали зустрітися! Окрім моїх батьків, батьки моїх батьків, а також їхні батьки — і так до безкінечнос ті. І в кожного — своя вдача, характер, життєві принципи, колір очей і волосся, а також таланти чи їхня абсолютна відсутність. І я, така, якою вродилася, несу в собі їхні гени так само, як спогади про їхні долі, розріз очей, статуру, зріст чи родинний хист переплавляти горе на жарти. Але — не більше. Бо я — це я. Така, якою стала через роки. Я — це мій досвід, мої перемоги й поразки. Мої злети й падіння. Мої синці й порізи на серці. Мої задавнені й зболені «любови». Мої відчайдушні кохання та мрії. Я можу м ати мамині довгі пальці чи татову щелепу. Поставу бабусі. Дідусів характер. Прадідусеві вилиці. І любов до гострого перцю й гострих відчуттів — невідомо від якого коліна. Але я читаю інші книжки та вірю в інші життєві аксіоми. Мене кличуть інші зорі, а на шляху моєму — інші дороговкази. У мені живуть мої таємниці, які роблять мене інакшою — далекою від усіх моїх родоводів і перевірених часом сімейних саг. Це називається прогрес, розвій і поступ. І він не перекреслює мою любов і відданість батькам і роду. Ал е й не возвеличує її до рівня абсолюту. Я є така, як є. Сама по собі. Бо належність до роду - племені не означає сліпе й бездумне йому служіння. І знаєте, за що я й досі найбільше дякую батькам? За те, що відпустили мене колись із дому. Не зробили вічним гви нтиком свого родинного щастя. Маятником, який коливатиметься між ними, відраховуючи все нові й нові хвилини спільного сімейного буття. Хоча, підозрюю, що їм було страшніше, ніж мені, коли я у свої сімнадцять — «зелена» та наївна, у червоному платті із рюкз аком через плече — назавжди полишала батьківський дім і при тому не планувала прихопити з собою когось із давно одомашнених пенатів чи сто сімейних фото на згадку. Я дякую батькам за їхню сміливість. І за те, що зрозуміли: я — це я. Їхня. Але окрема. За ві ру в мене. І за батьківську любов, яка не стала батьківським егоїзмом. Любов починається з довіри. І закінчується там, де довіра закінчується. Саме про цю банальну істину — цей короткий допис. ІІ. Про слова Життя моє не буде, як раніше. Бо дізналася щойно , що таке marigold . Я знала про існування безлічі пісень з такою назвою. І кінострічок. Як романтичних комедій, так і мелодрам. Про військові кораблі, які так звалися. Про судно - маяк на Великих американських озерах. І навіть про секретну, але невдалу, опер ацію з примирення під кодовою назвою Marigold у часи В’єтнамської війни. Я не так часто стикалася зі словом marigold , щоб цікавитися ним серйозно, але досить часто, щоб воно набуло для мене смаку і сенсу. І уявлялося мені, що завгодно. Що завгодно. Але — в жодному разі не те, що воно означає. Marigold is чорнобривець. Той самий, що «чорнобривців насіяла мати»... ІІІ. Про «складно» і «просто» Не треба чекати магічного завтра: його не буде. Ніколи. Бо правда у тому, що завжди існує лише сьогодні. І не просто сьогодні — , а ось у цьому «зараз»: тут і тепер, у тобі і з тобою. Можна, звісно, спробувати вірити в існування паралельних реальностей, але то — «не тратьте, куме, сили». Бо коли ти нещасливий тут, тепер із самим собою, то шукати щастя деінде — зась. Тут і зараз буває таким різним. Але в більшості випадків — передбачуваним: щоденна рутина, обов’язки і обов’язковий брак чогось — часу, грошей, натхнення чи пташиного молока. Насправді, усе в житті дуже просто. Просто — не синонім до «банально». Просто — це си нонім до щиро, без штучних надбудов і ускладнень. Без істерик і вічних пошуків винних у всіх нещастях, лихах і крахові світової революції. Просто — це просто. Просто робити те, що любиш. І любити те, що робиш. Насолоджуватися кожною миттю. І собою. Не наду мувати й не придумувати. Не вдавати із себе когось кращого. І не намагатися здаватися гіршим. Проживати день за днем. Тут і зараз. Просто тому, що ти такий, як ти є. Напевно, це найскладніше з усього, що може бути. Але чи не єдине, на що варто витрачати се бе та своє життя. Просто бути. Точніше — бути. Без усіляких там «просто».
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
