Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
20 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 2018 ПУБЛІКАЦІЇ. РОЗВІДКИ Три «про...» від Аліни Акуленко (Київ). І. Про рід і довіру Я думаю про те, що для того, аби народилася я і саме я, скільки ж людей мали зустрітися! Окрім моїх батьків, батьки моїх батьків, а також їхні батьки — і так до безкінечнос ті. І в кожного — своя вдача, характер, життєві принципи, колір очей і волосся, а також таланти чи їхня абсолютна відсутність. І я, така, якою вродилася, несу в собі їхні гени так само, як спогади про їхні долі, розріз очей, статуру, зріст чи родинний хист переплавляти горе на жарти. Але — не більше. Бо я — це я. Така, якою стала через роки. Я — це мій досвід, мої перемоги й поразки. Мої злети й падіння. Мої синці й порізи на серці. Мої задавнені й зболені «любови». Мої відчайдушні кохання та мрії. Я можу м ати мамині довгі пальці чи татову щелепу. Поставу бабусі. Дідусів характер. Прадідусеві вилиці. І любов до гострого перцю й гострих відчуттів — невідомо від якого коліна. Але я читаю інші книжки та вірю в інші життєві аксіоми. Мене кличуть інші зорі, а на шляху моєму — інші дороговкази. У мені живуть мої таємниці, які роблять мене інакшою — далекою від усіх моїх родоводів і перевірених часом сімейних саг. Це називається прогрес, розвій і поступ. І він не перекреслює мою любов і відданість батькам і роду. Ал е й не возвеличує її до рівня абсолюту. Я є така, як є. Сама по собі. Бо належність до роду - племені не означає сліпе й бездумне йому служіння. І знаєте, за що я й досі найбільше дякую батькам? За те, що відпустили мене колись із дому. Не зробили вічним гви нтиком свого родинного щастя. Маятником, який коливатиметься між ними, відраховуючи все нові й нові хвилини спільного сімейного буття. Хоча, підозрюю, що їм було страшніше, ніж мені, коли я у свої сімнадцять — «зелена» та наївна, у червоному платті із рюкз аком через плече — назавжди полишала батьківський дім і при тому не планувала прихопити з собою когось із давно одомашнених пенатів чи сто сімейних фото на згадку. Я дякую батькам за їхню сміливість. І за те, що зрозуміли: я — це я. Їхня. Але окрема. За ві ру в мене. І за батьківську любов, яка не стала батьківським егоїзмом. Любов починається з довіри. І закінчується там, де довіра закінчується. Саме про цю банальну істину — цей короткий допис. ІІ. Про слова Життя моє не буде, як раніше. Бо дізналася щойно , що таке marigold . Я знала про існування безлічі пісень з такою назвою. І кінострічок. Як романтичних комедій, так і мелодрам. Про військові кораблі, які так звалися. Про судно - маяк на Великих американських озерах. І навіть про секретну, але невдалу, опер ацію з примирення під кодовою назвою Marigold у часи В’єтнамської війни. Я не так часто стикалася зі словом marigold , щоб цікавитися ним серйозно, але досить часто, щоб воно набуло для мене смаку і сенсу. І уявлялося мені, що завгодно. Що завгодно. Але — в жодному разі не те, що воно означає. Marigold is чорнобривець. Той самий, що «чорнобривців насіяла мати»... ІІІ. Про «складно» і «просто» Не треба чекати магічного завтра: його не буде. Ніколи. Бо правда у тому, що завжди існує лише сьогодні. І не просто сьогодні — , а ось у цьому «зараз»: тут і тепер, у тобі і з тобою. Можна, звісно, спробувати вірити в існування паралельних реальностей, але то — «не тратьте, куме, сили». Бо коли ти нещасливий тут, тепер із самим собою, то шукати щастя деінде — зась. Тут і зараз буває таким різним. Але в більшості випадків — передбачуваним: щоденна рутина, обов’язки і обов’язковий брак чогось — часу, грошей, натхнення чи пташиного молока. Насправді, усе в житті дуже просто. Просто — не синонім до «банально». Просто — це си нонім до щиро, без штучних надбудов і ускладнень. Без істерик і вічних пошуків винних у всіх нещастях, лихах і крахові світової революції. Просто — це просто. Просто робити те, що любиш. І любити те, що робиш. Насолоджуватися кожною миттю. І собою. Не наду мувати й не придумувати. Не вдавати із себе когось кращого. І не намагатися здаватися гіршим. Проживати день за днем. Тут і зараз. Просто тому, що ти такий, як ти є. Напевно, це найскладніше з усього, що може бути. Але чи не єдине, на що варто витрачати се бе та своє життя. Просто бути. Точніше — бути. Без усіляких там «просто».
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
