Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 2018 WWW. UNWLA .ORG 1 3 Пара познайомилася в Гантері в Кат - скільських горах – туди українці виїжджають на літо, щоб зустрітися і провести час разом. Після весілля сім’я переїхала до Мічиґану. Там жі нка викладала українську мову в Мічи - ґанському університеті. Коли у родини наро - дилися двоє дочок, Віра присвятила себе дітям. Коли ж Христина та Оксана пішли до школи, вона почала викладати українську мову, літературу та історію в українській середній шко лі у Детройті. Там разом з іншими учительками вони ставили п’єси, щоб заохо тити студентів спілкуватися українською. Згодом Віра три роки (1997 — 1999) була директором літніх українських курсів при Гарвардському університеті та викладала курс ділової украї нської мови. «Було надзвичайно цікаво. До нас при - їжджали навіть працівники Держдепарта - менту США та журналісти з Європи, які хо - тіли вивчити ділову українську мову і куль - туру». ... щоб про Україну знали У 60 - х рр. Віра разом з іншими українцями в США поши рювала інформацію про диси дентів, арештованих через проукраїнську по зицію. Діаспоряни створили спецкомітет, через який розповідали американцям про події в Україні. Тоді у Києві не було жодного між народного пресового аґентства, а вся інфор мація, яка дох одила в США, йшла через Мо скву. «Я приходила у редакції американських газет і просила написати про арешти диси - дентів та інтеліґенції. Вони не хотіли цього робити. І ось із редактором газети «Detroit Free Press» у мене відбувся такий діалог: – Ми не писат имемо про Україну. Кого це цікавить? – сказав редактор. – Ваших читачів, – відповіла я. – В Мічи ґані близько 30 — 40 тисяч українців, які теж читають вашу газету. – Цього не досить. – А якщо я скажу, що український жур - наліст В’ячеслав Чорновіл написав кн игу «Ли хо з розуму» про суди над дисидентами. Вона, між іншим, теж перекладена і на англійську мову... Якби таке відбувалося в США, невже ви не писали би про це? Ви теж журналіст і хіба не можете зрозуміти цього? – Я розумію, але все ж не маю на це часу. То ді я вирішила запросити його на ланч і ще раз спробувати вмовити, – сміється. – Після хвилини роздумів він жартома відповів: – Добре... То де ж їдять революціонери? Я назвала один із найдорожчих ресто - ранів. Він погодився. На зустріч я запросила Романа Тарна вського, адвоката та члена нашого комітету. Після розмови та ланчу редактор відповів, що напише статтю і призначить для цієї теми журналіста, який напише про розправу над дисидентами в Україні. Так з’явилися статті. Згодом, викладаючи у «high school», я да ла студентам завдання написати листи українським політв’язням, дисидентам (ми мали реальні адреси концентраційних та - борів). Студенти одразу запитали: «Але коли вони нам відпишуть?». Я відповіла: «Не знаю, чи вони вам коли - небудь відпишуть, але нехай влада знає, що ми ЗНАЄМО, що ці людини у тюрмі». В Україну Віра приїжджала часто, а з про - голошенням декларації про державний сувере нітет у 1990 - му р. привозила студентів – амери канців українського походження – в Україну на екскурсію. Одного разу, планувавши чергову екс - курсію, Віра на прохання львівського мате - матика везла йому з Америки комп’ютер. «Домовились зустрітись на прикор дон - ній станції у Чопі. Я знала лише його ім’я, – розповідає Віра. – Іду станцією й огля даюся довкола, ніхто не дивиться в очі. Р ап том бачу пару очей, які когось теж шу кають, підходжу ближче, а далі, як у шпигунському фільмі: – Роман? – питаю. – Віра? – каже. Вдвох пішли до митника, щоб забрати комп’ютер. Була друга ночі. «Вітаю вас! Така радість, що Україна проголосила сувереніте т, тепер ми зможемо вільніше допомагати вам, – кажу митни кові. – Ось доцент львівського університету, я для нього привезла комп’ютер, маю усі документи і хочу заплатити мито». Той прискіпливо подивився: «Я не раз - решаю», і відправив до начальника. Там я р озповіла цю ж історію й сказала, що ось техніка для молодого інтеліґента. А він: «Невже ви думаєте, що це інтеліґент? Моя дорогенька, треба мати щонайменше три покоління, щоб була інтеліґенція».
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
