Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
18 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 2018 МІЙ ДІДУНЬО — «СВЯТИЙ МИКОЛАЙ» «Чи твій дідо – святий Миколай?» Це запитання було поставлено мені, коли я мала шість років. Щодня, коли мій дідуньо приходив по мене під школу, його кишені, вщерть наповнені ц укерками, чоколядками, лизаками, випорожнювалися в руки моїх нетерпеливих товаришок. Вони ставали тісним колом дов - кола нас двох і одна з перед одної викрикували: «Я хочу червоний лизак», «A я зелений!», «Чи є ще чокол яда?». Мій дідуньо кожну дівчинку глад ив по голівці, усміхався та, жартуючи, роздавав солодощі, аж доки вони всі не зникали. А я тоді стояла така горда з мого дідуня, ще й задоволена, що в мене багато товаришок. Аж кіл ька років пізніше я зрозуміла причину моєї популярності. Усе через цукерки! А якщо повернутися до запитання, чи мій дідуньо «Святий Миколай», можу відповісти, що ні. Та ж як вони можуть щось таке за пи - тувати!? Усі знають, що Святий Миколай має довгу білу бороду і приносить подарунки під подуш ку, а не роздає цукерки на вулиці. Зре штою, найпереконливіше: Святий Миколай робить чудеса, а я ще не бачила, щоб мій ді - дуньо Василь зробив навіть одне малесеньке чудо. Але чи це не чудо, що коли була маленькою, я спо кійно і навіть добровільно ходила до ш коли? Як і всі інші діти, я не рвалась до школи, однак спокійно туди ходила, без ніяких протестів, як це робили мої товаришки, без маминого крику, без татових умовлянь і обіцянок. Як це так? Відповідь зовсім проста. Мі й дідо Василь щодня водив мене і мою т оваришку Ію до школи. Взявши за руки, він усю дорогу нас забавляв веселими оповіданнями зі своїх молодих літ. І протягом 20 хвилин ми всі троє безперестанку сміялися. Їй і мені найбільше подобалося, коли дідуньо нам ро зповідав про свою кар’єру на сцені, зо крема, як він грав ролі дівчат. Його о пис себе в спідниці, в хустці та імітування дівочого голосу нас так смішили, що тільки ми при - ходили до школи не насуплені та пів заспані, як наші товаришки. А вже найбільше ми смія лися, коли дідуньо розповідав, як то в ін раз на сцені грав ролю дівчини і св ої штани не скинув, тільки легко підкотив їх під спідницю. Під час дії, на превелике горе, штани почали роз - кочуватися. У залі вибухнув сміх, а з - за куліс пролунав голос: «Василю, підкоти штани!». Нам також ніколи не н удилося слухати про д ідову Великодню пригоду про те, як він, ще малим хлопчиною, дістав нову шапку і, коли вийшов на вулицю бавитися, дуже її забруднив. А тут прийшов час іти на Великодню Службу Божу «чистим на душі і тілі». Коли дідуньo прийшов додому, йо го тато так розсердився, коли побачив свого замурзаного сина, що вхопив першу річ під рукою (а то була дерев’яна ложка) і почав дідуня нею бити. Кожне його оповідання супроводжували смішні вирази обличчя, жести, зміни голосу — справжній театр! Дідові опові дання — це єдина річ, що мене вранці п ідводила з постелі, і завдяки йому ті перші шкільні роки не були такі «страшні». І чи це не було чудо? Однак ці дивні події — нібито чуда — не обмежувались тільки переживаннями з м оїх дитячих літ. Вони і нині діються. У мого дідуня якась таємнича сила, бо кожного дня він приходить до нас із закупів з різним добром: чи то яблуками, тістечками, або навіть «каба - носами». Але це ще не все, бо коли ми хочемо дідуневі за все це повернути гроші, він твер - дить, що всі ці речі р оздавали задарма. Ціка ве явище, бо коли ми йдемо до м’ясарні, до пекарні чи до різних інших крамниць, нам ніхто нічого задарма не дає — всі від нас ви - магають гроші... У хаті мого дідуня заховані різні скарби i коли нам що - небудь потрібно, ми ідемо до нього і завжди дістаємо бажану річ. Тільки н агадати дідуневі, що мені потрібна стаття про «Роль Шевченка в Кирило - Методіївськім Брат - стві», як у цій же хвилині з’являється старий запорошений альманах з 1951 - го року, а в ньом у саме те, що я шукала. Дідуньо теж по - стійно нам доставляє папір, олівці, стругалки, поштові значки, конверти — все, чого нам тільки забажається. Коли дивлюся нині з відстані 15 років на всі ці переживання, пов’язані з моїм дідуньом Василем, на поставлене мені колись запитання «Чи мій дідуньо є Святим Миколаєм?» я вже не змогла б так швидк о відповісти «Ні». Справді, мій дідуньо не має довгої білої бороди і не приносить під подушку подарунки. Але довкола його особи діються різні дивні й цікаві реч і, можна сказати «чуда». I мені приходить на дум ку: а може він — це такий, трохи інший, земний С вятий Миколай?.. Марта Зєлик , внучка Василя Палідвора.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
