Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
18 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 2018 МІЙ ДІДУНЬО — «СВЯТИЙ МИКОЛАЙ» «Чи твій дідо – святий Миколай?» Це запитання було поставлено мені, коли я мала шість років. Щодня, коли мій дідуньо приходив по мене під школу, його кишені, вщерть наповнені ц укерками, чоколядками, лизаками, випорожнювалися в руки моїх нетерпеливих товаришок. Вони ставали тісним колом дов - кола нас двох і одна з перед одної викрикували: «Я хочу червоний лизак», «A я зелений!», «Чи є ще чокол яда?». Мій дідуньо кожну дівчинку глад ив по голівці, усміхався та, жартуючи, роздавав солодощі, аж доки вони всі не зникали. А я тоді стояла така горда з мого дідуня, ще й задоволена, що в мене багато товаришок. Аж кіл ька років пізніше я зрозуміла причину моєї популярності. Усе через цукерки! А якщо повернутися до запитання, чи мій дідуньо «Святий Миколай», можу відповісти, що ні. Та ж як вони можуть щось таке за пи - тувати!? Усі знають, що Святий Миколай має довгу білу бороду і приносить подарунки під подуш ку, а не роздає цукерки на вулиці. Зре штою, найпереконливіше: Святий Миколай робить чудеса, а я ще не бачила, щоб мій ді - дуньо Василь зробив навіть одне малесеньке чудо. Але чи це не чудо, що коли була маленькою, я спо кійно і навіть добровільно ходила до ш коли? Як і всі інші діти, я не рвалась до школи, однак спокійно туди ходила, без ніяких протестів, як це робили мої товаришки, без маминого крику, без татових умовлянь і обіцянок. Як це так? Відповідь зовсім проста. Мі й дідо Василь щодня водив мене і мою т оваришку Ію до школи. Взявши за руки, він усю дорогу нас забавляв веселими оповіданнями зі своїх молодих літ. І протягом 20 хвилин ми всі троє безперестанку сміялися. Їй і мені найбільше подобалося, коли дідуньо нам ро зповідав про свою кар’єру на сцені, зо крема, як він грав ролі дівчат. Його о пис себе в спідниці, в хустці та імітування дівочого голосу нас так смішили, що тільки ми при - ходили до школи не насуплені та пів заспані, як наші товаришки. А вже найбільше ми смія лися, коли дідуньо розповідав, як то в ін раз на сцені грав ролю дівчини і св ої штани не скинув, тільки легко підкотив їх під спідницю. Під час дії, на превелике горе, штани почали роз - кочуватися. У залі вибухнув сміх, а з - за куліс пролунав голос: «Василю, підкоти штани!». Нам також ніколи не н удилося слухати про д ідову Великодню пригоду про те, як він, ще малим хлопчиною, дістав нову шапку і, коли вийшов на вулицю бавитися, дуже її забруднив. А тут прийшов час іти на Великодню Службу Божу «чистим на душі і тілі». Коли дідуньo прийшов додому, йо го тато так розсердився, коли побачив свого замурзаного сина, що вхопив першу річ під рукою (а то була дерев’яна ложка) і почав дідуня нею бити. Кожне його оповідання супроводжували смішні вирази обличчя, жести, зміни голосу — справжній театр! Дідові опові дання — це єдина річ, що мене вранці п ідводила з постелі, і завдяки йому ті перші шкільні роки не були такі «страшні». І чи це не було чудо? Однак ці дивні події — нібито чуда — не обмежувались тільки переживаннями з м оїх дитячих літ. Вони і нині діються. У мого дідуня якась таємнича сила, бо кожного дня він приходить до нас із закупів з різним добром: чи то яблуками, тістечками, або навіть «каба - носами». Але це ще не все, бо коли ми хочемо дідуневі за все це повернути гроші, він твер - дить, що всі ці речі р оздавали задарма. Ціка ве явище, бо коли ми йдемо до м’ясарні, до пекарні чи до різних інших крамниць, нам ніхто нічого задарма не дає — всі від нас ви - магають гроші... У хаті мого дідуня заховані різні скарби i коли нам що - небудь потрібно, ми ідемо до нього і завжди дістаємо бажану річ. Тільки н агадати дідуневі, що мені потрібна стаття про «Роль Шевченка в Кирило - Методіївськім Брат - стві», як у цій же хвилині з’являється старий запорошений альманах з 1951 - го року, а в ньом у саме те, що я шукала. Дідуньо теж по - стійно нам доставляє папір, олівці, стругалки, поштові значки, конверти — все, чого нам тільки забажається. Коли дивлюся нині з відстані 15 років на всі ці переживання, пов’язані з моїм дідуньом Василем, на поставлене мені колись запитання «Чи мій дідуньо є Святим Миколаєм?» я вже не змогла б так швидк о відповісти «Ні». Справді, мій дідуньо не має довгої білої бороди і не приносить під подушку подарунки. Але довкола його особи діються різні дивні й цікаві реч і, можна сказати «чуда». I мені приходить на дум ку: а може він — це такий, трохи інший, земний С вятий Миколай?.. Марта Зєлик , внучка Василя Палідвора.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
