Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
10 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 2018 друкарню та кн игарню, а М. Cурмач зі спільниками М. Гандзюком і І. Королюком винайняв залишене приміщення та відкрив у ньому книгарню «Cічовий База р», яка була там до 1927 - го р., піс ля чого власники перенесли її на Авеню A і назвали «Cурма». Aж у 1943 - му р. вже сам М. Cурмач перейшов на 7 - му вулицю, під число 11, де «Cурма» проіснувала до не - давна. Вітрина «Cур - ми» у Різдвя ному часі . Щоб втри - матися, крім кни жок у кни - гарні пр одава - лись й інші речі – картки, ґердани, пла - тівки, серпи, ко си, гриби, мед, свічки та кадила. A у передріздвяному часі – кутя й мак. Автор описує, як дійшло до куті: «...дружина попросила мене допомогти їй опихати пшеницю на кутю. Вона мала пшеницю, за в’язану в рушничку, і сказала бити по тому кач алкою... Взяв я ту кутю у «Cурму» і показав своєму робітникові, механікові Теофілеві Ольшанському, який усе потрафив зробити. Він відразу каже: «Чекай, я зроблю сту пу». Взяв чотири дошки, збив докупи, вклав дно і все те оббив бляхою. Опісля ще доробив вели кий товкач. Всипав тоді пшеницю в цю ступу і почали ми пшеницю опихати. Коли ми це робили, зайшла пані Воробцева з Джамайки і питається: «Що ви робите?» – «Та опиха ємо пшеницю на кутю. – «О, будьте такі добрі, зробіть і для мене один фунт». По ній приступа ли інші. І слава про нашу кутю рознеслася по цілій Aмериці...» М. Cурмач, крім сина Мирона молодшого, мав дочку Ярославу, виставка малюнків на склі якої відбулася ц ього року в Українському Музеї у Ню Йорку. Яро сла ва цікавилася українськими писан - ками. Cклала брошурку, де на власних ма - люнках показала всі знаки та символи для писанок. Це зацікавило редактора журналу «Ню Йоркер» М. Розе, і він вибрав з брошурки Шлюб на фотографія Мирона й Aнастасії Cурмач . що ц ікав іше та помістив у тому журналі. Пише М. Cурмач: «Тоді до «Cурми» тиждень двері не зачинялися...» Мирон Cурмач з родиною . Вже при кін - ці сорокових ро - ків минулого століття до Aме - рики почали при їжджати но - ві еміґранти, які після війни про - були п’я ть років у таборах Ді - Пі, по кілька разів проходили пе - ре вірку доку - мен тів і здо - ров’я, т.зв. «скринінґи», і нарешті пере селя - лися до країн за океаном, щоб бут и якнайдалі від CCCР. Велику частину тих «скитальців» становили люди з вищою освітою, мистці, письменники та поети. Для М. Cурмача, який і до того часу дуже шанував і любив творчих людей ( М. Гайворонський, Б. Лепкий, При дат - кевич, Каленик - Лисюк), настав прекрасний час. «Cурма» стала центром українського світу в Ню Йорку й околиці. І я, двадцятилі тня, кожного дня, повертаючись з праці, заходила до «Cурми», щоб купити «Cвободу» (тоді це був щоденник!), найновіші книжкові видання, журнали «Лис Микита», «Нові дні», «Мітлу» та ін., підслухати розмови письменника й гу - мориста Миколи Понеділка, чи Івася Кер - ницького з іншими творчими людьми. Одного разу я, виховниця Пластового куреня ім. Лесі
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
