Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 2017 WWW. UNWLA .ORG 7 ПОЇЗДКА НА ФРОНТ Нині, коли емоції вже стихли і вля - гаються у рядки, хочу трохи розповісти про нашу поїздку на передову. Адже саме завдяки спонсорству Союзу Українок Америки і за спри - яння голови Львівської обласної адміністрації Олега Синютки нам вдалося відвідати захис - ників України, побувати в їхніх окопах і під - тримати. Допо магав і підтримував мене в до - розі мій син Богдан. Поїздку на фронт ми приурочили до дня Захисника України та присвятили 75 - річчю створення УПА . З нагоди цієї важливої річниці визвольної боротьби за фінансової підтримки п . Си нютки перевидана книга «Черлена » Свя - тослава - Йосафата Левицького , який проживає у США. Автор був підлітком під час подій 1947 — 1953 р р. і на власні очі бачив творення Української Повстанської Армії, її розвиток і діяльність. Саме ті події описані в книзі і ми також везли її на передову . Адже історія часто повторюється і зараз ті хлопці на лінії фронту так само бор ю ться за свободу нашої держави. Але ми мали з собою не тільки книги. Пре - зентували хлопцям також теплі шкар пет ки, м’ясну домашню туш к о ванку (300 паков ань ), 300 пакетів згущеного молока, цитрини, чай... Дорога наша була складною та довгою, бо на передову під час війни не так легк о потра - пити. Спочатку ми приїхали у Дніпро (колиш - ній Дніпропетровськ), де нас зустрів волонтер Сергій, а згодом при єдналась і волонтерка Олександ ра – вони супроводжували нас, бо без їхніх контактів і підказок ми б самі не змогли дістатись до захисників . Першу зупинку наш маленький автобус зробив за 80 км від лінії фронту у Покровську. Там є дитячий будинок, де зараз перебуває близько 30 дітей віком від 5 до 15 років. Це діти, які втратили батьків через війну. Вони залишились самі у цьому світі та принесли н айбільшу жертву військовим діям – своє дитинство. О 8 - й ранку ми прибули у Покровськ. Дітки ще спали, тому нас зустріла заступник ди ректора цьог о дитбудинку. Сам будинок не - ве ликий. Очевидно, раніше це було якесь складське чи технічне приміщення, але нині його гарно відремонтували і там тепло та комфортно. Деяких діток побудили, а тут ми гостинці принесли. Готуючись до поїздки , діз - нались, що мал еча залишилась без зимового взуття. Тому закупили 10 пар чобіток, теплі шкар петки, колготки для меншеньких і рука - вички. А також цитрини, зефір, згущене молоко й інші необхідн і продукт и та сма - колик и . Діти у цьому притулку виявились дуже милі. Одні розмов ляють російською, інші ук - раїнською. Вони були привітні, раді нас бачити і , вдячні, горнулися до нас , об і й мали. Там ми справді зігрілись тілом і душею. Війна зробила свою чорну справу і лишила їх без батьків. Але ці дітки усміхнені і не тримають зла на світ. Ми отримали задоволення від спілкування з ними . Дитячий будинок у Покровську. Я б дуже хотіла, щоб Союз Українок Америки погодився допомогти мені , як пред - ставниці в Україні , взяти шефство над цим притулком. Прошу пані Марія нну Заяць і союзянок подумати над цим. Ми б могли опікуватись тими дітьми, допомогти їм вижити у тих важких умовах. Хотілося б , щоб вони не відчували війни, а бачили мирне життя і не боялися. Якщо б со юзянки Амери ки узгодили цю справу , я б взяла це під свою відпо відаль - ність. Ми з о. Сусом могли б на свята їх при - вез т и до Львова, показати іншу Україну , м ирну Україну. Наразі я розказувала їм про СУА, зро - била запис у гостьовому журналі, тоді ми по - прощались і поїхали далі. До лінії фронту залишалось дуже близько . За півтори години ми вже були на передовій. Спершу заїхали у Попасне. Це село зараз зовсім пусте! Наші хлопці біля лінії розмежування стояли на бойових постах і тримали оборону кордону. Це була неділя. Ті, хто відпочивав від служби, прийняли нас у своїй «домівці». А це зруйнований снарядом будинок, без даху, де хлопці живуть у підваль - ному приміщенні. Там вони сплять і готують їжу. Не зважаючи на такі спартанські умови, у
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
