Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 2017 WWW. UNWLA .ORG 7 ПОЇЗДКА НА ФРОНТ Нині, коли емоції вже стихли і вля - гаються у рядки, хочу трохи розповісти про нашу поїздку на передову. Адже саме завдяки спонсорству Союзу Українок Америки і за спри - яння голови Львівської обласної адміністрації Олега Синютки нам вдалося відвідати захис - ників України, побувати в їхніх окопах і під - тримати. Допо магав і підтримував мене в до - розі мій син Богдан. Поїздку на фронт ми приурочили до дня Захисника України та присвятили 75 - річчю створення УПА . З нагоди цієї важливої річниці визвольної боротьби за фінансової підтримки п . Си нютки перевидана книга «Черлена » Свя - тослава - Йосафата Левицького , який проживає у США. Автор був підлітком під час подій 1947 — 1953 р р. і на власні очі бачив творення Української Повстанської Армії, її розвиток і діяльність. Саме ті події описані в книзі і ми також везли її на передову . Адже історія часто повторюється і зараз ті хлопці на лінії фронту так само бор ю ться за свободу нашої держави. Але ми мали з собою не тільки книги. Пре - зентували хлопцям також теплі шкар пет ки, м’ясну домашню туш к о ванку (300 паков ань ), 300 пакетів згущеного молока, цитрини, чай... Дорога наша була складною та довгою, бо на передову під час війни не так легк о потра - пити. Спочатку ми приїхали у Дніпро (колиш - ній Дніпропетровськ), де нас зустрів волонтер Сергій, а згодом при єдналась і волонтерка Олександ ра – вони супроводжували нас, бо без їхніх контактів і підказок ми б самі не змогли дістатись до захисників . Першу зупинку наш маленький автобус зробив за 80 км від лінії фронту у Покровську. Там є дитячий будинок, де зараз перебуває близько 30 дітей віком від 5 до 15 років. Це діти, які втратили батьків через війну. Вони залишились самі у цьому світі та принесли н айбільшу жертву військовим діям – своє дитинство. О 8 - й ранку ми прибули у Покровськ. Дітки ще спали, тому нас зустріла заступник ди ректора цьог о дитбудинку. Сам будинок не - ве ликий. Очевидно, раніше це було якесь складське чи технічне приміщення, але нині його гарно відремонтували і там тепло та комфортно. Деяких діток побудили, а тут ми гостинці принесли. Готуючись до поїздки , діз - нались, що мал еча залишилась без зимового взуття. Тому закупили 10 пар чобіток, теплі шкар петки, колготки для меншеньких і рука - вички. А також цитрини, зефір, згущене молоко й інші необхідн і продукт и та сма - колик и . Діти у цьому притулку виявились дуже милі. Одні розмов ляють російською, інші ук - раїнською. Вони були привітні, раді нас бачити і , вдячні, горнулися до нас , об і й мали. Там ми справді зігрілись тілом і душею. Війна зробила свою чорну справу і лишила їх без батьків. Але ці дітки усміхнені і не тримають зла на світ. Ми отримали задоволення від спілкування з ними . Дитячий будинок у Покровську. Я б дуже хотіла, щоб Союз Українок Америки погодився допомогти мені , як пред - ставниці в Україні , взяти шефство над цим притулком. Прошу пані Марія нну Заяць і союзянок подумати над цим. Ми б могли опікуватись тими дітьми, допомогти їм вижити у тих важких умовах. Хотілося б , щоб вони не відчували війни, а бачили мирне життя і не боялися. Якщо б со юзянки Амери ки узгодили цю справу , я б взяла це під свою відпо відаль - ність. Ми з о. Сусом могли б на свята їх при - вез т и до Львова, показати іншу Україну , м ирну Україну. Наразі я розказувала їм про СУА, зро - била запис у гостьовому журналі, тоді ми по - прощались і поїхали далі. До лінії фронту залишалось дуже близько . За півтори години ми вже були на передовій. Спершу заїхали у Попасне. Це село зараз зовсім пусте! Наші хлопці біля лінії розмежування стояли на бойових постах і тримали оборону кордону. Це була неділя. Ті, хто відпочивав від служби, прийняли нас у своїй «домівці». А це зруйнований снарядом будинок, без даху, де хлопці живуть у підваль - ному приміщенні. Там вони сплять і готують їжу. Не зважаючи на такі спартанські умови, у
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
