Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
8 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 2017 них є багато собачок і котиків, які служать відрадою і вірними побратимами. Бо ж інш их людей, окрім військових, там не буває. Лише зрідка навідаються отакі от як ми гості. Ми роздали воїнам уже згадані книги і привезені гостинці. А волонтер Сергій, який нас супро - воджував, вручив допомогу від Союзу Українок Франції, з якими давно співпрац ює. Ми багато розповідали про союзянок україн ськ ого похо - дження з далеких країв. Хлопці дуже радо прийняли нас, щиро дякували та раділи, що про них пам’ятають так далеко за кордоном. Я кілька разів підкреслювала, що СУА дуже вболіває за Україну, що ви дор ожите рідною землею і хочете, щоб наша земля була вільною . Т ому всіма силами допомагаєте воякам, які відстоюють її честь і свободу. Наступним пунктом у нашому маршруті була Авдіївка. Але виявилось, що потрапити туди не так просто. Спершу наші волонтери зв’язалися з заступником командира баталь - йону, який там несе вахту, п . Миколою. Тільки коли він дав дозвіл і виїхав назустріч , ми змогли відправитись у дорогу. Перше, що впа - ло в очі в Авдіївці – це два величезні багато - поверхові будинки, вщент зруйновані війною. Вони вселяли жах і пересторогу. Дорога далі до Попасного, до Водяного, до Донецького аеро - порту була напруженою. Пан Микола пояснив, що буде їхати надзвичайно швидко і ми маємо тримати його темп. Адже зі сторони ворога нас уже бачать. Тому кожна з атримка , чи зупинка на шляху могла зробити нас мішенями для сепаратистів . Крім у сього, з собою ми також привезли шість мішків хліба, якого хлопці наперед попросили. Ч ерез два дні там справді почалис я потужні бойові дії та виявилось, що ми дуже вчасно привезли життєво необхідні харчі. Хоч а, поки ми їхали , було більш - менш спо - кійно, але спокій на війні відносний. Довгий час у тій місцевості до нашого приїзду йшл и дощі і було таке велике болото, що ми за - лишили машини десь в кілометрі від пере дової та пішки пішли до вояків. Я була у червоній куртці, тому п . Микола одразу попросив її зня - ти і дав переодягнутись у військовий каму - фляжний бушлат. Адже червоний одяг легко попадав у по ле зору ворога і це знову робило нас мішенями. Ми перебували на самій лінії фронту. Там є дороги , повністю вкриті мінами. А довкола на кожному метрі землі в окопах сидять наші хлопці під зеленими деревами і маскувальними сітками. Ж итло їхнє – це ко - панка, що на 3 — 4 сходинки заходить під землю. Там ст іни оббиті дерев’яними брусами , є кухня, саморобні ліжка та «буржуйк а » для обігріву . Ра ніше ворожі гради розбили зелені насадження, яких кругом було багато . І це ста - ло благом, адже тепер хлопці мають деревину, щоб грітис я та сушити одяг і взуття. А воду п ривозять волонтери . Так і живуть наші вояки , отримуючи періодично допомог у з тилу. Тому вони дуже радіють, коли приїжджають гості. Навіть у суворих польових умовах вони нас го - стинно й щиро вітали та п ри гостили теплим військовим чаєм. Дозволили навіть з ве ликою обережністю глянути на ворожі по зиції. Я бачила , як « сепари » окопувались у донецькому аеропорту... Очевидно, вони готувалис я до боїв, що розпочались через два дні та спричинили багато сумних новин. Біля Донецького аеропорту. Але, попри всі незгоди та незручності, наші хлопці дуже міцні. Вони великі патріоти. Ніхто не скиглить, не плаче і не скаржиться. Навіть жартували, що читатиму, якщо « сепари дозволять», тобто не стрілятимуть і дадуть перепочити. Бо вільного часу у них нема. Коли ми дарув али посвячені образочки від іконо - писця Михайла Скопа, сина відомого дрого - бицького художника Лева Скопа , вони казали: «Якщо з нами Бог, то ми переможемо і нічого нам не страшно»! На самій передовій, де долітають « се - парські » кулі і хлопці постійно під пр ицілом – ми пробули дві з половиною години. За цей час тишу не порушували. Але, коли ми вже були у штабі у Водяному , сталась небезпечна пригода. Заступник командира, вже згадува ний п. Ми - кола , що нас супроводжував , привів нас у свої володіння. Тоді стал о чут и стрільб у . Я напо - лягала на тому, щоб їхати, а п . Микола нас затримував. Казав, що то у Пісках, то далеко, до нас не до летить . Але у дорогу не відпускав.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
