Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
8 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 2017 них є багато собачок і котиків, які служать відрадою і вірними побратимами. Бо ж інш их людей, окрім військових, там не буває. Лише зрідка навідаються отакі от як ми гості. Ми роздали воїнам уже згадані книги і привезені гостинці. А волонтер Сергій, який нас супро - воджував, вручив допомогу від Союзу Українок Франції, з якими давно співпрац ює. Ми багато розповідали про союзянок україн ськ ого похо - дження з далеких країв. Хлопці дуже радо прийняли нас, щиро дякували та раділи, що про них пам’ятають так далеко за кордоном. Я кілька разів підкреслювала, що СУА дуже вболіває за Україну, що ви дор ожите рідною землею і хочете, щоб наша земля була вільною . Т ому всіма силами допомагаєте воякам, які відстоюють її честь і свободу. Наступним пунктом у нашому маршруті була Авдіївка. Але виявилось, що потрапити туди не так просто. Спершу наші волонтери зв’язалися з заступником командира баталь - йону, який там несе вахту, п . Миколою. Тільки коли він дав дозвіл і виїхав назустріч , ми змогли відправитись у дорогу. Перше, що впа - ло в очі в Авдіївці – це два величезні багато - поверхові будинки, вщент зруйновані війною. Вони вселяли жах і пересторогу. Дорога далі до Попасного, до Водяного, до Донецького аеро - порту була напруженою. Пан Микола пояснив, що буде їхати надзвичайно швидко і ми маємо тримати його темп. Адже зі сторони ворога нас уже бачать. Тому кожна з атримка , чи зупинка на шляху могла зробити нас мішенями для сепаратистів . Крім у сього, з собою ми також привезли шість мішків хліба, якого хлопці наперед попросили. Ч ерез два дні там справді почалис я потужні бойові дії та виявилось, що ми дуже вчасно привезли життєво необхідні харчі. Хоч а, поки ми їхали , було більш - менш спо - кійно, але спокій на війні відносний. Довгий час у тій місцевості до нашого приїзду йшл и дощі і було таке велике болото, що ми за - лишили машини десь в кілометрі від пере дової та пішки пішли до вояків. Я була у червоній куртці, тому п . Микола одразу попросив її зня - ти і дав переодягнутись у військовий каму - фляжний бушлат. Адже червоний одяг легко попадав у по ле зору ворога і це знову робило нас мішенями. Ми перебували на самій лінії фронту. Там є дороги , повністю вкриті мінами. А довкола на кожному метрі землі в окопах сидять наші хлопці під зеленими деревами і маскувальними сітками. Ж итло їхнє – це ко - панка, що на 3 — 4 сходинки заходить під землю. Там ст іни оббиті дерев’яними брусами , є кухня, саморобні ліжка та «буржуйк а » для обігріву . Ра ніше ворожі гради розбили зелені насадження, яких кругом було багато . І це ста - ло благом, адже тепер хлопці мають деревину, щоб грітис я та сушити одяг і взуття. А воду п ривозять волонтери . Так і живуть наші вояки , отримуючи періодично допомог у з тилу. Тому вони дуже радіють, коли приїжджають гості. Навіть у суворих польових умовах вони нас го - стинно й щиро вітали та п ри гостили теплим військовим чаєм. Дозволили навіть з ве ликою обережністю глянути на ворожі по зиції. Я бачила , як « сепари » окопувались у донецькому аеропорту... Очевидно, вони готувалис я до боїв, що розпочались через два дні та спричинили багато сумних новин. Біля Донецького аеропорту. Але, попри всі незгоди та незручності, наші хлопці дуже міцні. Вони великі патріоти. Ніхто не скиглить, не плаче і не скаржиться. Навіть жартували, що читатиму, якщо « сепари дозволять», тобто не стрілятимуть і дадуть перепочити. Бо вільного часу у них нема. Коли ми дарув али посвячені образочки від іконо - писця Михайла Скопа, сина відомого дрого - бицького художника Лева Скопа , вони казали: «Якщо з нами Бог, то ми переможемо і нічого нам не страшно»! На самій передовій, де долітають « се - парські » кулі і хлопці постійно під пр ицілом – ми пробули дві з половиною години. За цей час тишу не порушували. Але, коли ми вже були у штабі у Водяному , сталась небезпечна пригода. Заступник командира, вже згадува ний п. Ми - кола , що нас супроводжував , привів нас у свої володіння. Тоді стал о чут и стрільб у . Я напо - лягала на тому, щоб їхати, а п . Микола нас затримував. Казав, що то у Пісках, то далеко, до нас не до летить . Але у дорогу не відпускав.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
