Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
34 WWW. UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 2013 В одному невеликому містечку у маленькому будиночку жила самітня ста ренька бабуся. Вона піклувалася сво - їми квітами в городі та двома кішками. Про неї ніхто не турбувався, крім кішок, що присипляли її до сну тихим мурко - тін ням та зігрівали взимку в спільній постелі. Добрі сусіди раз в тиждень брали бабусю зі собою до супермаркету за покупками, а в неділі і свята до церкви. Ранньою весно ю кішки Мурка і Зірка подарували бабусі десятеро маленьких коше - нят. Таких різнобарвних – сіреньких, рудуватих, чорненьких, біленьких, зате з ясни ми голубими очками. Лише одне котенятко було з розмальованою шерстю всіма кольорами. Веселих, грайливих кот енят швидко розібрали добрі люди. Залишився один котик, той, що був такий різнокольоровий. Тоді бабуся попросила сусідського хлопця Миколу, щоб відвіз цього котика до тваринного притулку. Але Микола не виконав прохання бабусі, а на найближчій бензиновій ст анції викинув котика з авта. Котик злякався і поліз в густі кущі, що росли неподалеку. Тут довго плакав і м ’ явкав, кличучи маму і бабусю, аж змучився. Трохи поспавши, пробудився від голоду. Вже вечоріло. До станції все під ’ їж - джали і під ’ їжджали авта. Котик насмілився, перебіг дорогу й набли зився до людей. Але на нього ніхто не звертав уваги. Люди, заправивши авта, спішили від ’ їхати. Довго стояв змучений і голодний котик на краю дороги. Несподівано одне авто зупинилося. В ньому сиділи троє: тато, мама і восьми літній їх син Ярко. Це Ярко побачив худющого котика край дороги і попросив тата зупинитися, шоб дати йому щось з ’ їсти, хоча би із його канапки , якого він тримав, смакуючи, в руці. Батько вийшов з авта, нахилився з шматком шинки і скрикнув: – От г оре, який він худющий, о Боже! – Тату, візьмім його до себе, прошу... Він такий нещасний! – Але ж він такий брудний і шерсть облізла на мордочці. Може якусь хворість має, – невпевнено заперечила мама. Мама теж мала добре серце, але переживала за здоров ’ я с ина, що так потребував ще й сам повсякчасної допомоги, про що мова піде пізніше. Мамина мова своєю мелодійністю нагадала котикові бабусю і він ледь чутно жалібно зам ’ явкав. – Мамо, я сам його відмию... Правда, тату? Так котик опинився в родині ще одних ук раїнських еміґрантів. Він почав швидко орієнтуватися в новій домівці. А на ніч вкладався спати з Ярком після того, коли тато переносив з інвалідного крісла - візочка свого сина до ліжечка. Вони з Ярком стали нероз - лучними. Ярко назвав котика Томом в честь ге роя з серії муль тиків Діснея «Том і Джеррі», «адже Ярослава на англійський лад зовуть Джеррі», – пояснював всім. Том охоче відзивався на своє ім ’ я.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
