Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
8 WWW. UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 2013 Крокує юнь твоя, Україно! Пролунали останні дзвоники в школах України для випускників , відшуміли випускні бали, сотні і тисячі з них у вересні сідають за студентські лавки у вищих учбових закладах. Вітаємо всіх їх і радіємо за них... Наша молода зміна, що виросла в Україні за останні два десятиліття, з гордо піднятими головами, з широкоро зправленими плечима, з ясним замріяним поглядом крокує в майбутнє, яке належить будувати їм і зробити все, щоб всі люди в рідній Україні і на всій планеті Земля були щасливі, щоб добро і злагода панували у світі і ніколи не повторювались трагічні помилки в історії людства. То ж щиро побажаємо, щоб незвідані життєві дороги, якими вони йтимуть по житті, були для всіх них благословенними! В добрий час! З Богом! Якщо наші діти після закінченння шкільної науки з такими роздумами, який подається нижче, то можемо бути спокійні і впевнені, що майбутнє України в надійних руках і вірими в них... Ольга Кузишин, Ню Йорк . _______________ ___ ________________ Дві товаришки - одноклясниці. Таня студіюватиме клінічну психологію, а Надя – архітектуру. Люблю тебе, моє місто Франкове Творчий роздум Ви колись відчували сердечний біль, душевне спустошення? Якщо ні, то ви ніколи не сіяли втрат, не оплакували те, що намагались забути, не народжували сліз, бачачи пусте місце від колишніх надбань, не відчували прон изливого холоду у місцях колись дзвінкого сміху й щирої радості. Ми відчиняємо двері перед загребущими руками часу і ненаситною валізою втрат, бо не знаємо, що все тендітне і чуйне знайшло прихисток у нашому серці. Ті, що їздять за море, міняють небо, а н е душу. Я змінила місце проживання (до речі, не за власним бажанням), але частинка мене залишилась з усім знайомим і дорогим моєму серцю, моїй пам’яті. За вікном невідомий краєвид, а в думках – звичні затишні вулички рідного міста. Безліч разів, крокуючи незруйнованою часом бруківкою, мене огортає відчуття щастя, а разом із тим – неймовірного жалю. Нас оточують надбання віків – споруди, які височіють завдяки праці й бажанню людей, дерева, які розкинули свої гілля і цим не лише милують око, а й бережуть здо ров’я, пам’ятники, як гомін часу, розважальні, культурні, різні навчальні заклади. Ми їх породили, ми їх і зруйнуємо. Колись місто - фортеця, у наш час не потребує високих мурів, щоб захистити свої кордони; воно лише мріє про полум’я любові й прагнення кращо го, породженого людьми, котрі живуть по цю сторону барикад. Любов до міста потрібно виявляти не лише п’янкими, летючими обіцянками, а й кожною своєю дією, спрямованою на благополуччя і відновленння рідної колиски, віддавати належну шану землі, котрою кроку єш. Мешканцям міста неймовірно личить усмішка, про яку вони, на жаль, забувають під тягарем проблем і турбот. Надзвичайно приємно чути мелодію, котра пестить найпотаємніше в душі – це наша українська мова, що лине з усіх куточків Франкового міста. Спогад и – це рай, якого мене не можуть позбавити, і я надіюсь: мені ще випаде шанс знову зануритись в океан зі знайомою течією. І вкрай неправильно цінувати лише втрачене, проте ніколи не пізно робити висновки, любити, шанувати і пам’ятати слова Джорджа Байрона: «Той, хто не любить свого краю, нічого не може любити». Таня, 15 років, Івано - Франківськ, Україна
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
