Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ - ЛИСТОПАД 2008 5 Зоря Наталії Кобринської Було це у Львові в Народному домі на святі Шевченка. В першому ряді сиділи три письменниці: Наталія Кобринська, Уляна Крав - ченко та Климентина Попович. До них підсів Іван Франко. Після закінчення концерту зал повільно порожнів, тільки залишилась молодь. І коли письменники рушили майже одні до виходу, молоді хлопці та дівчата вмить сфор - мували два почесні ряди повздовж цілого залу і низько клонили свої молодечі голови, як проходили ті четверо. Вони схилялись в поклоні перед вищою вартістю душі... Про цей незви - чайний вияв пошани до українських письмен - ників згадує Климентина Попович у мемуарах «Спомин із кращих днів» з нагоди 11 - ої річниці смерті письменниці й першої організаторки українського жіноцтва в Галичині Наталії Коб - ринської... 8 червня цього року минуло 153 роки від дня народження Наталії Кобринської, але її зоря не гасне. Не один із дослідників її життєвого та творчого шляху шукає відповіді на питання: що привело цю жінку до такої висоти, що через таку велику відстань часу ми не тільки подивляємо, але й заглиблюємось у її світ, у світ пись - менниці, громадської діячки, феміністки? І чим більше вчитуємось, задумуємось у написані нею художні твори чи її публіцистику, у критичні статті чи розвідки, тим величнішою постає ця незвичайна людина, яку справедливо названо Смолоскипом у темряві, українською Аріадною, бо саме вона виборола для української жінки рівноправність, право навчатись на вищих сту - діях, знайшла шлях допомогти матерям вихову - вати дитину через охоронку. Н. Кобринська відкрила для жіноцтва новий світ, розірвавши замкнене коло домашнього вогнища − бути залежною матеріально від чоловіка, – здобувати певну професію, стати корисною для суспіль - ства, цікавитися мистецтвом. Своїми виданнями «Першого вінка», «Нашої долі» вона відкрила обрії світової літератури, привела до рідної літератури. Вона дбала про високу мораль та духовність жінки, про національну її свідомість. Бо саме від того, якою є мати, залежить майбутнє нації. В першому збірнику «Наша доля» (Стрий, 1893 р.) Кобринська друкує статут охоронки,у своєму домі відкриває охоронку для Молодa Кобринська українських дітей у Болехові. Вона вважає, що чужинець не може виховувати українця. І те, що в Україні, на великий сором, є ще до цього часу багато відступників, ренегатів, людей, в яких не закладена національна свідомість, пам'ять про свій рід, повага до рідної мови − то є плід радянської школи, виховання цілих поколінь в «дусі ленінізму». Яку школу вітала Н. Кобринська? Зви - чайно, не чужинську, не таку, яка виховує перевертнів, що продають за копійчину свою душу. В одному із своїх збірників вона по - відомляє: «Вже збирають гроші на будівництво у Перемишлі української школи для дівчат». А тій новині справді треба було радіти: школа для українських дівчат почалась із своєрідного заповіту - грамоти, який поставили під час уро - чистого закладання угольного каменя під будову т. зв. Інституту « ... понад всіх і все, на Долю, Добро, Достоїнство твоє, ненько Русе, щоб се благословенне місце жевріло вічним нетлінним і незгасним вогнищем твоєї святої Віри, твого прекрасного Слова, твоєї давньої Слави і твоєї будучої Сили, кріпчачої і ростучої у грядущі покоління». Цей заповіт був виконаний і вчи - телями, і ученицями. Своїми ділами, своїм життям дівчата Інституту для дівчат доказали, що значить вчитися у школі, яка є центром української культури.
Page load link
Go to Top