Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
потрактованою поетовою образою на ціле жіно че плем’я. Не сумнівався і у тому, що Наталя, перечитуючи Маланюкову збірку “Стилет і стилос”, не проминула не тільки знайомі вже їй вірші, але й наведену вище поезію, безумовно, вгадуючи ліричну героїню. Проте відгукнулась на неї трохи згодом. Можливо, й не було б того поетичного діалогу двох поетів, якби не дове лося Наталі пережити драму кохання майже подібну до Маланюкової. Наслідком того захоп лення поетеси стала чудова книга поезій “Вогонь і попіл” (1934). З часом поетеса скаже про поезії, вміщені у книжці, “що це цикл жінки, яка починає з подружжя, а потім приходить велике закохання, розчарування, відтак апатія, сум і, врешті, поворот до себе” (Сучасність. - 1985. - Ч. 3). Отже, поетичне переживання життєвого сюжету вилилося чудесним романом у віршах, а його драматична розв’язка несподівано воскре сила у душі поетеси Маланюковий вірш. Збірка має три частини. Перша - прис трасна пісня кохання. У другій частині лірична героїня виливає у вірші муки переживання лю- бови, образу своїх почуттів, зраду: Поцілунок зложить урочистий На тремтячій руці моїй І піти. Вам це легко, ви чистий, Ви незломний у цноті своїй. Але я, я дитина і жінка, І так близько від мене гріх. І тут стається диво. У прагненні боротися за своє кохання, відстояти і зберегти народжене почуття, поетеса раптом свідомо перебирає на себе запропонований Маланюком образ: В сумній задумі ряд колон і вікна заль стрункі й суворі. Тут очі пристрасних мадон ввижаються в імлі прозорій. Тут кроки дивних, мрійних пар скриплять піском перед фонтаном, і місяця отруйний чар підступно ранить крізь каштани. Тут відгомін погаслих слів збудивсь у гобеленах сонних, і чути вальсів ніжний спів, і шепіт під вікном сальону. Тут поцілунок твій палкий, як хміль солодкого напою, і очі в сяйві темних вій горять одвічною жагою. Перегук з поезією Маланюка очевидний, аж до алітерації на “с” у перших двох рядках. Певно, була якась не відома нам причина, що змусила поетесу так відповісти на давній вірш Маланюка. І видається мені, що тією причиною, що актуалізувала твір-відповідь, було диво ко хання поетки. Саме тому її лірична героїня в таємничій і навіть містичній атмосфері салону (“і місяця отруйний чар”), їй у “гобеленах сон них” чується “відгомін погаслих слів”, а найго ловніше - вона щаслива тут, вона на святі любови. Десь глибоко у підтексті героїня ніби прагне когось переконати у цьому, сказати йому (доказати?), що володіє чарами кохання. Мож ливо, розгадку поезії-відповіді варто шукати у невідомій нам розмові Євгена Маланюка та Наталі Лівицької ще тоді, у березні 1924 p., а, можливо, й у її відголосках, що їх знаходи мо у листі Олени Теліги до поетеси: “А саме боляче, що і Маланюк, і Липа презирають нас, жінок, глибоко розчаровані в нас...” (Лист від 9.08.1932). Теза трохи несподівана, особливо стосовно Маланюка, але ж ми знаємо, що підстави для розчарування у конкретній ситуації у Маланюка були. Прикметно, що й п’ята поезія розділу “Червоне й чорне” побудована на уявній по леміці з Маланюком. У час, коли “Ніч ворожить під владою чар”, хтось невідомий нам, послу говуючись образами-символами з поезій Є. Ма ланюка, говорить ліричній героїні, що вона “поганка з монгольських степів”, “Сотниківна в червонім намисті”, “На татарський аркан Вас піймати б, Волочити б за коси у ніч!”. Не станемо зупинятися на причинах такої згущеної характеристики. Головне, що лірична героїня Н. Лівицької-Холодної несподівано ці характеристики приймає, прибираючи маску відьми з Лисої Гори. Відтак, поряд з жінкою- дитиною у поезії Н. Лівицької-Холодної з’яв ляється жінка-чарівниця, “відьма-сотниківна”: Будеш завжди цю ніч пам’ятати, Не забудеш, о ні, моїх уст, І цвістимуть, цвістимуть шарлати в твоїм серці вогнями спокус. Ти боїшся, ці спогади палять, Боягузом тікаєш від них. Та дарма, сниться танго і заля І в куточку причаєний сміх. Чорний погляд твій гордий і злісний, Ти не хочеш прийняти любов. “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 2004 З
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
