Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Тютюнника не змогла. Українські старшини поховали полковника на рівненському цвин тарі й поставили дерев’яний хрест. У лютому 1920 p. С. Петлюра викликав Мєшковського до Варшави і відрядив до Кременця, щоб сформувати Генеральний штаб відроджуваної Армії УНР, яка спільно з поляками виступала на Україну. Він отримав посаду 1-го генерал-квартирмейстера Ген штабу. У травні того року Армія УНР розпочала бої з більшовицькими військами. І знову Єлисавета в санітарних потягах їздила за чоловіком: Кременець, Вінниця, Жмеринка, Кам’янець-Подільський, Проскурів ... На початку липня 1920 р. Головний Отаман С. Петлюра і Генеральний штаб Армії УНР розташували у Проскурові, навколо якого йшли бої: українські частини стримували натиск військ більшовицької Росії. 5 липня кіннота Будьонного прорвала фронт, виникла загроза оточення Проскурова. Полковник Є. Мєшковський наказав евакуювати штаби. Як згадував генерал Микола Капустянський, “в першу чергу - потяг Головного Отамана, якому й пощастило проскочити через най більш загрожений Чорний Острів”. Сам пол ковник покидав місто останнім ешелоном, у штабному вагоні якого була його дружина. Але дістатися до Чорного Острова, відтак Волочиська, що на польському кордоні, пол ковнику не вдалося. Ворожа кіннота оточила залізницю й висадила в повітря міст. Уранці 6 липня тут зав’язався запеклий бій. Пізніше Єлисавета писала у спогадах: “Залишивши при потязі підполковника Чабанівського, полков ник Мєшковський з гвинтівкою в руках, на чолі своєї лави, став наступати на головні ворожі сили ... Сильним вогнем із гвинтівок примусив більшовицьку кінноту відступити, переслідував їх, аж поки не упав, поранений в стегно й руку”. З поля бою його винесли під обстрілом червоних до вагону, де перебувала дружина. Вона надала йому першу допомогу, перев’язала рани. У цей час будьоновці розпочали атаку на ешелон. “Занесіть мене далі в жито й покиньте там”, - сказав він Єлисаветі. Але сотник Чистосердів зібрав залишки стрільців і вогнем із гвинтівок не підпускав кіннотників. Порятунок прийшов від поляків. Генерал Ромер, командувач 6-ї армії, надіслав паротягом фельшера, щоб забрати пораненого полковника. Але до нього було близько кілометра. Цей драматичний епізод описав генерал Капустянський: “Ра неного полковника поклали на залізничну дрезину, і пані Мєшковська при допомозі двох козаків потягла його по рейках. Залізничну колію видно, як на долоні, обстріл триває далі. Козаки лишають дрезину та ховаються від куль за залізничним насипом. Бідолашна пані Мєшковська, перевтомлена, в тяжкій розпуці тягне далі дрезину. Не раз і не двічі зупи нялася, її серце ось-ось розірветься від напруження, але треба рятувати улюбленого чоловіка, бо буде запізно ...” Складна ситуація на фронті стала причиною того, що лише через три дні за допомогою генерала Ромера дружина привезла чоловіка в Тернопіль, де йому зробили операцію - ампутували ногу. Але це його не врятувало ... Проводили в останню путь Є. Мєшковського, якому С. Петлюра надав посмертно звання генерал-хорунжого, багато вояків Армії УНР та мешканців Тернополя, які віддали герою останні почесті. Молода вдова залишилася у лавах українського війська, була лікарем Волинської дивізії генерала О. Загродського, яка була інтернована й розмістилася в таборі Каліш у Польщі. Вона втратила все: родину, коханого чоловіка. Вийти з тяжкого психологічного стану їй допомогли військові побратими, яким вона була щиро вдячна, як писала,: “за ту уважливість, співчуття, зворушливу опіку і теплоту, що вона зазнала в оточенні рідної Волинської дивізії в найжахливіші часи її життя. Ніколи вона цього не забуде”. Допо могла їй також активна громадська діяльність. Документи архіву в Києві свідчать, що Єлисавета була у проводі табірного Союзу Українок, організації Червоного Хреста. Знання кількох європейських мов дозволили їй нав’язати стосунки з Американським Черво ним Хрестом, Британським Допомоговим Комітетом, які надали допомогу українським жінкам у таборах інтернованих частин Армії УНР. За дорученням С. Петлюри вона 1922 р. з Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
