Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
З листопадових днів З днів юности У вересні 1911 р. я прийшла на 3-ій курс львівської Учительської Семіка'ріїї Українського Педаго гічного' Товариства1. До цього' ча су, впродовж усіх років, навча лась Я В' ПОЛЬСЬКІЙ ШКОЛІ І З ЦІЛОЇ душі 'була1 радаї, що прийшла' на решті © рідне середовище і вчи тись буду в своїй школі. Усі товаришки були мені спо чатку незнайомі. Якогось дня, у вересні, увагу мою привернула група учениць іншого курсу. В центрі групи я побачила ясново лосу, усміхнену школярку, до якої тиснулись інші з вигуками і привітаннями. Мені пояснили, що це учениці 4. курсу вітають так свою подругу, Галю Степа нівну, яка перебула тиф і, виду жавши, прийшла до школи. Не тільки відстань одного року відділювала нас віїд учениць 4. курсу. Дівчата мого курсу відзи валися про товаршоїк з 4. курсу здержувано' і з повагою — це ж були абітур’єнтіки, випускний муре школи. Та незабаром усіх нас поразила страшна подія, що ста лася в державній львівській семі нарії. Учень семінарії, П. Чорній, вбив пострілами учителя, який знущаюся з нього і переслідував його, а після цього вбив себе. Цього пам’ятного, ранку попере дила мене одна з товаришок про шкільний страйк і ми пішли ра зом не в школу, а на Високий Замок, на. зібрання страйкуючої молоді, та спинилися в останніх рядах тих, що саме слухали про мовця. А коли до нас дійшов го лос наступного' промовця, хтось біля мене сказав: „Тепер Галя Степанівна говорить". Це проте стувала наїйпередоївшіа представ ниця нашої семінарії, Галя Сте панівна — осуджуючи ганебні не допустимії ШКІЛЬНІ ВІДНОСИНИ в державній львівській семінарії, від яких загинув П. Чорній. Познайомилась я з Галіею Сте панівною особисто приблизно в половині шкільного' року. Раз якось, зимовою порою, Галя Сте панівна, зустрівшись із нами, -—- кількома ученицями інших курсів, заговорила про те, що пора, б нам взятися гуртом за позашкільну самоосвітню працю і щоб кожна з нас, по черзі, прочитавши1 якусь вартісну книжку, приносила ре ферат із прочитаного^, на сходини самоосвітнього) кружка. Почин Н£Ш, у цій справі виявився не тривкий і наші сходини припини- лиюя зовсім. Нас попередили в школі, що позашкільні кружки не - дозволені', що: через такії кружки, влада М'оже закрити нашу школу. Хоч і не пощастило нам із са- м о освітнім гуртком та мені стало ясно, що Галя Степанівна хотіла поімогти нам., заохотити нас до прані для поширення нашого об меженого світогляду, пробудити в нас незалежну, самостійну дум ку і жадобу знання, та що їй від нас належиться дяка, шана і лю бов за її дружнє ставлення до нас, дівчат інших курсів. З приходом весни відбулася шкільна прогулька до зубриіцько- го Лісу, з якою зв’язаний малень кий епізод. Читаючи надрукова ний опис прогульки, підписаний буквами О. С., незабутня Кон- стантина Малицька догадувалася, що ініщіяли ті означають: Олена Степанівна і звернулася до Галі, щоб Галя підтвердила її здогад. Тоді Галя, в свою чергу, пошука ла мене і запитала, чи це я описа ла прогульку. Я притакнула, і рів ночасно в душі гордилась тим, що мій опиіс прогул ьки1 можна; бу ло взяти за рядки1, написані най- передовіїшою товаришкою — Га лею Степанівною. В наступному 1912-13 шкіль ному році, ми, учениці колишньо го 3. курсу, вчилися на 4. курсі семінарії, а Галя Степанівна від відувала і слухала університет ські лекції. Перед нею була' та кож ще одна: матура-., з кількох вимаганих предметів, були іспити з кляїсиїчіних мюїв, та трудних гра матик цих стариініних мюв. Галя Степанів поборола' всі труднощі, склала всі іспити і була' для нас живим прикладом невтомної пра- ці і витривалости на шляху до знань, до вищої освіти. В 1914 p., в місяці лютому, я приїздила' до Львова, щоб зустрі тися з шкільними подругами і від відала тоді Галю Степанівну. Зна ючи, що Галя підготовляється до іспитів, я побоювалась, що по тривожу її — перешкоджу у пра ці — таї коли Галя зустріла мене, у своїй студентській кімнаті з тою ж щирістю і безпосередні стю, як колись у школі, мої сумні ви розвіялись і я забула про них. Зустрічі з шкільними подругами надтхнули мене збільшеною енер гією' і я поїхала учителювати в початкову сільську школу коло Рогатина,, та по кількох місяцях учителювання приїхала до Льво ва., на свято сторіччя нароДжіення Тараса Шевченка. У той час, ішли на святковій площі, внизу ряди юних 'фізкультурників виконували вправи, високо на трибуні кож ну чергову вправу зразково вико нувала Галя Степанівна. Незабут ня картина тих святкових вправ -— до нинішнього дня, не затерлася у моїй пам’яті, Скоро після чудового свята на честь Тараса Шевченка, прийшла війна і зруйнувала наше дотепе рішнє життя. По довгих, тяжких воєнних роках знов зустрілася я з Галею в 1919 p., влітку, під час польсько-української війни. Зу стріч -моя була несподівіана і ко ротка, відбулася в Струсові, мюїй рідній місцевості. НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1965 7 Олена Степанів, хорунжий УСС O le n a S te p a n iw fo u g h t in W o rld W a r I a s a n o ffic e r of th e U k r a in ia n L e g io n
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
