Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
шому місці, де саме були виставлені найбільші дія- манти світу. Логічно мислячи, міїй чоловік мав би шукати і свій скар’б серед найбільших скарбів світу... Стояла я, стояла, аж ноги зболіли. Ну, і що його зробиш? Задзвонила до мами в Ню Джерзі — нікого нема вдома, пиріг з „вибрикосами" вже спе чений, а їсти його нема кому. Тоді пішла шукати свого чоловіка ПО' цілому терміналі. Аж серед тисячі білих спортових сорочок вгледіла я одну, що> нале жала мені, бо була на моєму чоловікові. Він! О, ща стя! О, радість! О, мила зустріч! Від радощів чо ловік забув навіть мене висварити. — Де ж ти ділася? Я зразу пішов до крам ниці з капелюхами, потім, знаючи твою вдачу, до взуттєвої крамниці, а потім — сюди, як ми умо вились. Ну, та добре, що всі з добре скінчилось. Ходімо швидше до „Форуму", там на нас чекають Оля та Андрій. 9. ПІСНЯ ЗАКВІТЧАНОГО БУБНА — Може дістав квитки? — досить байдуже спитав мій чоловік Андрія. — Дістав. — На що? — На „Флавер Драм Сонг". Кажуть, дуже добра вистава. —■ А на коли? Ти, знаєш, що ми не на: довго. Чи встигнемо? — Якщо ти швидше їстимеш СВОГО ШНІЦЛЙ, то встигнемо^, — лукаво посміхаючись, сказав Ан дрій. — Маємо ще двадцять хвилин. От тобі й на! Просто з ,,Конячого Острова“, в спортивних убраннях, натомлеш й запилені... Алеї, що> зробиш! Нові „вибри-коси" нашого Андрія! Ми з Олею побігли до вбиральні й причепурились, як могли. Правда, нас рятували легкі, відкриті літні сукенки, що в півтемряві могли зійти за театральні. Але кавалери наші мали, правду сказати „батяр- ський" вигляд, аж соромно було з ними йти. Проте, так уже сталось, і добре, що хоч квитки взагалі пощастило дістати. Коли вже виходили з ресторану, Оля ще зауважила, що Андрій одяг різкого кольору шкарпетки, одна була консервативно-сіра, а дру га — весела, картата, шотляндська. Андрій весело посміхався, вважаючи це дуже втішним, але Оля мало не плакала і тільки задля нас згодилася іти до театру. В театрі виявилась іще одна несподіванка: місця наші були в першім ряді, Серед мільйонерів та різної сметанки. Якраз ми туди з нашими спор- то віками та Андріевими шкарпетками пасували! Ми мало не з’їли Андрія*. — А я винен, ЩОІ інших квитків не було? — боронився він. На щастя погаслої світлої, і ми поринули в спо глядання п’єси. Це — дуже дотепна музкомедія на тему життя китайського ґетта в Сан Франціско, з веселою, струнною музикою, гарними костюмами і танками, плинною дією і чудовими артистами (майже всі — японці). Серед, них виділялись Мі- йоші Умекі, що рік перед тим взяла „Оскараї" за „Саійотру", та співачка Пет Сузукі. Ми забули про свої костюми, і. тільки) Оля часом оглядалася, щоб пересвідчитися, що глядачі сміються не з Андрієвик шкарпеток, а, з дотепів у вистава. В дуже добрім гуморі виходили/ ми із залі, аж коло воріт до мене звернулась одна дуже приємна на вигляд пані: — Вибачте1, ваше лице меніі виглядає на по рядне й чесне, і у вас, мабуть, також є дитина,. —- Дякую за комплімент, так, у мене є дочка. Чиїм можу вам помогти? — Я тут навмисне підійшла на закінчення ви стави, бо маю дочку, і через місяць їй буде якраз п’ятнадцять літ. Я збираюсь її у день народження повести до театру, і хотіла б знати вашу думку, чи ця п’єса надається для молодої дівчинки? —- О, так, дуже надається, я від щирого серця рекомендую. Пані подякувала й пішла, я я задумалась над своїми словами. Чи справді ця п’єса пристойна, мо ральна' і корисна для молодих дівчат, ще півдітей? Чи все в ній гаразд? Так, ус:е, тільки з Китаю аґеінт спроваїджує молоду дівчину, що, здається, (герой ще в тім непевний), сподівається від нього дитинні, і хоче ,,сплавити" цю дівчину комусь іншому. Та ще другий герой потрапляє на кватиру до дівчини, що її не любить, і лишається там навіч. А крім того', показано там бурлеск із „стрілами11, та й більш нічого. Але все одягнуто В' більш менш м’які по крови, під солодким мелодійним сосом, не тикається просто в лиіце, і кінчається весіллям — отже, можна рекомендувати... Ой, як ми вже з американізувались. Мені стало страшно. 10. ПРОЩАЙТЕ... Іще два дні пройшло у поспішанні, в шаленім змаганні, щоб за день охопити оком, вухом, розу мом і серцем якнайбільше вражень. Зранку була мені маленька неспо'діваїнка. Задзвонив листоноша і приніс телегракму, адресовану мені. Беру із здиву ванням і читано: „Люба, все, що ми мали, втрачено'. Кидаюся вниз ііз сто-третього' поверху Еміпайр Стейт Біл- діінґ . Твій чоловік". Я зблідла. Перш ніж зміркувати розумом, сер цем я пережила велику тривогу. — Що це за те леграма? Де Симон? Оля кинулась мене заспокоювати. Андрій стояв і трохи дурнувато посміхався. — Де Симон?! — скрикнула я ще раз. -— Що це все означав? — Та ж він тут, у підвалі з камерою возиться. Я кинулась до підвалу, але на порозі мало не вдарилась об мого чоловіка, що саме входив в кімнату. —- Це ти мені вислав телеграму, чи може хтось задумав зі мною так гарно- пожартувати? — Я, — бачачи, що я схвилювалась, не про бував жартувати мій чоловік, — це1, власне, ми з Андрієм’. Як мій були на Біржі, там всі такі теле грами своїм жінкам посилають. — Ми думали, ЩО' ти знаєш, що зі стотретього НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1965 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
