Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
поверху Емпайр Білдіїнґ ніхто кинутися вниз не може. —- Чому? — Бе цей будинок тільки стодва поверхи має. —- Які мудрагелі! Нічого розумнішого' вигадати ке могли? Бідна жінка ©же й так в дорозі аіваріно пережила, то ви ще досолили! — сердилась Оля. -—- Чи маю тобі говорити, — звернулась вона до мене, — що свого часу і я від свого найдорож чого таку самісіньку телеграму одержала. Тільки на мене це не подіяло, бо' я його добре знаю. Ну, за1 такі речі ми .вас провчимо: підемо втрьох до кіш самії, тільки дівчата, а ви собі робіть, що хочете. — А нам тільки цього й треба! — підскочив Андрій. Проте, як тільки ми зайшли в кінотеатр, десь узялися там і наші хлопці, і решта вечора пройшла міиірно і весело. Наступний день був ніаш останній, і в інього ми вирішили упхати якнайбільше. Але не так сталося, як гадалося. Зранку поїхали ми на Острів Свободи;, де стоїть знана в цілому світі статуя — найкращі в світі ворота до1 волі. Десять літ тому стояли; ми на покладі корабля, занепокоєно поглядаючи) наї цю сувору, владну постать, що відчиняла нам браму до ■нової батьківщини. Тепер ми підійшли1 до неї ближче, вже як свої, як добрі, знайомі. Не зважа ючи на відраджування Олі й Андрія, ми забажали вибратись на самий верх статуї. Оля лишилась внизу, а Андрій вирішив ділити всі труднощі з нами і — котрий вже раз — пустився в нелегку дорогу. Ми не знали, як то воно буде. Він знав. Але з по чуття товаїриськости пішов з нам.к1. Спочатку було легкої, бо до підніжжя нас під везли ліфтом. А далі вже треба було йти „нозями“, і нам смішно 'були дивитися на деяких американців, що були цим дуже заіскочені. Вони думали, що в Америці до всього1 можна під’їхати! Спочатку мандрівники бадьоро штурмували східці, а потім почали осідати й охлявати... Один по одному, вони завертали назад... В вузеньких закрутах східців було гаряче, задушно, хтось сердито' зауважив, що вже пора було б тут влаштувати систему охоло дження... 'Кількох людей швидше відпровадили вниз, бо вони поблідли і виглядати: так, ніби от-от з ними станеться біда... Нарешті, 154 ступні пройдено, і через корону Свободи ми дивимось на безкраї простори океану, на струнку лінію нюйоркськіих хм а роде рів... Дочка запевняла, що їй звідси і Ши каґо було' видно... На жаль, тепер вже не пускають людей аж у смолоскип. А може й не на: жаль, бо там ще гарячіше, моїже б я вже і не дійшла... В книзі відвідувачів мене привітало гасло „Слава Україні", записане незнаним мені Петром Д. із Клівленду. Стало приємно, ніби я в таку спеку напилась холодної джерельної водиці... Може хтось вважав би такий напис дрібницею, а от колись у Карльсбаді Микола Гоголь в книзі відвідувачів зазначив біля свого іміени, що він — українець, і тепер це для нас — цінний документ... Дякую, любий Петре Д. з Клівленду, що дав мені напитися погожої води! Зіійшли ми вниз, як варені. Я не могла собі уявити, щоб нас така мандрівка могла настільки на томити! Перспектива близької розлуки з друзями і повороту до монотонної, не з'а: фахом і вподобан ням .робленої праці, також знижувала настрій, і ко жен відчував, що вже не маїє снаги для дальших маїратоніів. —- Що ямби ми десь з’їли морозива'? — не сміливо запропоінувіала я. Мене всі одноголосно підтримали1, особливо моя доня і, звичайно, Андрій. Так ми до вечора вже тільки відпочивали в парку, їли морозиво1, слухали музику і умовлялись про наступну зустріч. От і кінець вакацій! Так наче їх і не було! Ба ні, були, та ще й які багаті! Кілька днів, сповнених біганини, метушні, видовищ, вражень і несподіва нок, на малювали в душі може і неповний, але яскраі- івкій і кольоритніий образ Ню Йорку. Це — типове модерне місто, з усіми його плюсами й мінусами. Тут поєдналися контрасти й протиріччя: елегантні розваги Брсдвею — і злиденні джунглі порторіїкан- ськкіх заробітчан; машинна точність бірж Волл Стріту — і розпанаханість Грінвічу; екзотика Сен- трал Парку — і задухіа Сьомої вулиці; „ дііпівсіькіі " стандарти української еліти (в справжнім розумінні цього слова) —- і спокійна ситість виселенців ,,ху торян “ — два полюси нашої еміграції: матеріальне збагачення — і — в дивній пропорції до нього — духове зубожіння... Ню Йорк, Ню Йорк! Скільки в тебе облич!!! Кінець ПУСТОТЛИВІ МАВПИ (Докінчення зі ст. 25) то я відпроваджу вас до міста, в тюрму! Мавпи копіювали старого чоло віка. Вони махали кулаками, швидко рухалися і кричали. Але все таки не віддавали капелюхів. Старий чоловік був уже на ме жі розпачу. Він зняв свого капе люха і почухав голову. Не знав, що робити. Мавпи знову скопіювали його — вони познімали капелюхи і по чали скербти свої голови. ‘Коли старий чоловік це побачив, у ньо го майнула думка. — A-а! Я знаю! Я знаю, що робити! Він, що мав сили, кинув капе люхом об землю і промовив: —■ Ну! Цього вже мені заба гато ! Як тільки мавпи побачили це, зробили те ж саме. Кожна з них намагалася кинути додолу капе люха, як мога сильніше. Старий чоловік не гаяві часу. Він хапливо зібрав капелюхи в кошики, уклав кошики з капелю хами на коромисло, звів на плечі й швиденько почвалав до міста. Опрацювала О. Литвин Чи ви вже подарували міській бібліотеці „Дух Полумя“ — твори Л. Україніки англійською мовою? 32 НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1965 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
