Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
шому місці, де саме були виставлені найбільші дія- манти світу. Логічно мислячи, міїй чоловік мав би шукати і свій скар’б серед найбільших скарбів світу... Стояла я, стояла, аж ноги зболіли. Ну, і що його зробиш? Задзвонила до мами в Ню Джерзі — нікого нема вдома, пиріг з „вибрикосами" вже спе чений, а їсти його нема кому. Тоді пішла шукати свого чоловіка ПО' цілому терміналі. Аж серед тисячі білих спортових сорочок вгледіла я одну, що> нале жала мені, бо була на моєму чоловікові. Він! О, ща стя! О, радість! О, мила зустріч! Від радощів чо ловік забув навіть мене висварити. — Де ж ти ділася? Я зразу пішов до крам ниці з капелюхами, потім, знаючи твою вдачу, до взуттєвої крамниці, а потім — сюди, як ми умо вились. Ну, та добре, що всі з добре скінчилось. Ходімо швидше до „Форуму", там на нас чекають Оля та Андрій. 9. ПІСНЯ ЗАКВІТЧАНОГО БУБНА — Може дістав квитки? — досить байдуже спитав мій чоловік Андрія. — Дістав. — На що? — На „Флавер Драм Сонг". Кажуть, дуже добра вистава. —■ А на коли? Ти, знаєш, що ми не на: довго. Чи встигнемо? — Якщо ти швидше їстимеш СВОГО ШНІЦЛЙ, то встигнемо^, — лукаво посміхаючись, сказав Ан дрій. — Маємо ще двадцять хвилин. От тобі й на! Просто з ,,Конячого Острова“, в спортивних убраннях, натомлеш й запилені... Алеї, що> зробиш! Нові „вибри-коси" нашого Андрія! Ми з Олею побігли до вбиральні й причепурились, як могли. Правда, нас рятували легкі, відкриті літні сукенки, що в півтемряві могли зійти за театральні. Але кавалери наші мали, правду сказати „батяр- ський" вигляд, аж соромно було з ними йти. Проте, так уже сталось, і добре, що хоч квитки взагалі пощастило дістати. Коли вже виходили з ресторану, Оля ще зауважила, що Андрій одяг різкого кольору шкарпетки, одна була консервативно-сіра, а дру га — весела, картата, шотляндська. Андрій весело посміхався, вважаючи це дуже втішним, але Оля мало не плакала і тільки задля нас згодилася іти до театру. В театрі виявилась іще одна несподіванка: місця наші були в першім ряді, Серед мільйонерів та різної сметанки. Якраз ми туди з нашими спор- то віками та Андріевими шкарпетками пасували! Ми мало не з’їли Андрія*. — А я винен, ЩОІ інших квитків не було? — боронився він. На щастя погаслої світлої, і ми поринули в спо глядання п’єси. Це — дуже дотепна музкомедія на тему життя китайського ґетта в Сан Франціско, з веселою, струнною музикою, гарними костюмами і танками, плинною дією і чудовими артистами (майже всі — японці). Серед, них виділялись Мі- йоші Умекі, що рік перед тим взяла „Оскараї" за „Саійотру", та співачка Пет Сузукі. Ми забули про свої костюми, і. тільки) Оля часом оглядалася, щоб пересвідчитися, що глядачі сміються не з Андрієвик шкарпеток, а, з дотепів у вистава. В дуже добрім гуморі виходили/ ми із залі, аж коло воріт до мене звернулась одна дуже приємна на вигляд пані: — Вибачте1, ваше лице меніі виглядає на по рядне й чесне, і у вас, мабуть, також є дитина,. —- Дякую за комплімент, так, у мене є дочка. Чиїм можу вам помогти? — Я тут навмисне підійшла на закінчення ви стави, бо маю дочку, і через місяць їй буде якраз п’ятнадцять літ. Я збираюсь її у день народження повести до театру, і хотіла б знати вашу думку, чи ця п’єса надається для молодої дівчинки? —- О, так, дуже надається, я від щирого серця рекомендую. Пані подякувала й пішла, я я задумалась над своїми словами. Чи справді ця п’єса пристойна, мо ральна' і корисна для молодих дівчат, ще півдітей? Чи все в ній гаразд? Так, ус:е, тільки з Китаю аґеінт спроваїджує молоду дівчину, що, здається, (герой ще в тім непевний), сподівається від нього дитинні, і хоче ,,сплавити" цю дівчину комусь іншому. Та ще другий герой потрапляє на кватиру до дівчини, що її не любить, і лишається там навіч. А крім того', показано там бурлеск із „стрілами11, та й більш нічого. Але все одягнуто В' більш менш м’які по крови, під солодким мелодійним сосом, не тикається просто в лиіце, і кінчається весіллям — отже, можна рекомендувати... Ой, як ми вже з американізувались. Мені стало страшно. 10. ПРОЩАЙТЕ... Іще два дні пройшло у поспішанні, в шаленім змаганні, щоб за день охопити оком, вухом, розу мом і серцем якнайбільше вражень. Зранку була мені маленька неспо'діваїнка. Задзвонив листоноша і приніс телегракму, адресовану мені. Беру із здиву ванням і читано: „Люба, все, що ми мали, втрачено'. Кидаюся вниз ііз сто-третього' поверху Еміпайр Стейт Біл- діінґ . Твій чоловік". Я зблідла. Перш ніж зміркувати розумом, сер цем я пережила велику тривогу. — Що це за те леграма? Де Симон? Оля кинулась мене заспокоювати. Андрій стояв і трохи дурнувато посміхався. — Де Симон?! — скрикнула я ще раз. -— Що це все означав? — Та ж він тут, у підвалі з камерою возиться. Я кинулась до підвалу, але на порозі мало не вдарилась об мого чоловіка, що саме входив в кімнату. —- Це ти мені вислав телеграму, чи може хтось задумав зі мною так гарно- пожартувати? — Я, — бачачи, що я схвилювалась, не про бував жартувати мій чоловік, — це1, власне, ми з Андрієм’. Як мій були на Біржі, там всі такі теле грами своїм жінкам посилають. — Ми думали, ЩО' ти знаєш, що зі стотретього НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1965 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
