Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Як мандрували Богданкові книжки День сьогодні видався чудовий. Небо синє, лише де-не-де пропли вають легенько маленькі хмарин ки. Сонечко щедро сипле своє зо лоте проміння та робить ще більш гарними й привітними кольорові осінні убори дерев. На сонці, під вітром, тріпочуть жовті листочки берези, червоне та помаранчеве кленове листя, а на газонах у пар ку та перед домами всіма кольо рами майоріють айстри та хризан теми. Навчання в школі закінчи лося й Богдан поспішав додому. Гордо він ніс в одній руці свої нові підручники, що тільки вчора йому купила мама, а в другій тримав новий гарний м’яч. Так цікаво буде гратися в м’яча з Івасем, сусідським хлопчиком. Але він мусить зпочатку зробити свої шкільні завдання, бо вже ж він не першсклясник і вчителька дає їм роботу до дому. А як за кінчить свої вправи, то побіжить з Івасиком до парку. Там такі ши рокі гарні стежки, де дуже зруч но бавитися. Вже недалеко від дому зустрів він Івася і хоч хотілось Богданко ві бути чемним і вчасно поверпу- тися до мами, але всі добрі намі ри забулись в одну мить. Тут на затишній вулиці теж було цікаво бавитись, ось тільки, де б покласти книжки? Богдан оглянувся навколо. Коло хідника стояло чиєсь авто. Недовго дума ючи хлопець поклав книжки на авто і весела гра почалася. Непо мітно проминуло півгодини в бі ганині та гонитві за м’ячем. Тут Богдан пригадав свою обіцянку ма.мі ніколи ніде не затримуватися після навчання в школі та вчасно приходити додому, де його чекає обід. — Гей, Івасю, годі вже! —- гук нув він до товариша. — Через дві години чекай мене в парку, а за раз я мушу йти додому пообіда ти та робити свої лекції. Богдан підхопив м’яча та .побіг за книжками, але —- що це? Авта не було. Воно від’їхало, а з ним і Богданкові книжки. Шофер, вид но, не зауважив, що ззаду при тулилися па його авті чиїсь книж ки. Хлопець мало не плакав, що робити, де шукати їх? Пригадав, що книжки надписані. Може якась добра душа знайде їх та поверне. Сумно хлопчик повертався до дому. Мама відразу помітила, що Ганна Черінь ЧЕМПІОНИ Три сороки й три ворони Завзялись на перегони: Тричі навкруги двора Хто скоріше? Кра-кра-кра! Наче напнуті вітрила, Розпустили чорні крила. Раз-два-три! Злетіли вгору, Замели все сміття з двору. Пролетіли трохи, поки Не втомилися сороки. От, сороки на калині, А ворони — на дубині Сіли трохи відпочити Та й одні одних дрочити. — Всім відомо, що ворони Все на швидкість чемпіони. — Це неправда! Ми, сороки, Всюди перші без мороки! — Ви моторні, зразу видко: Красти вмієте ви швидко! — Ви, ворони, варті слави Як забудьки і роззяви! — Ви ледачі! — Ви не кращі! — Нерозумні! — Непутящі! Полетіло чорне пір’я, Чорне пір’я на подвір’я! Так сварились чемпіони — Три сороки й три ворони» Ну і що ж? Вони в змаганні Опинилися останні! Змагунів усіх крилатих, Голосних та язикатих, Не втомившися ні трішки, Перегнала курка — пішки. щось тралилося. Воїна запитала Богданка, чом він спізнився. До велося хлопцеві все розповісти! Завжди привітне та ївсміхнене об личчя мами захмарилося. Вона- не докоряла Богданкові, бо бачила, що й так він дуже засмучений. Трохи надумалась та сказала: — Трудно сподіватися, щоб книжки повернулися. Доведеться десь ще пошукати додаткової ро боти, щоб знову їх купити тобі, а покищо сідай обідати та опісля підеш пошукати, де б на сьогодні позичити їх у товаришів, бо лек ції ти ж мусиш, так чи інакше, зробити. Богданкові було соромно, що бідна мама знову мусить більше працювати через його недбалість. Ось уже третій рік, як нагло вмер тато, а тепер їх тільки двоє «а цілім світі. Мама багато працює, щоб утримати себе й хлопчика. ,,Е-е-х, який же я дурний!“ — подумав хлопчик та несміливо о- бізвався: — Мамусю, я ж надписав книж ки, може хтось поверне їх... Там і моя школа й адреса, -наша зазна чені... Після обіду пішов до товари шів., щоб позичити книжки й ви конати свої завдання. Та дарма! Ніодин із товаришів ще не встиг закінчити своїх лекцій, так і по вернувся хлопець «і з чиїм. Але У ЛИСТОПАДІ Нехай і дощ і мряка, хай вітер завиває, негода аж ніяка хоробрих не злякає. Іде військовим кроком школяриків громада, дізналися у школі про Свято Листопада. Дай, Боже, дітям сили дай трохи підрости ще, і прапор український підняти якнайвище. Л. Г. 2 4 НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1965 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
