Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Медсестра — новобранець Я саме поралася .в хаті, коло вікна, як заторохкотіли колеса «а дорозі, що йшла' попри мою хату. Глянувши на дорогу, я крикнула: „Галю!“ і мерщій вибігла з хати, на дорогу. В молодому старшині Галицької Армії, я непомильно пізнала дорогу подругу — Галію Степанівну! Яка неждана зустріч! ■На моє схвилювання у сп скою юче діяло лагідне усміхнене об личчя Галі Розмова наша, спо чатку поквапна;, .продовжилася трохи, дякуючи випадкові. З Га лею їхав сивий старшина. Вони побували тут вже, в однім неда лекім домі та через поспіх зали шили там одну річ. Галя взяла мене за руку, ска зала: „Побіжімо!“ І ми бігом пу стились туди, щоб принести за лишену річ і по дорозі розмов,- ляли. Скоро' вернулися ми з про пажею', Галя попрощала мене — від’їхала, залишивши мші яскра вий спот гід, незабутній обраіз мо лодого старшини Галицької Армії з Галиним дорогим обличчям. По тій пам’ятній зустрічі в 1919 р. ми до.вігі роки не бачились і1 знов зустрілись у листопаді 1926 р. у Львові на концерті та •порозмовляли в антракті, бо си діли близько- в сусідніх рядах. Згодом Галя Степанів-Дашке- вичева учителювала у Львові і вчила мої дочки в гімназії при вул. Длугоша. Приїжджаючи; до мів-, в пору шкільних ферій, доні мої оповідали мені, що знають малого Славчика Дашкеви'ча і що він буває з мамою в їхній школі. По зустрічі в школі при вулиці Длугоша, я вже особисто не ба чила Галі. Щд час другої світової війни не було: вже ні зустрічей, ні поздоровлень. Аж у 1957 р. моя незабутня рідношкільна по друга Олена, Степанівна принагід но передала мені поздоровлення, яке мене глибоко зворушило. Це було так, наче з далекої далі ві- дозвалася до мене юність моя. Написала я до Галі аж у 1963 році, щоб пригадати їй нашу, в одну й ту саму пору, прожиту юність. Олена Степанівна завжди для мене жива. А. А На Цитаделі у Львові, почина ючи; десь коло 10. листопада 1918 я виконував службу санітарного підстаршини при д-рові Володи мирові Свідерському. Там теж працювала панна Півень як мед сестра. Була це, наскільки собі пригадую, дуже вродлива дівчина літ 17—18, невисока ростом і тен дітної будови. З відворотом зі Львова до Ми- клашева я не бачив, куди вона поділася; мабуть, приділили її до іншої української санітарної чи військової частини. По переході за Збруч Українські Січові Стріль ці стоялі» кілька тижнів в околиці Кам’янця Подільського, а відтак рушили на Христинівку, здобува ючи її в запеклому бою. У даль шому поході за большевиками в околиці сіл 'Капустяни, Тростя- нець ми спинились на короткий відпочинок. Та донесено, що ве лика маса большевиків з обозами й гарматами1 старається переправи тися через одинокий міст на Бозі, везучи з собою награбоване май но, а особливо багато тютюну. До нашого І. Куріия УСіС, як підкріп лення прибув відділ новобранців і серед них я побачив панну Пі вень. Була вона не в жіночому вбранні, а в стрілецькому одно строю, з револьвером при боці, мабуть тому, що була невисокого росту. З огляду на скорий ви- марш не було змоги розділити по сотнях доповнення новобранців і їх відділ машерував на кінці ку реня, а позаду за ними перша по міч. -Весь курінь, легковажучи со бі большевиків, маїршував чвірка- ми і був певний своєї перемоги. Несподівано почали нас сильно обстрілювати артилерійським вог нем. Всі залягли. ,,Старі“ стрі лецькі сотні розвинулись у ро-з- стрільну і бігом групками рвону ли вперед. Зате відділ новобран ців, ще зовсім незагартований у вогні, пішов у розтіч! Аж тут, ле жачи в борозні, я побачив, як стрілкиня Півень із револьвером у руці, кричала „вперед, вперед, хлопці, а. то' буду стріляти! “ Це отямило деяких, що усвідомили собі відвагу й рішучість дівчини. Вони почали гукати інших і вже в розстрільній разом із стрілки- нею, доганяли „стару войну“. Серед місячної ночі почався справжній бій. Показалось, що сили большевиків були більші, ніж ми припускали. Бравурним ударом на ,,баґнети“ стрільці ви кинули большевиків з окопів, хоч як розпучливо вони боронились. Але в другому ряді окопів боль- шєвики кинули на нас все, що мали під рукою. Розгорілась різня і врешті стрільці мусіли відсту пити, тим паче, що підкріплення в нас не було. До того на полі бою залишили ми вбитих і тяжко ранених, яких, як ми на другий день довідались, большевики до били. Коло півночі почали стягатися здорові й легкоранені стрільці і там під лісом групувались по сво їх сотнях. Між тими, що їх бра кувало, була теж стрілкиня П і вень. Ах десь коло 2-гої год. по півночі прийшла вона, мокра від поту та ще й помогла раненому в крижі булавному, що спираю чись на її рамя, доволікся до своєї частини. До речі, ранений булавний (забув його ім’я) лічив ся довго у стрілецькому шпиталі вБ р аїлові і зимою помер. У цьо му ж шпиталі я лежав хворий на тиф. Розказували, що панна Пі вень ще з однією жінкою-вчи- телькою, старшою віком за неї, лежали в цьому ‘ж шпиталі. Я в гарячці не міг довідатись, що. ста лося з ними потім і взагалі не знаю про дальшу їх долю. Степан Гуцал Примітка: Вістка про медсестру, що перекинулась у новобранця, варта того, щоб її доповнили очевидці. Як що є такі, що знають щось ближчого про неї, прохаємо -подати це до ві дома. ЗАМОВЛЯЙТЕ КОМПЛЕТ ЖУРНАЛУ ГРОМАДЯНКА з рок і в 1946—1949 — 5 чисел коштує 1 дол. — Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
