Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Медсестра — новобранець Я саме поралася .в хаті, коло вікна, як заторохкотіли колеса «а дорозі, що йшла' попри мою хату. Глянувши на дорогу, я крикнула: „Галю!“ і мерщій вибігла з хати, на дорогу. В молодому старшині Галицької Армії, я непомильно пізнала дорогу подругу — Галію Степанівну! Яка неждана зустріч! ■На моє схвилювання у сп скою юче діяло лагідне усміхнене об личчя Галі Розмова наша, спо чатку поквапна;, .продовжилася трохи, дякуючи випадкові. З Га лею їхав сивий старшина. Вони побували тут вже, в однім неда лекім домі та через поспіх зали шили там одну річ. Галя взяла мене за руку, ска зала: „Побіжімо!“ І ми бігом пу стились туди, щоб принести за лишену річ і по дорозі розмов,- ляли. Скоро' вернулися ми з про пажею', Галя попрощала мене — від’їхала, залишивши мші яскра вий спот гід, незабутній обраіз мо лодого старшини Галицької Армії з Галиним дорогим обличчям. По тій пам’ятній зустрічі в 1919 р. ми до.вігі роки не бачились і1 знов зустрілись у листопаді 1926 р. у Львові на концерті та •порозмовляли в антракті, бо си діли близько- в сусідніх рядах. Згодом Галя Степанів-Дашке- вичева учителювала у Львові і вчила мої дочки в гімназії при вул. Длугоша. Приїжджаючи; до мів-, в пору шкільних ферій, доні мої оповідали мені, що знають малого Славчика Дашкеви'ча і що він буває з мамою в їхній школі. По зустрічі в школі при вулиці Длугоша, я вже особисто не ба чила Галі. Щд час другої світової війни не було: вже ні зустрічей, ні поздоровлень. Аж у 1957 р. моя незабутня рідношкільна по друга Олена, Степанівна принагід но передала мені поздоровлення, яке мене глибоко зворушило. Це було так, наче з далекої далі ві- дозвалася до мене юність моя. Написала я до Галі аж у 1963 році, щоб пригадати їй нашу, в одну й ту саму пору, прожиту юність. Олена Степанівна завжди для мене жива. А. А На Цитаделі у Львові, почина ючи; десь коло 10. листопада 1918 я виконував службу санітарного підстаршини при д-рові Володи мирові Свідерському. Там теж працювала панна Півень як мед сестра. Була це, наскільки собі пригадую, дуже вродлива дівчина літ 17—18, невисока ростом і тен дітної будови. З відворотом зі Львова до Ми- клашева я не бачив, куди вона поділася; мабуть, приділили її до іншої української санітарної чи військової частини. По переході за Збруч Українські Січові Стріль ці стоялі» кілька тижнів в околиці Кам’янця Подільського, а відтак рушили на Христинівку, здобува ючи її в запеклому бою. У даль шому поході за большевиками в околиці сіл 'Капустяни, Тростя- нець ми спинились на короткий відпочинок. Та донесено, що ве лика маса большевиків з обозами й гарматами1 старається переправи тися через одинокий міст на Бозі, везучи з собою награбоване май но, а особливо багато тютюну. До нашого І. Куріия УСіС, як підкріп лення прибув відділ новобранців і серед них я побачив панну Пі вень. Була вона не в жіночому вбранні, а в стрілецькому одно строю, з револьвером при боці, мабуть тому, що була невисокого росту. З огляду на скорий ви- марш не було змоги розділити по сотнях доповнення новобранців і їх відділ машерував на кінці ку реня, а позаду за ними перша по міч. -Весь курінь, легковажучи со бі большевиків, маїршував чвірка- ми і був певний своєї перемоги. Несподівано почали нас сильно обстрілювати артилерійським вог нем. Всі залягли. ,,Старі“ стрі лецькі сотні розвинулись у ро-з- стрільну і бігом групками рвону ли вперед. Зате відділ новобран ців, ще зовсім незагартований у вогні, пішов у розтіч! Аж тут, ле жачи в борозні, я побачив, як стрілкиня Півень із револьвером у руці, кричала „вперед, вперед, хлопці, а. то' буду стріляти! “ Це отямило деяких, що усвідомили собі відвагу й рішучість дівчини. Вони почали гукати інших і вже в розстрільній разом із стрілки- нею, доганяли „стару войну“. Серед місячної ночі почався справжній бій. Показалось, що сили большевиків були більші, ніж ми припускали. Бравурним ударом на ,,баґнети“ стрільці ви кинули большевиків з окопів, хоч як розпучливо вони боронились. Але в другому ряді окопів боль- шєвики кинули на нас все, що мали під рукою. Розгорілась різня і врешті стрільці мусіли відсту пити, тим паче, що підкріплення в нас не було. До того на полі бою залишили ми вбитих і тяжко ранених, яких, як ми на другий день довідались, большевики до били. Коло півночі почали стягатися здорові й легкоранені стрільці і там під лісом групувались по сво їх сотнях. Між тими, що їх бра кувало, була теж стрілкиня П і вень. Ах десь коло 2-гої год. по півночі прийшла вона, мокра від поту та ще й помогла раненому в крижі булавному, що спираю чись на її рамя, доволікся до своєї частини. До речі, ранений булавний (забув його ім’я) лічив ся довго у стрілецькому шпиталі вБ р аїлові і зимою помер. У цьо му ж шпиталі я лежав хворий на тиф. Розказували, що панна Пі вень ще з однією жінкою-вчи- телькою, старшою віком за неї, лежали в цьому ‘ж шпиталі. Я в гарячці не міг довідатись, що. ста лося з ними потім і взагалі не знаю про дальшу їх долю. Степан Гуцал Примітка: Вістка про медсестру, що перекинулась у новобранця, варта того, щоб її доповнили очевидці. Як що є такі, що знають щось ближчого про неї, прохаємо -подати це до ві дома. ЗАМОВЛЯЙТЕ КОМПЛЕТ ЖУРНАЛУ ГРОМАДЯНКА з рок і в 1946—1949 — 5 чисел коштує 1 дол. — Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
