Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
зал а, щ о б я віднесла, бо ц е не мій. Я кщ о я згу б и л а, то ц е м о я вина і м оя ш код а, а ч у ж о г о я не смію брати. Д у м аю , щ о ц ей п р и к л а д г о в о р и ть сам за себе, я к т р е б а в п о ю вати дитині п о ш а н у до ч у ж о ї власности. Ч асто не зд аєм о собі навіть справи з того, я к н аш і діти п е р е ж и в аю ть за нас. В они го р д я т ь с я своїм и батькам и, я к щ о м аю ть до то го причину, але й ч асто с о ром л яться, коли їх б атьки не п о сту п аю ть так, я к у д р у ги х дітей. І з н о в у п ри кл ад : на сходи нах сес три ч к а за п и та л а н ов ач ок , чим вони хотіли б бути, коли в и р о стуть. Б у л о б агато р ізн и х від п о відей. Х отіли б ути вчи телькам и, б алери нам и, м едсестрам и, м а л я р ками, сестри чкам и в П ласті, а тільки одна білява дівчи нка в с т а ла і го рд о ск азал а — - „ а я х о ч у б у т и м ам о ю ". Д л я м ене ц е зовсім не бул о дивно. Я зн ал а д об р е, щ о коли в д итини іпостала так а м рія стати мам ою , то видно, щ о ї ї м ам а є д л я н е ї ідеалом . М ати п овин н а б ути не тільки при т. зв. д ом аш ніх за й н я т т я х д и тини, але й при ї ї п р а ц і чи з а б а ві. О со б ли во в а ж н е це остан н є. А скільки то мам п р и во д и ть свої діти під д вері т а к о ї чи ін ш о ї ім прези , л и ш ає її, а сам а в е р т а єть с я д о д о м у аб о до сусідки на р о зм о ву ! Н а одній д итячій заб ав і я з а у в а ж и л а х лоп чи ка, щ о з а х о вався за кріслам и й н іяк не хотів вийти б ави ти ся р а зо м із дітьми. Н а всі н аш і зап и ти і п р о х ан н я він не відповідав, а ж вкінці р о з п л а кався. А ж то д і р о зго в о р и в с я й ви й ш ло на яв, щ о він д у ж е хо- п в дістати стрій січового стр іль ця, а мати п іслала й ого у зв и ч а й н ом у вб р ан н і та щ е й сама не п ри й ш ла. Ч е р е з те він б ув д у ж е н ещ ас л и ви й і за п л а к а н и й в е р н у в ся домів. Н е б уд ем о судити того, щ о м ам а не зр о б и л а й ом у того строю , бо на ц е м огли зл о ж и т и с ь різні причини. А ле ї ї п ри су тн ість м о гла зл а го д и ти біль дитини. Він н ап евн о при ї ї боці з а б у в би про ви м ріян ий стрій і к р а щ е п очу- ва ся б. У д о р о с т а ю ч о м у віці нем енш п отріб но дітям у ваги батьків, о с о бливо матері, я к у д и т яч о м у віці. У віці р о зв и т к у б у д я т ь с я незнані досі п оч у ван н я, щ о б е н те ж а ть д і тей. В они ч асто не зн аю ть, я к п о ступити в та к о м у чи ін ш ом у в и падку. І коли вдом а є розу м н а, д б ай л и ва мати, во н а ви ч и тає з о чей дитини, щ о ї ї тр и в ож и ть, р о зп и т ає, п о р ад и т ь і в к а ж е п р а вильний ш лях. О сь з н о в у п ри кл ад . Н а одн ом у т аб о р і з а у в а ж и л а я, щ о одна с е стри чка б у л а д у ж е ш о р с т к а у відн ош енн і до с в о їх н ов ачок, хоч сама б у л а ніж н а і д об р а. Я д о г а д у в ал а ся, щ о м усить б ути я к ас ь при чин а того, але я к а — тр у д н о б ул о встановити. П ри п ерш ій н а годі я зр о б и л а їй за в в а г у й в и словила б аж ан н я, щ о б во н а п о в о д и л ася м ’я к ш е з дітьми. Її в ід п о відь б у л а к о р о т к а : „ З о м ною н і хто й н а кш е не п ов од и вся, я к я б у л а м а л а !“ А ле я не вд о во л и л ась ї ї в ід п о віддю і ч е к а л а нагоди, щ о б ми щ и р о про те п ого во ри л и . Н аг о д а скор о з н а й ш л а с я і во н а п очала... -— Я ніколи не б ачи ла й не ч у ла нічого д о б р о го вдом а. Вічний нелад, поспіх, всі н авс то я ч ки їли снідання і бігли до праці, а я з а л и ш ал ась сер ед то го н е п о р я д к у і м ала п ри вести ц е до ладу. У п осп іху я й р о зс у в а л а по к у т а х ті речі, щ о їх інш і члени родин и зал и ш ал и і бігла до ш коли . К оло ш к ол и я бачила, щ о м о їх т о в а р и ш о к мами п риводили. М ені б у ло ж аль, щ о ніхто м ною не з а й мався, хоч я не розу м іл а, чом у. П о ш к ол і я зн о в в е р т а л а с ь сама до т ем н о ї й п у с т о ї хати. С коро зн о в ск л ад ал а все, щ о б не було н еп ор яд ку , ко л и всі в е р н у т ь с я з праці. М ам а і тато в е р та л и ся з м у чені, н евд о во л ен і і ч асто н арікали на нас, дітей, щ о м у сят ь ч е р е з нас п рац ю ва ти . Ч асто ми чули, як тато о с к а р ж у в а в маму, щ о з а б а гато гр о ш е й видає, а м ам а те сам е го в о р и л а про тата. М ене ніхто не питав, я к у ш к ол і було, чи мені ч о го сь потрібно. І т а к б у ло ко ж н о го дня. М ені зд ав ал о ся, щ о я ніком у не потрібна. К оли я п оч ал а п ідростати, хотіла, щ о б х тось к о ли сь відвідав нас, але б о я л а с ь п ро те говори ти , бо в хаті не б ул о на те часу, ні охоти. Я п о ч ал а х одити на заб ав и , ал е все б ул а сама. Я зр о с л а б ез л ю бови і мені т р у д н о д о д р у ги х від н оси ти ся м ’яко, бо м оє ж и т т я було д у ж е тверде. П роти вн и й д о то го в и п ад ку п р и кл ад подам із опо від ан н я о дн ієї ю начки, щ о р о з к а з у в а л а про свою м ам у: — - Н е знаю , скільки сили н а б и р а є т ь с я в м о є ї мами! В о на ніколи не є втом л ена, ніколи не від п о чиває! В се п р а ц ю є й не н арікає... Р а н о в и х од и м о всі р а зо м із хати. А ле коли ми були малі, то над ко ж н и м л іж еч ко м висів поділ г о дин, де б ул о н аписано, щ о м аєм о цілий д ен ь р об и ти . К о ж н о го дня я б ачи ла п е р ш у т о ч к у „ д ен н о го п о р я д к у " , себто м о л и тву і то так увій ш л о в ж е в зви ч ку , щ о я н ік о ли не з а б у в а ю п ом о ли ти сь рано, хоч п од ілу годин над ліж ком у ж е н ем ає. А в веч ор і ми все сиділи п ри столі і к о ж е н по ч е р зі р о з к а зу вав, щ о стал о ся на п р о т я з і дня. М и т а к п ри ви кл и все вдом а г о в о рити, щ о я не м о ж у нічого з а трим ати в тайні, бо м у ш у все мамі сказати. Д о в ір ’я, яки м н ад ілю єте м о л о д их лю д ей — ц е д у ж е важ л ивий ви ховн и й чинник. І зн о в п ри кл ад із та б о р у . П р и п ерш ій стрічі з н ов ацьки м и ви ховн и кам и і вихов- ницям и (а б у л о їх о ко л о 2 5 ) я с к азал а: — - М аю до вас ве л и ке д о в ір ’я. Н е б у д у з а вам и ходити і сл ід к у вати, бо не м аю на те часу, ні охоти. Вірю , щ о ви свідомі свого ве л и ко го о б о в ’я з к у і не зр о б и т е мені н іяк о ї п ри кр ос ти . М и є т е п ер най більш і д р у зі і в нас клич „всі за одного, один за всіх". О д н аче коли х то сь те д о в ір ’я з а веде, тоді м у сить п ок и н у т и табір, бо в ж е н ем ає д л я н ього між нами місця. І п р а ц я п о ч ал ася. В еч о рам и ми зб и рал и сь, р а зо м співали, р о з к а зу в а л и ж и тт єв і п ри годи і в и п а д ки з та б о р о в о го ж и ття. М и н у ло кілька літ від то го часу. А ж п е ред кіл ьком а дням и т е л е ф о н у є д о м ене один із братчиків, щ о т о ді був зо м ною на таборі. М и р о зго в о р и л и с ь і він ск азав мені: -— В м о єм у ж и тт і н аста ла п е в на зм ін а в тій хвилині, коли до м ен е ви яви ли д о в ір ’я. Ц е було тоді на таб о рі. Н е з а б у д у то го веч ор а, коли ми сиділи під ш и роки м д еревом , світив м ісяць і ми сл ух ал и в а ш и х слів. Н е в о д н ого з нас бул и д ум ки р обити збитки, ж арт и , я к зви ч ай н о в мо- (Закінчення на ст. 6) 4 НАШЕ ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 1964 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
