Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Євстахія Гойдиш Зарібкова праця матері (З а к ін ч е н н я ) Я к д у ж е п отр іб н о дитині м а т е р и н о ї п р и с у т н о с т е , уваги , р о з м о ви, теп л а — н ехай вам п о с л у ж и ть д ру ги й п ри кл ад . Ц е б у л о на о д н ом у літн ьом у таборі. С ер ед у ч а с ників т а б о р у б ул и р ізн о го віку й у сп о сіб л ен н я діти. Б іл ьш ість їх були весел і й р озб авл ен і, другі б ул и щ е неосм ілеиі. А ле серед них усіх м ою у в а гу п р и тягал а дівчинка, щ о тр и м а л ас ь зовсім о с то р о н ь други х. З -п ід ї ї тем них брів д ив и ли сь н ед овір ли во на світ сірі сумні очі. П ри ко ж н ій нагоді я сідала біля н еї, го во р и л а з нею , р о зп и т у в ал а, чи не б р а к у є їй чо- го н ебу д ь. А ле б агато я не м огла д овідатись від н еї. Р івн оч ас н о зо м ною б ул а на т аб о р і м оя дон ечка. Х оч б у л а в ід о крем лен а від мене, часто в п р и су тн о сті д р у ги х к л и кала м ене (щ о п р а в д а не ,,м ам ц ю “ , а „п ан і к о м е н д а н т к о " ). А ле я б а чила, щ о м оя п ри су тн ість д авал а їй ту радість і певність, щ о н ічо го зл о го з нею не станеться. А дівчинка, щ о п ро н еї б у д у г о в о рити, б ул а з м оєю д о н еч к о ю в одній кімнаті. Т ом у я й з в е р т а л ась до тих дітей, п ро хаю ч и , щ о б б ави ли сь із нею . — - Б ачите, во н а ч ом усь сум ує, — к а за л а я їм. Т аб ір п р и го то в л я в с я до з у с т р і чі батьків і ми п очал и роб и ти м а ленькі д ар у н о ч к и . Ц е бул и р о б іт ки з корали ків, аб о нам исто, на- силене на д о в гу нитку. П е р е д п оч атко м н а ш о ї заб ав и - праці, я ск а за л а дітям, щ о м у сять д у ж е у в а ж н о п рац ю вати, щ о б цей д а р у н о к б ув я к н а й к р а щ е з р о б л е ний. — Ви ж й ого п о д а р у є т е тим о собам , щ о їх н ай біл ьш е л ю б и те! Ясно, всі відповіли, щ о з р о б л я ть я к н а й к р а щ е . Р о б о т а п о ч а л ась н ад об ре. Д ів чи н ка сиділа м овчки, ї ї б рови стягн у ли ся щ е більш е, а очі зр о б и л и с ь темні. Н а р а з якб и я к а с ь щ ас л и в а дум ка, як бли скавка, ш и б н у л а їй ч е р е з г о л ову. Її п о гл яд спинився на м о їй блю зці. Д ів чи н ка щ о с ь ш у к а л а у думці, а вкінці зап и тал а, чи я л ю блю т а к у г о л у б у к р аск у , я к на м о їй блю зці. Я п ри так н у ла . Т оді в н е ї за с ял и очі й во н а н ерв ов о п оч ал а ш у к а т и і гр ом ади ти всі сині ко рали ки , щ о б ул и на столі. П обігла о крем о від дітей та й сі ла під д ер ево . Я не п ер е б и в а л а їй, бо бачила, щ о вон а б у л а д у ж е зай н ята. Б у л а рада, щ о вон а вкінці чим сь зац ікав и лась. К оли я п р о к и н у л а с ь д р у го го дня вр ан ці і відчинила двері до лазни чки , у к у т к у під м о їм и д в е рим а на ко ри д ор і сиділа м оя м ала п р и ят ел ь к а і н а н и зу в а л а ко ра л и ки на д о в гу н иточку. М ен е з в о р у ш и ла ї ї п о я в а , я підняла ї ї й п о в е ла до с в о єї кімнати. Д о вс тав ан н я щ е б у л о я к и х 20 хвилин. Я сп и тала, чи їй не х о ч е ть с я спати. — Ні, відповіла вона. Т оді я п овела ї ї в ла зн и ч ку , ми пом и ли сь разом , я за ч е с а л а ї ї во ло сся, зап л е л а кіски і с к азал а їй у б и р а т и с я в однострій. І та к зч асо м ми д у ж е п о д р у ж или. Я р о з к а з у в а л а їй багато, а вон а сл ухала. К оли вж е з б л и ж а в с я час п р и їз д у ї ї батьків, дів чинка с к азал а: — М оя м ам а не п ри їде , во н а не м ає часу, бо в неділю т а к о ж п р а ц ю є . —- А з ким ти є вд о м а? — З братом , але я не лю блю його, бо він м ене б ’є! Т оді я сп и тала: — А ти д у ж е хочеш , щ о б м ам а п р и їх а л а ? В она м овчала. А ле дівчинка ск азал а п равд у, бо ї ї мама дійсно не п р и їхала. Т іє ї неділі д івчинка п о С л у ж б і Б о ж ій підійш ла до м ене й несм іло вти с н у ла мені свій д а р у н о к у р уку . — ■ А це щ о ? — спитала я. Д ів чи н ка відповіла: — • Я дл я те б е (в о н а кл и к ала мене, ти, пані к о м а н д а н т к о ) той д а р у н о к зр о б и л а. Ти ж л ю б и ш сині ко рали ки , п р а в д а ? — Ні, з а х о в а й це д л я мами, вон а н ап евн о п р и їд е на д р у г у н е ділю. — Ні! М оя м ам а не п ри їде ! А теб е я лю блю , м о ж е б ти за м ін я ла М усю з а м ен е? — Н е в ж е ти хотіла б п о к и н у ти свою м ам у ? В она ж д о б р а для тебе! — В она не го в о р и ть до мене, не р о з к а з у є мені нічого, т а к як ти, і я х о ч у б ути з то б ою . Р о з в ’я з к о ю ц ієї істо рії вж е не б уд ем о сьогодн і зай м ати ся. Ц е тільки один із д у ж е ви р азн и х прикладів, я к діє на п си хіку д и т и ни той б р а к ч а с у дл я н еї, о с о бливо в то м у віці, коли б у д я т ь с я в н еї безліч питань, коли д у ш а ї ї щ е чи ста і н е зап и сан а ніяким и вр аж ен н ям и й п ере ж и ва н н ям и , я к п е р ш і сторінки н о в о -з а ч а т о ї п о вісти, повісти ж и ття. Т ак, я к у дитинстві зап и ш ем о п ерш і щ а с л и ві рядки, т а к д у ж е часто вони з н а х о д ят ь відгомін у д ал ь ш о м у ж итті. Д іти д у ж е часто л ю б л я т ь брати те, щ о їм п о д о б ає ть ся , не з а с т а н ов ляю чи сь, чи то є їх вл асн і стю. Від н ай м ен ш и х літ т р еб а повчати, щ о т у т т р е б а з а с т а н о в и тись, попитати. Т р е б а зм ал ку ви роб и ти п он яття, щ о ч у ж а річ — „ ц е свята р іч “, бо коли не з в е р тати на це у вагу , вон о м о ж е мати в пізніш ом у сумні наслідки. А чи м о ж е це зр о б и ти мати, щ о не має вгл яд у в ж и тт я с в о їх д ітей ? К о тра не п и т а є т ь с я дитини п ро все і не м ає п ер е гл я д у , щ о та дитина р о б и л а й де б у л а ? З н о в н аве д у приклад. У д ом ів ці сходини, дівчатка р и с у ю т ь і ви ти н аю ть із п ап еру , а по сх о д и нах р о зх о д я т ь с я д одом у. О д н а з них ли ш и лас я і ч о го сь ш у к а є на столі й між кріслам и. — З а чим ш у к а єш , — сп и тала я. —- Я п ри н есл а з д ом у олівец ь і не м о ж у й ого знай ти . Я підійш ла й ми почал и р азо м ш у кати . Н а р а з пом іж п ап ерам и я зн а й ш л а о лі ве ц ь і їй й ого дала. — О сь о л і вець, чи то твій? Д івчи н ка у в а ж но о гл я н у л а й ого і с к а за л а вкінці, щ о не є п евн а того. — А ле в із ь ми цей, бо ін ш ого нем ає. Д ів чи н ка піш ла із зн ай ден и м олівчиком д од ом у. З а к іл ь к а н а д ц ять х вилин п о в ер н у л ась. Те, щ о вон а сказала, мене гл и б о ко з а с т а новило. — Я д у ж е п е р е п р о ш у ю , але я п ри н есл а олівчи к н азад. М ам а к а НАШЕ ЖИТТЯ ЖОВТЕНЬ, 1964 З
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
