Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Василь вийшов у сад і став ходити між ста рими деревами, задуманий, несвій. Кожен раз, коли він згадав Мелясю і того другого, він відчував пе кучий біль. Так, це була заздрість, найзвичайніша заздрість за кохану дівчину, і скільки б він не ка зав собі, що воно не має жадного глузду, він не міг її позбутися. Він став утовкмачувати собі, адже ж він не приїхав сюди женитися, що він і зовсім не мав ще наміру цього робити. До того ж, Меляся була вихована в цілком іншому дусі, вона й не знала ще нічого про нього, про його думки і мрії — і хто знає, чи вона зрозуміла б їх. Той молодий, такий гарний з себе чоловік буде кращою парою для неї. А вже напевне він куди краще підійде отцю Александрові. . . Так, треба з цим покінчити, треба викинути з голови всі такі думки. А завтра він виїде до Львова, а там і до своїх Лісник. Він наче трохи заспокоївся, подумавши про виїзд. І з цим він пішов до саджавок. Доходила четверта, як Василь вертався на плебанію. Перед верандою чекав фаєтон, коло ко ней схилявся Семен. Побачивши Василя, він весело кликнув: — А що, паничу, ви готові вже в дорогу з нами? — Ні, Семене, я не поїду. Подумав собі, що таки не поїду, а піду трохи в село подивитися, як тут у вас люди жиють. —- Та що ви, паничу! Та де ж ви могли би так образити наші паннунці! Та ж їм приємно по їхати туди з паничами, там завше бавлєтсі, тан- цюют, то вони мали би своїх власних паничів. Аж тепер прийшло в голову Василеві, що його поведінка могла б справді образити не тільки Ме лясю, але й усю родину господарів. Усвідомивши мимоходом, що оце Семен уже вдруге навчає його -—- не без рації — доброго тону, він стояв, думаючи, що йому зробити, коли з веранди збіг у підскоках Володимир. Він був виелеґантований на останній ґудзик, від блискучого, манірно по-се- редині розділеного волосся, аж по кінчики так само блискучого шевро черевика. Пабачивши його, Ва силь без слова пішов сходами нагору. На веранду саме в той час виходило все това риство: отець Александер у сірому пороховнику поверх візитового сурдута, дівчата в якихось ле геньких мантильках на ясних суконках, далі отець Петро і, позаду всіх, вдягнена по-домашньому їмость. Василь підійшов до першого в черзі господаря дому, стримуючи цим увесь похід. Отець Алексан дер відкинув узад голову, міряючи Василя з голови до ніг, від волосся в неладі, аж до запорошених черевиків. Василь сказав, силкуючись бути осо бливо ґречним і уложеним: — Я дуже перепрошую, отче совітнику, що я не дотримаю товариства дамам і отцям. У мене чогось сильно розболіла голова і я був би дуже неприємним товаришем подорожі і гостем. Всі заніміли, а Василь, глипнувши на Мелясю, побачив, що вона спаленіла і спустила голову. — Голова! — нарешті обізвався отець Алек сандер. —• Милий Боже, де хто коли чував, щоб нас боліла голова, як ми булисьмо такі молоді! То правда, що ми не запрятувалисьмо собі голов вся- ческими народоспасаємими фікціями . . . Тут же з-заду обізвалася їмость: —■ Я не знаю, дорогий Олесю, чому ви (в гніві пані Филипина вживала до чоловіка множини) ма- либисте говорити нашому молодому гостеві не- приятности? Прецінь ви не хочете єго образити? Ну, я того певна. Тогди ліпше лишіть єго в спокою мені, а я вже знайду якийсь лік і на єго голову і на ту прикрість, що могла єго стрінути в на шім домі. Коли вони виходили, Меляся наче б трохи отя- галася, але потім вона хутенько побігла за іншими. Василь чув, як надворі її вітав веселим вигуком і, напевне, якимсь компліментом, Володимир. Василь стояв замислений, коли він почув руку їмості, що торкнулася його плеча. — Ходім, — вона сказала, — насамперед ми нап’ємося кави, бо кава найліпше помагає на голову. Василь ніколи потім не міг пригадати, як воно дійшло до того, що при тій каві він розповів пані Филипині так багато про себе й свою всю родину. Від того діда палестранта*), що походив з росій ської України, вчився в Парижі і мав маєток Задни- шівку, коло Підволочиськ, де намножив від двох своїх жінок стільки дітей, що вже Василів батько мусів зректися в єзуїтській колегії свого шляхет ського гербу, щоб менше платити за науку. Про свою маму з Глібовицьких, що мала притаманні тому родові доброту й інтелігенцію і привела на світ та виховала дев’ятеро дітей. Про свого най старшого брата Володимира, що все своє недовге життя присвятив справі культурного й економічного піднесення галицько-руського народу, а помер шість років тому, застудившись, коли він, заточе- нець, віз свого сина христити у віддаленій лемків ській церкві. Про другого свого брата Константина, що служив однорічником в анектованій Босні, там одружився і застряг. Про своїх сестер, що з них три були за священиками, одна за гімназійним учи телем, а дві зосталися дівами. В тому місці пані Филипина виразила співчуття, але Василь заспо коїв її: це не було в їх родині ніяке нещастя. Одна з них, старша, не могла надолужити запросинам заміжніх сестер, яким вона обшивала родину, а друга склала державний іспит і була вчителькою в Станиславові. (Продовження буде) 3 2 НАШЕ ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 1964 *) палестрант — адвокат. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
