Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Марія Струтинська Молодий сад 7 Вони пішли туди, де між господарськими бу динками і садом бігла стежка в городи. Але тут же Меляся спинилася: а парасолька?! Як же вона могла вийти в таку спеку без парасольки? Яка, справді, панна, могла б наразити на обсмалення свою ,,церу“? Справа була ясна, як те сонце, що заливало городи своїм палючим серпневим промінням, хоч для Василя вона такою ясною не була: його сестри не дбали занадто про гарну церу. А проте, йому таки шкода було б, як би ніжна, мов. камея, Меля- сина шкіра обгоріла на сонці. Тим часом молодець уже кинувся прислугуватись. Де тота парасолька, щоб він міг її принести? — То я сама мушу зробити, ви її не знай дете, — вирішила Меляся і побігла назад до пле- банії. Молоді мужчини залишилися самі. Молодший, розглянувшись, угледів лавочку під крайнім дере вом саду, пішов туди сісти та став мугикати щось під носом, дивлячись кудись перед себе у простір, наче він був тут сам. Василь відчув, що в нього збирається злість. Він підійшов до Володимира і спитав: — Що то ви, пане колего, мали на гадці, коли ви сказали передтим щось за золоте руно? Чи ви випадково може хотілисьте виразити думку, що я роз’їжджаю по плебаніях, шукаючи за посагом? Володимир рвучко підняв до Василя голову — в його великих чорних очах був вираз насмішки й зневаги. —-Так, я мав на гадці таке сказати. Власне, таке вношу з того, що ви доси не висвятилися. — Справою мого висвячення я радив би вам цілком не займатися. А от, що я хотів би знати: де то ви, такий ще молодий, набралися такого ци нізму? Володимир легковажно махнув рукою: — Або то є цинізм? То є звичайна процедура звичайних питомців, що не мали добрих субсидій з дому і наробили довгів, а ще крім того хочуть мати гроші на інсталяцію. Щодо мене . . . Але Василь перебив його: —- Те ,,щодо вас“ мене цілком не цікавить, ви занадто привикли до звичайних процедур звичайних питомців вашого, чи якогось іншого подібного ґа тунку. Буду вам вдячний, коли ви не будете при кладати до мене таких, ані жадних інших мірил. І, сказавши це, Василь відійшов у бік. Він ходив туди й сюди по стежці, коли на овиді з’явилася Меляся. В руках у неї не було пара сольки, вона махала заперечливо головою, але на її лиці ясніла усмішка. Коли вона наблизилася, сказала, дивлючись то на Василя, то на того, що зіскочив з місця і підбіг до неї: — Ми не можемо йти нині до ліса, бо Петро хоче відвідати панство Сосновських і ми всі поїдемо туди по полудні, по вчаснім обіді. А я ще до того мушу приготовити собі сукню. Може нам удасться там потанцювати, бо в них є дві панни і двох хлоп ців, а може ще і з сусідства хтось трафиться. Пані Сосновська так красно грає до танцю і вона так любить, як ми бавимося! Вони пустилися йти назад і Меляся щебе тала далі: — А що ви будете тим часом робити? Може підете на гору, до каплиці? Бо пан Володимир ще не був у Шоломиї і не бачив нашого чудотвор ного образу. Вона повернула голову до Василя, питаючи поглядом його згоди, але він рішуче відмовився бути провідником своєму неприємному колезі: — Ні, панно Мелясю, я маю писати один важ ний лист, а зголошуся вже до того вчасного обіду. Коли то має бути? — О першій годині, казали мамунця. Отже, не спізніться. —• Паничу, гей, паничу! — перебив їх дальшу розмову Семен, коли вони минали обору. — Ану, ходіть сюди, най я вже раз покажу вам наші коні! — То я хіба перепрошу вас, панно Мелясю, і піду задовольнити Семенову амбіцію, — сказав Василь, злегка вклоняючись Мелясі. І він пішов, залишаючи супротивника на полі бою. На щастя, не на довго, бо Меляся мала свої, зв’язані з виїз дом, туалетні турботи. Поки Василь скінчив оглядати шість пар справ ді дорідних коней і, головно, арабського оґера з графської стаднини, поки він зблизька побачив, як працює керат і скільки сементальських корів стає до полуденішного удою, — була вже перша година. Він увійшов до їдальні саме в той момент, як Воло димир садовився на його місці біля Мелясі. І це, і факт, що його молодший товариш увесь час при вертав до себе увагу дівчини, відкрито щасливої чи то з приводу такої уважної компанії, чи то з на годи виїзду, відібрали Василеві охоту їхати в го сті, де він напевне не дорівняв би Володимирові ні в підлесливій поведінці, ні в танцях, у яких він не був особливим майстром, хоч і вмів танцювати. В розмові за столом виявилося, що з молодими по їдуть самі отці, бо пані Филипина має важливі гос подарські справи. Вона приготовляла невістці якусь більшу посилку, бо отець Петро мусів завтра з-по- лудня від’їздити. З цієї розмови також виходило, що молодий його товариш має ще багато вільного часу та що він міг би ще „евентуально11 зали шитися . . . Обід тривав цей раз коротко і товариство, поки виїхати, розійшлося ще раз у різні боки: отці — на короткий спочинок після їжі, пані дому до своїх зайнять, дівчата приготовляти собі сукні, а може й полежати ,,квадрансик“ задля гарної цери. НАШЕ ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 1964 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
