Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
П ерш а п одорож ровером Сьогодні перший день навчання в школі. Ірка прокинулась ра ненько. Вона вже в другій групі та знає, як то весело й радісно буває в школі, особливо після довгих вакацій. Дівчинка шви денько вдягнулася, зачесала свої кучері, умила личко свіженькою водою, забрала зі стола свою но веньку течку з книжками й зшит ками та злетіла по сходах до їдальні, де вже мама прилагодила для дітей сніданок. Старша Олеся та брат Марко вже сиділи коло столу та спере чались. — І не думаю, і не буду -— вперто твердив Марко. —- Але мама казала, щоб ти їй допоміг тягнути ровер на гору, вона ж маленька, квола... — каже Олеся. — Ну, то що мені до того! Хай не буде вперта, ти ще мо жеш її брати на свій — відгри зався Марко. -— Та ж я мушу раніше бути в школі на цілу годину — нама галася вмовити Марка сестра. Ні чого не допомогло. Хлопець стояв на свому, а мама ще о 6-ій годині ранку пішла на роботу. До школи було далеко —- чо тири милі, та в одному місці тре ба було їхати вгору, потім через міст. Мама наказала Маркові до помогти Ірці взяти ровера, коли всі діти підвозили свої. Але видно даремно. Ірка мовчки випила молоко, з’ї ла сніданок, а тоді сказала Олесі: — Хай він не думає, що я така невдала, лиши його, поїду сама! Ровера їй купили лиш цього літа, вона вже спритно навчилась їздити, але навколо фарми, де не було горбків. Минулого року Оле ся, їдучи до школи, брала її на свій ровер, а тепер вже Ірка по їде сама. Новенький ровер такий гарний, весь блакитний, блиску чий з білими рамами. Як то буде гарно ним їздити! Ірця намага лася не думати про те тяжке міс це, де завжди треба зійти з рове ра та везти його, через місток, вгору, до села. Олеся вже давно поїхала до школи. Ірка побігла в садок, на рвала китицю гарних квітів для вчительки, вдягнула через плече течку та вивела свій ровер на до рогу. Повз неї з реготом та сви стом пролетіли сусідські хлопці з Марком. — Си-п-сі, си-п-сі! — дрочили вони її. В Ірки на очки набігли сльозки. „Ось, які недобрі ці хлопчиська!" — з образою в сер ці думала вона. Швиденько ско чила на ровер та погнала за ни ми. Дорога була рівненька, легка, вітрець лоскотав її гарне роже ве личко, кучері танцювали над чолом, сонечко заливало своїм золотим промінням поля й луки, а коники ще негамовно стрико- гали в траві. До пагорбка Ірці було добре але коли дорога почала йти вго ру, дівчинка стомилася дуже швидко. Вона вже зовсім відста ла від других дітей, що теж їхали до школи, а тоді мусіла зіскочити з ровера та тягнути його вгору. Було дуже тяжко, незручно, що далі — то все гірше й гірше. Кво лі рученята ледве його втримува ли. Раптом Ірка згубила рівнова гу та випустила поруччя з рук. Китиця квітів впала на дорогу, розсипалась... Дівчинка сіла на траву і заплакала: „Недобрий Марко, не схотів допомогти... І як тяжко тягнути ровера..." -—- ду мала вона, а сльози котилися з очей. Марко вже наближався з то варишами до школи, він зовсім забув про сестру, але його това риш нагадав йому: —- Гей! А де ж Ірка? Дивись, її немає на дорозі. Ну, й козак із тебе! Може десь упала та й ле жить — докоряв хлопець Мар кові. І справді, Маркові стало якось не по собі. „І чом він їй не до поміг? А тепер, як поїде за нею, то може запізнитись на лекції". Марко вскочив до кляси, покинув на лавці книжки. —- Скажете вчителеві, що я за раз повернуся, лиш допоможу се стрі — кинув він до своїх това ришів та прожогом метнувся до свого ровера й поїхав назад до мосту. Побачив Ірку, що шкутиль гаючи, помагу тягнула ровера. „Видно впала та вдарилась..." — подумав Марко. Йому стало со ромно. Він прискорив свій рух. -—- Ну, чого плачеш? — вдава но суворо звернувся до сестри, — давай допоможу тобі. Ірка спочатку мовчки віддала йому ровер, витерла від бруду збите коліно, але за хвилину вже забула образу. Коли гора скін чилася, вони знову посідали на ровери та весело розмовляючи в’їхали на шкільне подвір’я, як раз тоді, коли почувся перший дзвінок. —- Дякую тобі, Марку! —- на бігу кинула Ірка братові та шви денько побігла до своїх товари шок, що вже весело вітали її, та почала їм оповідати про свою першу подорож ровером. Ніна Маркевич. ДАРУНОК ВІД ХРИЩЕНОЇ Це мені хрищена мама книжку дарувала. Я даруночок хороший ще і не порвала. Завжди добре руки мию — не замажу книжки на сторінках не малюю ні кота, ні мишки. Вже казки оці напам’ять знаю й розумію. А як азбуки навчуся, то й читать зумію. Л. Гадай г г НАШЕ ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 1964 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
