Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Оксани Петру сенко, Зої Гайдай, усіх тих, що чару вали своїми голосами! Татове навчання співу, вона завершить, як не в Нью Йорку, то в Мюнхені, то в Медіоляні, то хто зна де, але дійде до своєї мети! Малий квітничок за домом манить її різнокольо ровим килимим осінніх квітів. Вбере думки і відпише батькам, відпічне трохи від надміру вражень. Деякі тижні проходять цілком без подій, а деякі дні нала- довані ними від сходу до заходу сонця! Власне день ще не скінчився, ще може щось прийти, якщо саме цей такий багатий у враження! З сусіднього ясеня паде на городчик тінь. Мала латка неба над ним прибирає вечірній кольор, випо- локаний від яскравости, від глибших тіней. Христя сідає на мурований ступень ґаночку і креслить на коліні листа. Мої Любі, я вирішила . . Марко повер нувся! — вискакує непотрібна думка й олівець за висає в повітрі. Приїхав для продовження студій, чи для неї? Прийде, чи гнів, немов ріка, проплив між ними? Прийде і вона подасть йому руку, немов ба чила його вчора? Чи може вона зависне допитливим поглядом на його темних очах, шукаючи знаного виразу? Вона гордо мовчатиме? Вона вийде, коли він увійде? Ах, куди ж там! Від самої думки, що він тут, квіти дістали яскравіші кольори, листя глибшу зелень, а світ заповнився можливостями! Добре, до бре, але йому не треба цього виявляти! Мої Любі — повертається знову до листа. — Я думаю, що нам пора вже побачитися . . . Шкода, що духову зміну людини не можна пе ревірити так, як її фізичний розвій. Вистачить одна сукня і людина знає, яка зміна зайшла в ній. Якби така „духова сукня" існувала ще в домі її батьків, Христя напевно не підходила б уже до неї після свого приїзду туди. Даремне шукати того, що зали шилося! Що зробив Нью Йорк? Який він? Справді! Який її Нью Йорк? Хвилюючий! Багатий у вра ження! Всі, з ким познайомилася, з ким працювала, різьбили потрохи її розуміння світу. Тоншими, або грубшими долотцями були слова Еви, Діни, її наре ченого, боса, Рожі, ребі, Ключків, Луциків, навіть Нінки і пана Бордо! А Марко .. . „Але я повертаюсь до батьків! Я повертаюсь до Европи!“ — впевняє себе і рішуче повертається до листа. З-поза дерев і домиків розходиться в повітрі мелодійна гра дзвонів. Це у недалекому костелі від- значують так кожну годину. 3. Червоний дімок, схожий на сильно побільшену дитячу забавку, ожив перед сьомою годиною у ве чорі, як і кожного будня. Стоїть він у ряді таких же самих невеликих будиночків схованих під коронами старих кленів і ясенів, з ґаночками обведеними сіт ками проти комарів, з малесенькими квітничками від вулиці і низькими живоплотами буксів. У декого їх обтягнено грубезним ланцюхом і пані Луциковій це нагадує Личаківський цвинтар у Львові. Це заулок, що його не так дуже давно розбудували голляндські поселенці, люди із скромними банковими контами і малими вимогами, тому дімки були малі, стиснені і не цілком пригожі до найновіших електричних устаткувань. З часом їх банкові конта подвоїлися, сім’ї побільшилися, а з ними вимоги і вони, продавши дімки, пересунулися далі, туди, де можна будувати доми оточені травниками, де є місце на Гаражі, а в по мешканні всі вигоди модерного існування. В перших дімках залишили свою тугу за рідним краєм у виді вітрячків причеплених над ґанками, грядочок тулі- панів, хоч уже це й те примінили були до ньюйорк- ського клімату. Коли хтось завертав до домику Марії Семенівни, мусів думати про Голляндію, але вже за порогом овівало його духом Котляревського, Гоголя й Мазепи і здавалося, ніби людину в чародійний спо сіб перенесено на Полтавщину. Теперішні мешканці дімків, це такі ж самі люди праці, як і Марія Семе- нівна, що зароблений у поті чола гріш відкладала совісно й послідовно майже від першого дня при буття до Америки кілька років тому. Спершу проскрипів сходами на гору др. Пихун. За якої пів години, він зійде на низ, на обід, відсві жений, у чистій сорочці, але від його рідкого, лисі ючого волосся буде заносити фабричною оливою і квасами, бо серед них, за великою машиною, він заробляє на своє життя. З колишнього його звання адвоката, залишилося йому тільки добре знання права його часу і незрівняна пам’ять до всього, що минуло. В його голові немов існують картотеки лю дей з якими колись працював, стрічався, чи тільки про них чув і коли йде мова про когось із них, він витягає таку картотеку і має що сказати. Перед обі дом він завжди встигає прочитати це й те в „Сво боді" і, намагаючись, щоб юшка з тарілки якнай швидше проховзнулася його горлом, обговорює ак туальні справи з Іваном Івановичем. Відносно Івана Івановича, то він з’являється вдома на яких п’ятнадцять хвилин пізніше і у вхідних дверях домику, вони сходяться разом із Луциком, після чого відбувається одна і ця сама сцена. — Прошу, прошу, пане раднику! — один од ного хоче першого впустити до середини. — Але ж прошу, Іване Івановичу! — Так, які новини, пане раднику? — питає вже в сінях Ключко, як і кожного вечора. Додавання ти тулів у розмові для нього чуже, навіть смішне, але він знає, що це грало важливу ролю в попередньому житті Луцика, тому не щадить йому цього. Сам він любить, коли до нього звертатися по імені й по бать кові. Видно, що людина іменем поцікавилася і батька шанує. А не, хто зна, якась польська офіційщина! — Стара біда, Іване Івановичу! — каже бувший львов’янин, для якого в свою чергу чуже це вели чання другого по імени і по батькові, але він відпла чується подібною куртуазією. — Втомлені, старі ємося, але не піддаємося! Го-го! —■ Ото ж то й є, пане раднику! — Іван Іванович сміється добродушно, трохи роблено, щоб при товкти те якесь невиразне почуття чужости, що віє від Луцика. Ух, ти церемоніє! І гордість яка! Так і відчуваєш, що ти для нього ніщо! — Тепер уже і почитати можна! — докидає вже в дверях кухні. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
