Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
немов краєвид, бачений із різних кутів. Але в одному тато має рацію. Вона хитається між настроями, по глядами, світосприйманням, у неї нема ще тої непо хитної стійкости, що в них. Ще нема, чи взагалі не буде, бо вона за багато змін зазнала в своїм житті майже від колиски. За татовим високим чолом, при крашеним ясним волоссям, що непомітно переходить у сивину, за маминим худорлявим, немов викутим обличчям, відчувається якусь таку незмінність вла сного погляду, щось таке постійне і незрадливе, як у природі буває граніт. А її думка перекочується з місця на місце, немов ртуть, розділюється на ча стинки і знову з'єднується і їй навіть важко виро бити собі якусь незламну опінію про татову пісню. Має вона справжню мистецьку вартість, чи тільки промовляє до сердець, до почувань людей одного клаптика землі і тому вони знаходять для неї при хильну оцінку? ,,Хіба я знаю, що значить ходити до одної школи від першої до останньої кляси?14 —- питає себе. Ди виться на світлину батьків, але бачить їх живими, такими, які вони є у дійсності, а за ними якісь кім нати, якісь околиці, якийсь кусник життя, проведений разом із ними. її туга за ними побільшується. Мамині зацікавлення кружляють довкола батька і її, у тата ж усе вбране в музику. Навіть, як за столом бере в руки вилку, то здається, що тримає камертон і зараз по дасть тон! Хіба в їх часах можлива була така ситу ація, як от у Нінки, чи хоча б у неї? То як можна прикладати до них одне мірило?! Нінка — грішниця без бажання грішити, а вона мініятюра Дон Кіхота! ,,Маріє Семенівно, — скаже вона, як тільки пані Ключко повернеться з праці — я повертаюсь до батьків! А в пана Бордо все пішло добре! Прикра справа, але власне кажучи, то я дістала спадок Я повертаюсь до батьків! — пише на блокноті, що стоїть на столику поруч книжок. Повторяє це кілька разів, як закохана учениця ім’я свого коха ного. Сідає до піяніна і без застанови вдаряє кілька акордів. ,,Вже здалека чути дзвоник, дзень-дзелень“ співає і повертає всміхнений погляд на татову сві тлину, ніби він справді може виявити їй своє задово лення з виконання його пісні. Христя співала її на „Крісмес парті“, що її влаштувала була управа го телю для своїх працівників. Це був такий безпретен- сійний вечір із даруночками для кожного, у концер- товій частині якого виконавцями були самі праців ники. Тепер бачить, що це буде її єдиний виступ тут. Незнаною дівчиною приїхала сюди і такою ж від’їде. Даремне якийсь журналіст бажав їй колись щастя! Десь у готелевому ресторані ще трохи будуть па м’ятати Кріст, будуть навіть згадувати її спів із при знанням, навіть захопленням, як завжди, коли вже немає людини, але швидко забудуть. До виступу в Карнегі Голл не дійшла, хоч мріяла про те. Може колись приїде на виступ знаною співачкою, але не тут буде початок її кар’єри. Заїде до ,,свого" го телю, хлопці від підйом чекатимуть на її слово з за стиглими лицями, а Рожа служитиме при столі! Уявляє собі такий образ, але насолоди від такої де шевенької пімсти якось не відчуває. Стає сумно, що ніде не буде записана студентка Христина Сумик, ніякі великі мрії тут не здійсняться, її побут у Нью Йорку буде тільки коротким епізодом, про який зга дуватиме своїм приятелям. Тепло, чому ні. Коли до пливала до берегів Нового Світу, не знала нічого про нього, хіба ці обриси будинків з Нінчиних карток. Не знала навіть коротенького відтинку якоїсь вулиці Нью Йорку, ні мешканців, не знала його краси і страху, його ціннощів і недостач. Але, коли від’їз дитиме, лишить якихсь своїх приятелів і навіть ма леньких ворогів, це і ге місце запишеться у споми нах і збуджуватиме якесь почуття, бо там уже буде якась частиночка її ,,я“ Залишить його перш усього поруч Марії Семенівни, пані Луцикової, тут, у цьому домику і десь там далі, поруч Марка . Дзвоник телефону дрібно бринить у сінях. По клали його там на столику для вигоди всіх мешканців домику і Христя біжить тепер до нього, повна на пруги і цікавости. — Галло! — каже, а услужна уява підсуває можливість почути голос Марка. — Хто це? Христя? — чує здивований голос Богдана. — Так, —- відповідає розчаровано. Я думав, що Ігор уже прийшов. Ігор повер нувся вже з гір, знаєш? Але ще видно не доїхав до дому . . . —■ Так, можливо. Чи ти хотів щось?. . . — Так . Чи є до мене пошта? — До тебе?. . . — намішує слухальце між під нятим раменем і підборіддям і переглядає листи. Яке ж їй тут усе вже знане! Навіть з почерку знає хто і до кого пише. — Не хвилюйся, Богдане, —- по тішу є, всміхаючись. Це ж теж Дон Жуан, тільки на багато молодшей від того в Домі Старців! — До тебе є лист від неї! Пахне, як перфумерія! — Та невже? — і в телефоні бринить вриваний сміх. — 3 вдяки скажу тобі, хто приїхав! —- Чую. Ігор. —■ Не важне! Марко! Марко Рубич! Слухальце безмовно спочиває в її руці, воно мертве, не несе нічийого голосу, не передає ніякої вістки, але Христя ще тримає його в руках і чекає на щось. Марко повернувся! Що це значить? Адже мама і сестра вже в Баффало! Чи він буде тут? Чи тільки полагодить якісь свої справи і від’їде? Чи прийде? Адже вони гніваються! —- нагадується і її ра дість стає немов земля під час затьміння місяця: існує, але не така виразна. Заки вони познайомилися, Марко рідко заходив до хлопців. Нема причини ду мати, що й тепер прийде. Всувається глибше у свої думки, на саме дно, немов у студню. Гніву у своїм серці не почуває. Він розтопився у тузі за ним. Від- кІлясь напливають оправдання. Це був відрух, не бажання образити її. Раптом ціла вона —■ одне ба жання побачити його, вчути голос, відчувати його рідний погляд усіми своїми нервами! Які її очі дивні тепер! . . . — дивується, приглядаючись до себе в дзеркалі. Ясність її душі дає сама думка про Марка! Куди не поїде, не позбудеться його з думок. Але без співу також не може бути. Радісно стає, як тільки візьме ноти до рук! Нічого не подіє, але таки хоче добитися місця поруч Саломеї Крушельницької,
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
