Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
НАШЕ ЖИТТЯ РІК XIV, __________________________________ ЛИСТОПАД, 1957 ______________________________________ Ч. 10 Листи в листопаді Не маю тут на думці пожовклих листків, що спадають повільно з дерев восени і вкривають пішохо ди. Від них цей місяць дістав своє наймення, що так гарно звучить у наших вухах та ворушить спогади в душі. Але це інші листки. Оті си ні чи сірі конверти, що покриті по двійними адресами, відбувають до нас далеку дорогу. І привозять із собою подих рідної землі. У кожній хаті вони є. Прямо або окружною дорогою приносять ві стки про рідних, хату, село. Ску пими рядками говорять багато. Тут такий вираз, а там такий зво рот! Листа читають домашні, при ятелі, знайомі. Всіх він хвилює й розворушує. Це ж говорить із нього рідна земля! Спутана й по неволена, але жива! „Працюємо в колгоспі. Чолові кам ще <яко-тако при конях, маши нах. Зате дуже важко працюють жінки . . . Поза нормальну працю у колгоспі жінки одержали ще приділ обробляти цукровий буряк. Норма дуже висока і її дуже тяж ко виконати. . Уривок із листа. Змальовує сірі будні у селі. Відома давня пісня про навантаження жінки. Але в колгоспній системі вона досягла крайности. Жіночими силами вико нується найважніша і найтрудні- ша робота. А знову другий уривок: „Через наше село зробили газо провід із Дашави до Києва. На той провід треба було копати глибокі рови майже через цілу Західню Україну аж до Києва. Кожна до росла людина діставала свій при діл викопати рів, діставали й жін ки теж. Котра мала чоловіка, то помагав ночами, але бідні були ті, що остали самі... В день працю вала в колгоспі, а ночами копала рів, за це нікому не платили . . Маємо тепер газ, але не для кол госпників він, тільки для комуні стичних »шишок«“. Знов ціла картина. Великий го сподарський проект, яким хва литься цілий Совєтський Союз, ви конаний коштом і силами понево леного люду. Недоспані ночі, вко рочені сили, страх і насилля, про стелили шлях земному газові. Знов лягло це важким тягарем на спину української жінки. Щоб принести користь новим пятиліт- нім плянам СССР, а не його гро мадянам. А врешті третій уривок, що проймає жахом: „Коли стали нищити наших по встанців, то присуджували їм по 25 літ Сибіру, а жінок із дітьми вивозили. Багато таки в селі роз стріляли на очах усіх людей. Тоді то розстріляно в нас учителя, сту дентку, матір-селянку з двома дочками, дві сестри, пять жінок і дівчат. Учителька так зникла, що навіть ніхто не знає, де вона поді лась і що з нею сталося . . .“ Сміливими, простими словами змальовано тут знаменну подію. Бо це сталось не тільки в одному селі. При наступі на УПА больше- вики нищили не тільки боєвиків із зброєю в руках. Але й їхні родини й тих, що якнебудь їм допомагали або сприяли. Хвиля прилюдних розстрілів прокотилась тоді всіми селами Західньої України. І знову розгляньмо склад вичи слених. Учитель, студентка, сіль ські жінки й дівчата. Всі верстви, люди різного віку й освіти. А в то му окрім учителя вісім жінок. Кри вава данина одного села. Поруч боєвиків, що згинули або пішли на 25 літ сибірської каторги. І память про них не погасла. По довгих роках розлуки, не зважаю чи на всю загрозу режиму, пода ють цю вістку односельчанам у вільному світі. Що б збереглись їх прізвища та память про геройську смерть. А ось новий уривок: „Усі діти з нашого села відвіду ють десятирічку у містечку, коли покінчать 6 кляс тутешньої шко ли. Багато хлопців і дівчат поїхало вчитись до Львова. Кожний стяга ється з останнього. Вже маємо з нашого села кількох учителів, лі карів, багато вчиться на коопера тивних курсах . . Ворушиться і діє галицьке село. Важка неволя спонукує шукати освіти, як зброї. Мандрують сіль ські діти щодня до містечка, а по тім до міста. Важкий їх шлях по значений зусиллями батьків. Бо всі вони памятають важкі колгосп ні будні. А в душах закріпилась картина розстріляних, що полягли за волю. А врешті: „У нашій церкві щонеділі є від права і багато людей. Але недав но тому повернулись із Сибіру наш старенький отець і замешкали у дочки, в сусідньому селі. Як на ші люди втішились! Кожен ходив до них, а на Різдво ми починали від них колядувати. Але вони вже не сміють відправляти. Щоб при ступити до Св. Причастя, ходимо аж на третє село. А дітей наших ми христили двічі, раз у нашому селі, а другий раз їхали дуже да леко . . Глибока й непохитна віра нашо го села. Старенький отець є все ще духовим батьком його. Його село привітало й віддає йому по шану у Різдвяну ніч, коли ходить із колядою. Збереглись давні об ряди і набрали навіть нового зна чення. Але справжньої духової обнови шукають у підпільній Цер кві, і немає дороги, немає жертви, що здержувала б їх від того. Далеко від нас цей листопадо вий день, що підніс наш прапор на
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
