Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Дарія Ярославська її Нью Йорк 10 ) Всуває руку в торбинку, тепер потрібне їй це посвідчення з бібліотеки і список книжок, які пору- чив їй Іван Іванович, але асе кудись засунулося і знову їх не знайти. На широких сходах публічної бібліотеки, де кількоро студентів щось читає — Нін- ка. Христя може цілі години ходити вулицями Нью Йорку і не стріне ніколи, кажім, Марка (ах, Ти Боже мій, куди ж ти подівся, Марку?!), але Нінка попада ється якось скрізь. Правда, вона ж належить до сім’ї книжкових молів і саме тут її місце. Напевно відразу знала, де в місті, які бібліотеки! —■ Нінка...? — справжньої радости від тієї зу стрічі якось не відчуває, але :все таки стає мило, що має нагоду говорити до когось, кого давно знає. —■ А, Христя?! Також до бібліотеки? — викри кує радісно Нінка. Подумати! Н?би нічого не сталося, не було тих 'розчарувань і жалів, немов це вони, як колись піднімаються широкими сходами ґалерії об разів ,на Прінцрегентенштрассе у Мюнхені! Але ні, за ними шумить велико,міським темпом П’ята Евеня, довкола звучить англійська мова, понад присадкува тий будинок бібліотеки попнялися в гору хмародери. А якийсь вітрячок включується у Христиній душі і віє холодочком. Переходять просторим вестибюлем, піднімаються вгору дві колишні приятельки, а Христя цілком не знає від чого починати розмову. У своїй самоті навчилася мовчати, могла говорити тільки до Марка, що слухав усього уважно і очима казав: „гар на", „лю'ба" А втім, думками вона ще не цілком від бігла від канцелярії ньюйоркського адвоката, ще чує його слова і ціле її напруження ще не розвіялось як слід. Але у Нінки не слідно ніякого розгублення. Тягне Христю до калі’яної лавки, що на переломі схо дів ще вище і, вдивляючись уважно в її лице, каже: — Я дуже радію нашій зустрічі, Христе. Давно хотіла тебе бачити! У мене невирівняний довг су проти тебе... — Ах, Нінко! — швидко відповідає Христя, не мов це справді вже не грає ніякої ролі. Але підняти погляду на неї, .вона чомусь не може. — Це вже про минуло, забудь!... —- Христю, я не хочу оправдуватись, ти знаєш, я не вмію цього робити. Але хочу, щоб ти знала, що це тяжіло на моїй совісти! — Добре. Отже відтяжи свою совість! Бачиш, що я здорова, живу тут, у Нью 'Йорку, тобто там, де бажала, переді мною продовження науки співу, сло вом, здобуваю це місто немов вояк чужі землі! П’ядь за п’яддю! — Прекрасно! Але за вояком стоїть держава, а ти сама, отже ти більший герой. І що ще в тебе? —- У мене? Нічого... А „він“ ? — Який ,,він“ ?... — питає швидко налякала й рада. Від цього слова Марко стає кимсь знову ціл ком реальним, кого можна стрінути кожної хвилини. — він! Кожна дівчина має якогось свого „йо го", — каже Нінка майже нетерпеливо. — Чому ти ■маєш бути інша, як усі дівчата? Правда, — признає відразу — ти є інша, як усі дівчата. Кажи ж хоч, як тобі живеться? — за швидко, для Христі, погоджу ється на зміну теми. —• Нічого цікавого. Доки не дістану стипендії і не назбираю грошей, працюю в готелевому ресто рані. Це пусте. Говорім краще про тебе. Чи ти . . . щаслива . .? — питає і тепер дивиться на Нінку кутиками очей. —- Що можна сказати про мене? —■ Нінка зне важливо рухає плечима. — Я переключилася на ста росвітський лад. Не працюю, тільки займаюся домом і дитиною. Маємо власний дім, дитина має городчик і не потребує бігати по вулиці. Крапка. Не знаю, що можна б ще додати. Правда, знаю, що погано думаєш про мене. Що ж, виговори, що маєш на душі, може зуміємо далі приятелювати. Якщо, очевидно, тобі ці каво бувати в домі, де чоловік піванглієць, а півбер- мудець! —■ Нінко, ти знаєш, я завжди хочу шанувати погляди і розуміти вчинки іншої людини — каже Христя. Я їй не скажу цього —■ думає і бачить себе під дверима колишнього Нінчиного мешкання з ва лізкою в руці. Тихо ховає усмішку. Зуміла сама по радити собі! — ,,Хочу!“ Це не значить, що дійсно так ро блю, чи відчуваю! А втім, байдуже! Зробила, значить уважала, що так буде ліпше. Мій християнський Бог —■ а хто ж власне більше важливий? — на це подружжя згоду дав. А все таки — вона зідхає, а її очі вперті в останній ступень сходів на гору, повні надуми і невдоволення. — Все таки з мене ще по ганка. Як щось між нами не до ладу, як мені не подо бається, як він поведе себе, то я не подумаю ,,ах, ти дурню", чи „ідіоте", чи щось таке, зрештою цілком непідхлібне, тільки „ах, ти чорнюху!" Бачиш, це не впорядку! Але що ж, я видно не дозріла до справді християнських висот! Бо що ж нарешті кольор шкіри? Одного дня медицина може винайти якусь субстан цію, що надаватиме кольор шкіри згідно з бажанням людини. А сьогодні він уже очний лікар. Але наразі всі раси проти мене. Біла, чорна, червона і жовта! Не переч! Я знаю, що це так! Помилка . . .? Моя най більша помилка — моє перше подружжя. Мій ,,що-мені-зробиш“ вигляд, це тільки поверховність, бо в душі я подротований баняк! Поглянь на мене! Щаслива? Неправда! Я зліплюю своє життя, бо воно розліталося. Але люди су-дять..! Що знають ті, яким усе життя йде так складно, що вони навіть не мають нагоди грішити! А втім, люди судять тільки на підставі того, що бачать .. Справедливо! Взяти хоча б пані Луцикову. Скільки прихильности виявляла їй, Христі, і як ди виться на неї підозріло, відколи в її життю появився Марко! Причиною цього Маркове авто, яким вона неодин раз їздила. —• Якби так п-во Сумики знали, що їх доня їздить кудись автом з якимсь юнаком,
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
