Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Г е к т о p (Із спогадів) Народивсь він у Холмі десь коло 1907 року. Мати його — великий расовий нюфавндленд- ський пес. Батька ж його мусі- ли спроваджувати аж з Варша ви. Бо в Холмі тоді не могли знайти пса тієї гарної і чистої породи. Мати була власністю одного вищого урядовця скар бу. Цей урядовець «мав малого трьохлітнього синка, що вихо див на прогулянку до міста в супроводі цього величезного пса, який пильнував його так уважно, що це завжди зверта ло увагу прохожих. Мій батько служив тоді в Холмі і ми там тоді мешкали. Мої батьки теж звернули увагу на того пса-няїньку і поіпроха- ли його власника, з яким були добре знайомі, що як будуть щенята, то одного для нас. І ко ли народилось четверо щенят, то через певний час ми одержа ли одного, якраз найбільшого. Він не був тоді гарний. Чорний, кудлатий, з одною лише білень кою плямкою на грудях, як у його матері, з великим хво стом, на якому спочатку було дуже мало шерсти, великою го ловою, довгими і широкими ву хами і грубими лапами. Для ме не відразу було цікаве, що між пальцями лап він мав перепон- ки, як у качок і гусей. Ню- фавндлендські пси є т. зв. во долазами і мають головне при значення — рятувати потопаю чих людей. Вони своїми розмі рами, розумом і типом похо дять на відомих 'псів Сен-Бер- нарів — білих з жовтими пля мами, яікі рятують людей у сні гах Альпів. Наш пес одержав по тради ції імя недавно здохлого у нас в маєтку на Глухівщині вели кого пса-вовка Гектора. Мо рока з вихованням цього пса, особливо на початках у місті, була страшна, але цим займа лася ціла наша родина. Якраз пригадую собі, саме в той час відвідали нас у Холмі відомі то дішні українські діячі Петро Косач разом з Орестом Івано вичем Левицьїким, які приїхали, перший зі своєго маєтку на Во лині, а другий з 'Києва в укра їнських етнографічних справах на запрошення мого батька, що ©же тоді приклав багато роботи в цій місцевій україн ській ділянці. Як Косачеві, так і Левицькому, а оба вони люби лися в расових псах і зналися на -расах, 'наш Гектор дуже по добався і вони оба -казали, що з нього вийде .гарний расовий пес. І коли на літні вакації ми по їхали до нашого маєтку на Глу- хівщину, то наш Гектор, якого ще тоді везли залізницею у ве ликому картоні, там став швид ко рости. Особливо любив він гратись з моїми молодшими се страми, які вже сідали на ‘нього верхи, бо він вже виглядав, як добре теля, і почали призвича ювати його навіть возити їх у візку, заіпрягши його до цього. Але підростаючи, він своїм го сподарем визнавав лише мого батька і завжди намагався слід кувати за ним повсюду, де б він не був. Опав він на килимі в ка бінеті батька. В поїздках кінь ми він сидів коло ніг батька, а як батько Їхав сам, то на си- дженні коло бать-ка. його> най більшою хибою було, що вій з малих літ любив кидатись на імаленьких каченят або гусенят і починав гратись з ними. Гра ця відразу кінчалась смертю каченятка і тут лише один о- крик батька... і він лягав у його triu у дуже прибитому стані. Бити ж його, вже від часу, я>к він мав рік, не били, бо він став дуже слухняним. Між іншим, пізніше, коли я був студентом Київського Уні верситету (ще іперед фльотою) Св. Володимира, я з аматорства зайнявсь було годуванням ра сових курей у маєтку і вигоду вав породу т. зв, „золотисто-, вогненних Кохінхін-Гндокитай- ців”. За одне гтздо з них: пі вень під назвою „Танґо” і дві курки „Золота” і Цокотуха”, я у 1913 році на виставці у Києві одержав золоту медаль. Отже цей півень „Танго” став вели ким приятелем Гектора. Я його поступово призвичаїв до того, щоб він в обідову пору 'Прихо див з пташого- двору, який був таки далеко, до головного бу динку маєтку — до нашої сто лової. Головний вхід старого сталевого будинку з чотирма білими колонами мав сходи аж із 12 ступенів. „Танго” з вели ким трудом у своїх широчен них штанях видобувався по цих сходах. Але часом двері були замкнені. Він стояв спокійно і чекав. І тут йому на поміч при ходив Гектор, який теж завжди був присутній при обіді. Гек тор одним ударом своєї лапи відчиняв двері, які відчинялися всередину, йшов все-таки пер ший, а за ним гучно ступаючи по підлозі передпокою, в яко му між іншим на одному зі сво локів червоними бувами було написано': „Создася сей дом Року Божьйого 1826”, пряму вав поважно Танго. Він вхо див до столової і доходив до свого місця-крісла наліво від батька, бо Гектор сидів на під лозі направо від батька, і спо кійно чекав, щоб його обереж но піднесли і -поставили на йо го крісло, на якому він міг сто яти годинами, майже не руха ючись і повертаючи лише свою голову, -поки його не здіймали і він тоді відходив. Через свій тягар він майже не міг літати. Перед ним на столі стояла та рілка, куди йому давали стра ву. Гектор же тоді не їв, бо ді ставав у свій час і свою страву у кухні; хіба одержував соло дощі, які він дуже любив. Під час прийнять-обідів з запроше ними гістьми і „Танго” і Гек тор своєю участю в обіді дава ли велику розривку гостям. По натурі Гектор страшенне любив воду і тому дуже часто і при всіх нагодах купався в річці. Але одночасно з ним ку патись було дуже трудно. Він вас пильнував. І якщо щось йому не 'подобалось, себто оче видно йому здавалось, що ви тонете, він підпливав якось під (До'кінчения на стор. 8) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
