Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
НАШЕ ЖИТТЯ РІК XII. БЕРЕЗЕНЬ, 1955 Ч. З М н о г о г р а н н е ж и т т я (У роковини процесу СВУ) Exegi monumentum — повто рив неодин гордий мистець вслід давньому Горацієві, по глянувши на свій пройдений творчий шлях. Та драматург і поетеса Людмила Старицька- Черняхівська не видвигала цьо го гасла ніколи впродовж сво го кипучого життя тоді, коли своєю працею здвигала собі не- зрушний памятник в україн ських душах і серцях. її гор дість не була ані позою, ані же стом, ані фразою. її гордість вимагала від неї самої труду й посвяти. Людмила Старицька-Черня- хівська була дійсною аристо краткою у своєму життєвому стилі, у своїх починах. У ній втілення всебічности жінки, ідеал повноти життя, універса лізм інтеллекту й велич душі та серця. Людмила Старицька- Черняхівська — громадська ді ячка, драматург і поетеса, во на ж політик-дипломат і дру жина, мати і дбайлива господи ня при тім. Яка синтеза, яка повнота образу людини! Людмила Старицька-Черня- х.івська — дочка визначного громадянина, письменника й драматурга Михайла Стариць- кого, винесла з родинного вог нища рідну традицію, любов до літератури, гордість на свою національну культуру та глибо ку свідомість своїх завдань у- країнки. Вона пише поезії, дра ми, статті, перекладає найкращі опери світу на українську мову, зладжує їх лібретто. її драми „Ноктюрн", „Енеїда", „Геть ман Дорошенко", „Розбійник Кармелюк", „Богдан Хмель ницький", „Останній сніп", „Напередодні" на українській сцені поривають почування глядача своєю задушевною е- моційністю і переконують його не тільки логікою подій, але й мистецькою правдою, що живе в них. Виношувати ідеї, схопи ти їх і класти на папір — було для письменниці чимсь необ хідним. Вона любила свою творчу тайну понад усе. Одначе м!но.гограшіість житта не дава ла їй віддатись впов'ні мистец тву. Дореволюційне назрівання чину, революція, зрив бороть би за національну самобут ність, всенародній змаг за во лю, тьма і знов проблиски сві тла, а потім темінь, довга і тяж ка і тайне жевріння нездоланих душ — все це відбивалось без ліччю ударів об душу Людмили Михайлівни. Вона завжди дія ла, не цуралась жодної праці. У 1914-15, коли ваіиовп'ялись лазарети раненими, коли тюр ми набивались заложниками, а в душах поселялась безрад- ність, вона враз з іншими жін ками організує акцію визволен ня з тюрми українців, австрій ських заложників, опіку над ра неними українцями, навчання неграмотних українців. Разом з іншими киянками вона орга нізує для українських дітей бі женців притулок, що перемі нився в дійсну українську шко лу. У ті ж роки відвідує вона на Сибірі вивезених заложників і несе їм можливу допомогу. В 1917-18 жде її новий пост полі тика; вона враз з іншими жін ками (в числі 11-ти) стає чле ном українського парляменту Центральної Ради. Вона береть ся за відповідальне діло — ор ганізувати фінанси для Центр. Ради і доходить до певних у- спіхів у цій акції. Та приходить катастрофа — українська дер жавність зазнає вирішного v- дару. Одначе Людмила Михай лівна не впадає в зневіру. Вона, як і інші діячки, кидається в сферу науки. Бере участь у всіх сесіях УВАН, в сходинах Ста рої Громади і стає тепер душею цих зустрічей. Минали роки і комуністичний режим тугішав. Нарешті прий шов наступ на ще нездолану душу України. У 1929 проведе но показовий процес СВУ. На лаві підсудних сиділа Людмила Старицька-Черняхівська. Про цес передавали по радіо. Вся Україна спрямувала свій зір і слух на тих 45 — на розум і серце України. Лунали голоси Павлушкова, Єфремова, Ніков- ського, Дурдуківського. Про- х мовила й 60-літня Людмила Ми-, хайлівна спокійним, рівним і міцним голосом з певністю сво єї правоти, з гордістю й гідні стю українки. Вона не каялась, а обвинувачувала існуючий ре жим: „Я хочу глибокої націо нальної культури". „Українсь кий нарід не зносить рабства". На питання прокуратора: „Що ви хочете, щоб було?" — від повіла: — Україна. її засудили, але її не пере могли. Прийшов 1937 р. і Україною стрясла нова хвиля — Єжонци- на. Одного дня арештура їй й дочку Людмили Михайлівни — Рону, жінку освічену, з широ кими зацікавленнями. Людмила Михайлівна кинулась рятувати свою єдину дитину. З нелюд ською силою й рішучістю до бивалась вона її звільнення, безчисленні ночі вистоювала під тюрмою, чекаючи на пере віз дочки в інше місце. Матери не серце палало болем і любо- вю і для нього вже не було меж можливого. Старенька жінка поїхала в „Сибір неісходиму", зміряла її всю, побувала в най- (Докінчення на стор. 4)
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
