Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ТАРАС — ПРИЯТЕЛЬ ДІТЕЙ Стоять собі дерева у садочку, Цвітуть квітки, і стелиться трава, А там, під грушею, у холодочку, Тарас Шевченко спочива. За тином видно Галочку й Оксанку, Прийшов Петрусь і сів на перелаз: „Добридень, дядьку! Ми оце від ранку На казку ждем і виглядаєм вас!“ Всміхнувсь Тарас, поглянув на громадку, До себе кличе хлопчиків, дівчат, — Він їм себе дозволив звати дядьком І з ними грається, мов рідний брат. „Ідіть, ідіть до мене, ластівята! Із вами завжди радісно мені — За те, що ждали, буде добра плата: І казочка і бублики смачні“. Гаряче сонце висить над садочком, Між вітами цвірінькають пташки — Навколо дядька дітвора віночком, А дядько їй розказує казки. Кругом так тихо, так сонливо стало... І повільніш уже пливуть слова, До дядька сон скрадається помалу, І хилиться додолу голова... Та діти знають: він не спав до ранку, Всю ніч ходив від хати до воріт, Дививсь на зорі, на красу світанку, На цей чудовий дивний Божий світ. Заснув Тарас — той добрий, милий дядько, Що так безмірно любить дітвору. „ІП-ш-ш! Цитьте лиш! Навшпинячки громадка Біжить за сад продовжувати гру. Бо у дітей із дядьком є умова: Як він засне, то всі вони без слова В леваду геть із саду утечуть, Ще й бублики з собою заберуть. Стоять собі дерева у садочку, Там сміх затих, не гомонять слова — Під грушею у тіні, в холодочку, Тарас Шевченко тихо спочива. Р. Завадович ТАРАСИК Жив колись на Україні Хлопчик на імя Тарас. Жив не так, як всі ми нині: Був кріпак, овечки пас. Пестощів, забав дитячих Наш Тарасик не зазнав. Іграшок не мав ніяких І матусі він не мав. Але мав зате хлопчина Друзів гарних, пастушків. Серед них Оксанка ніжна Найдрібніша від усіх. Раз якось у спеку літню, Як овечки збились в гурт, Він читав святу молитву, Що мов пісня, лилась з уст. І так любо йому було І так радісно в ту мить, Наче мама пригорнула І до Бога з ним летить. Але радість, пишна квітка, Зникла враз, як і прийшла. І сказав Тарас-сирітка: „Нікого в мене нема...” І дитячі щирі сльози З очей хлинули нараз, А Оксанка при дорозі Плоскінь брала у той час Та й почула. Підійшла, Тарасика привітала Сльози витерла гарненько, Зазирнула в оченята та й поці- Все розвіялося миттю: [лувала. Кривда, горе і жалі. І, за ручки взявшись, діти Овець погнали до води. А коли Тарасик виріс, Малярем, поетом став, Він згадав Оксанку ніжну І про неї віршик склав. М. С. По садочку ходить киця. Киця хоче подивиться Чи не сіли де шпачки На низенькі гілочки. Ось, один гуисів на стежку — Киця пильно-пильно стежить, Потім раптом тільки — стриб!!! Ледве шпак злетіти встиг, І летить у поле з саду. Киця нявкає з досади. Г. Чо.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
