Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ТАРАС — ПРИЯТЕЛЬ ДІТЕЙ Стоять собі дерева у садочку, Цвітуть квітки, і стелиться трава, А там, під грушею, у холодочку, Тарас Шевченко спочива. За тином видно Галочку й Оксанку, Прийшов Петрусь і сів на перелаз: „Добридень, дядьку! Ми оце від ранку На казку ждем і виглядаєм вас!“ Всміхнувсь Тарас, поглянув на громадку, До себе кличе хлопчиків, дівчат, — Він їм себе дозволив звати дядьком І з ними грається, мов рідний брат. „Ідіть, ідіть до мене, ластівята! Із вами завжди радісно мені — За те, що ждали, буде добра плата: І казочка і бублики смачні“. Гаряче сонце висить над садочком, Між вітами цвірінькають пташки — Навколо дядька дітвора віночком, А дядько їй розказує казки. Кругом так тихо, так сонливо стало... І повільніш уже пливуть слова, До дядька сон скрадається помалу, І хилиться додолу голова... Та діти знають: він не спав до ранку, Всю ніч ходив від хати до воріт, Дививсь на зорі, на красу світанку, На цей чудовий дивний Божий світ. Заснув Тарас — той добрий, милий дядько, Що так безмірно любить дітвору. „ІП-ш-ш! Цитьте лиш! Навшпинячки громадка Біжить за сад продовжувати гру. Бо у дітей із дядьком є умова: Як він засне, то всі вони без слова В леваду геть із саду утечуть, Ще й бублики з собою заберуть. Стоять собі дерева у садочку, Там сміх затих, не гомонять слова — Під грушею у тіні, в холодочку, Тарас Шевченко тихо спочива. Р. Завадович ТАРАСИК Жив колись на Україні Хлопчик на імя Тарас. Жив не так, як всі ми нині: Був кріпак, овечки пас. Пестощів, забав дитячих Наш Тарасик не зазнав. Іграшок не мав ніяких І матусі він не мав. Але мав зате хлопчина Друзів гарних, пастушків. Серед них Оксанка ніжна Найдрібніша від усіх. Раз якось у спеку літню, Як овечки збились в гурт, Він читав святу молитву, Що мов пісня, лилась з уст. І так любо йому було І так радісно в ту мить, Наче мама пригорнула І до Бога з ним летить. Але радість, пишна квітка, Зникла враз, як і прийшла. І сказав Тарас-сирітка: „Нікого в мене нема...” І дитячі щирі сльози З очей хлинули нараз, А Оксанка при дорозі Плоскінь брала у той час Та й почула. Підійшла, Тарасика привітала Сльози витерла гарненько, Зазирнула в оченята та й поці- Все розвіялося миттю: [лувала. Кривда, горе і жалі. І, за ручки взявшись, діти Овець погнали до води. А коли Тарасик виріс, Малярем, поетом став, Він згадав Оксанку ніжну І про неї віршик склав. М. С. По садочку ходить киця. Киця хоче подивиться Чи не сіли де шпачки На низенькі гілочки. Ось, один гуисів на стежку — Киця пильно-пильно стежить, Потім раптом тільки — стриб!!! Ледве шпак злетіти встиг, І летить у поле з саду. Киця нявкає з досади. Г. Чо.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
