Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20
Вол. (Дорошенко Доля літературної спадщини Наталії Кобринської З Наталією іКобринською я познайомився у Львові -перед першою світовою війною у ха ті панства Величків. Пані Ве лично, дружина д-р Григорія Величка, колишнього вчителя гімназії, а за .моїх часів город ника, була рідною сестрою 'Ко бринської. Приятелюючи з пан нами Величківними — Орисею й Калиною, я не,раз їх відвіду вав. Кобринська коли-не-коли приїздила з іБолехова до Льво ва ;й заходила до сестри. Тут і довелося мені кілька разів стрінути її, сувору, гордовиту „чорну ттаню“ з слідами колиш ньої краси. Але ці зустрічі бу ли такі припадкові й коротко тривалі, що ближче познайо митися й розговоритися з піо- ніркою жіночого руху в Гали чині мені так і не пощастило. Так якось траплялося, що я за ставав її все на відхіднім. Автім мала вона своє товариство, що крутилося коло неї з виявами С П р ав Ж:Н ь о ї п о б о жн о сти. Кр І М‘ Орисі, що була, здається, її у- любленидею, я бачив .кожного разу покійного Євшана-Фе- дюшку, а часом і п. Сидонію Гніду, що писала себе 'через ,, Г н і д и й “, м о л о ду п и с ьм е н н и- цю з Буковини, яка співпрацю вала, завдяки Євшанові, в то дішніх наших журналах — ,,Лі тературно-Науковому Вістни- ку“ та „Українській Хаті“ ^Най ближчою особою до Кобрин- ської була, як я вже -сказав, та ки Орися, що цікавилася літе ратурними справами й належа ла тоді до наших -поступових, ідейних дівчат. Вона мала оді- дичити літературну спадщину своєї знаменитої тітки, що ли шила після себе чималу бібліо теку й цінний та цікавий архів. Кобринська листувалася з ба гатьма нашими визначними людьми свого часу — Ганною Барвінок, Оленою Пчілкою, Ольгою Кобилянською, Со фією Окуневською, їв. Фран ком, Мих. Павликом, що безна дійно в ній кохався і ‘про іце жалібно сповідався в листах до М. Драгоманова, та іншими. Мала вона, крім листів, чимало інших автографів та фотогра фій. У неї ж був і архів її бать ка, о. Озаркевича, відомого га лицького патріота, з рукописів якого, як знаємо, чимало кори- став Іван Франко. Зараз після смерти Кобрин ської д-р Величко негайно по їхав до Болехова. Треба сказа ти, що він із Покійною себе не зносили. Не тямлю, які були причини їх неприязні. Кобрин ська, правда, відзначалася при крою вдачею, тож легко мож на було їм посваритися, але Могила Наталії Кобринської здається оправа була тут не в характері Кобринської. Либонь були тут які-сь глибші причини матеріяльної, а може й мораль ної натури. Всім у Львові було відомо, що д-р Величко, який заповідався на вченого геогра фа, мусів раптом несамохіть покинути посаду гімназійного „‘професора"* й зайнятися ради хліба городництвом. Якби там не було, але Кобринська мала в себе якісь компромітуючі її шваґра папери чи листи. Прибувши до мешкання По кійної, він вчинив там справ жній погром її архіву. Запалив піч і, бажаючи знищити все, що хмогло його компромітува- ти, почав цілими скрутнями ки дати у вогонь різні шпарґали та листи, не завдаючи собі на віть труду їх переглядати. З цього вандальського погрому заціліли тільки фотографії й памятковий альбом, куди зна йомі вписували свої присвяти письменниці. Були там і неві домі поезії Франка та його фо тографії. Лишалася, розумієть ся, й бібліотека. Д-р Величко обіцяв мені, що всякого роду раритети — з-поміж рукописів, книжок та фотографій, що ма ють вартість для літературо знавця чи історика, він іпере- дасть до бібліотеки Науково го Товариства ім. Шевченка. Я навіть допоміг йому зладити список, книжок, що лишилися по Кобринській. Він хотів, як казав, мати в себе такий спис на памятку. На всякий випадок позазначував у -списі, що за брав мені чимало часу, най більш бажані для бібліотеки речі. Але Величко сво-єї обіцян ки не додержав. Він просто хо тів мати за дурно спис і, ді ставши його, побіг, нічого мені не кажучи, до антикварні С. Громницького й -продав йому всі книжки. Хіба що може Ори ся щось собі взяла з того скар бу. В усякому разі вона забра ла згаданий памятковий аль бом, Франкові фотографії, а може, й які його листи, що їх не спалив її батько. До бібліо теки НТШ -передати їх вона відмовилася, мовляв, вони по трібні їй самій для праці про взаємини тітки з Франком. Не віддала вона їх до бібліотеки, хоч як я її намовляв, навіть, як виїздила із Львова на постій ний побут до Харкова, куди вже передтим перенеслися її батьки в надії на наукову по саду, й сестра, що вийшла за між за Дідушка, який переки нувся від Петлюри до больше- виків і робив у них карієру. Та згодом, як минулася „україні зація", постигла їх доля всіх Галичан, що опинилися на со- вєтській Україні. Про Орисю і слих заглух, пропали мабуть і ті всі мате- ріяли, що їх вона повезла з со бою в надії здобути за 'них і славу й гроші. Дещо з них во на опублікувала в харківських часописах, але мабуть не все.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20 
