Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12
— С Ф У ж о — Світова Федерація Українських Жіночих Організацій Світова Федерація Україн ських Жіночих Організацій пе ревела переселення найтрудні- шої групи людей — вдів із дітьми. Двадцятьшість родин при були досі до захисту у Фила делфії. Частина вже покинула, його, влаштувавшись на по стійну працю, частина ще шу кає її, а оставші ще в дорозі. Але діло, що здавалось таким неймовірно трудним, переведе но в життя. Незабаром Комітет „Мати й дитина", що наглядає' над захистом, зложить фінан совий звіт із цієї акції. До нас доходять нові голо си розпуки з-за океану. Пи шуть самітні жінки, пишуть о- дружені, пишуть вдови з діть- На провесні цього року, 1 кві тня, нестало Зінаїди Мірної — ' така жалібна вістка передіста- лась до нас споза залізної зас лони якою обнята тепер і ко лись вільна, кипуча радісним життям “Золота Прага”. І важко стало на душі. Одна за одною відходять від нас дав ні громадські робітниці, що вміли ціле.своє життя встояти на своєму, раз обраному пості й не податись, не змінити на прямку раз наміченого шляху, не лишити його, не зважаючи на всі перешкоди й удари долі які били в них так як бють роз бурхані морські хвилі в маяк що вказує кораблям дорогу. Імя Зінаїди Мірної знане нам було ще перед першою світо вою війною. її співробітництво в киїській “Раді”, у львівському НЛВ й інших часописах причи нялось до того. Але популярне стало з часу, коли вона, як дру жина державного секретаря Ук раїни Івана Мірного стала ра-і зом з другими визначними жін ками: Софією Русовою, О’Кон- нор Вілінською, Черняхівською як член Української Централь ної Ради стала до праці для но- во-відбудованої У к р а ї н ської Держаи. Оцей етап її діяльносте пока зав нам в увесь ріст її суцільну ділову постать. Спершу вона у- війшла до Центральної Ради як представниця громадських ор ганізацій міста Києва, а потім обрано її Всеукраїнським На ціональним Конгресом членом Ради. Одинадцять жінок увій шли тоді разом із нею у те по літичне представництво Украї ни. Окрім того належала вона, разом із Людмилою Стариць- кою Черняхівською до складу Малої Ради, себто Виконного Комітету Центральної Ради. Праця того українського пар- ляа^енту була позначена бурх ливим революційним часом і вимагала від своїх членів ней мовірних зусиль. Виринали ор ганізаційні завдання особливо го xapaKfepy. І так припало на Мірну зорганізування Дня На ціонального Фонду — велетен ської збіркової акції по цілій Україні на цілі Центральної Ра ди. Згуртувавши співробітни- 1 ків, Мірна перевела це завдання ми. Допоможіть, ради Бога! Небезпека війни повисла над нами важкою .зморою. Ми не можемо тут залишатись! Слово за жйючими організа- ціямй. Чи може хто прийти з допомогою жінкам, як не ми самі? Федерація показала шлях. З видатною допомогою СУА переселила більшу скіль- кість родин. Якби жіно'чі організації пі шли за її приміром і стягнули — кожна клітина — тільки од ну рбдину, або жінку, ми ма ли б розвязане питання пере селення жінок. Подумаймо над цим завдан ням. Рішаймо тут серцем — швидко й охоче. блискуче. День 23 травня був одним великим успіхом збірщи- ків та їхніх надрядних клітин. Трагедія українського наро ду, втрата* що тільки здобутої волі великими крівавими жер твами, викинула поза межі Ук раїни цілий ряд що найвизнач ніших українських родин, гро мадських діячів. Тоді тільки ба гато з нас мало нагоду пізнати особисто досі знаних тільки з назвищ політиків, громадських діячів, меценатів мистецтва й науки. Тоді і я пізнала Чикален- ків, Полетиків, Лоських, Мірних і других. З тих часів навязались мої сердечні звязки і з Зінаїдою Мірною. Перенісши мужно тра гедію розвалу держави, Зінаїда не попала у зневіру, а відваж но взялася продовжувати роз почату на рідних землях гро мадську працю, тільки вже в ін шому виді, серед нових обста вин. Зблизило нас подібне поле праці. Моє для організації укра їнського організаційного життя серед жіноцтва в Західній Укра їні, а її для організації жіноцтва поза межами рідного краю на вигнанні у Чехословаччині, де скупчилась найбільша частина тодішньої української еміграції. Зінаїда Мірна стає головою Українського Жіночого Союзу у Празі й незмінно працює на тому пості більш 20 літ, поки війна не поклала край усякій організованій в легальних ря- мах громадській праці. Як про відниця організованих в УЖС українок утримує тісні звязки із жіночими організаціями За хідної України, Америки, Кана ди. Відчуваючи потребу" й вагу популяризації української спра ви між чужинцями, вона вклю чає УЖР у члени Міжнародної Жіної Ради. Зінаїда Мірна була співробіт ницею українських жіночих журналів. “Жіноча Доля” зав дячувала їй ряд цінних статтей на актуальні теми, й це ще біль ше пожвавило наше листуван ня, що тривало до самих остан ніх часів, себто початків другої воєнної завірюхи. Одначе участь пані Мірної у громадському житті не ограни- чалась до жіночих справ. Вона працює на літературному й журналістичному полі, бере у часть в улаштуванні мистецьких вистав і вечірок та всьому куль турному житті української емі грації. Як голова Українського Допомогового Комітету робить багато для влегшення важкого життя еміграції, а зокрема важ ко бідуючої академічної укра їнської молоді. Тоді то з у- країнської їдальні видавано мо лоді за її ініціятивою безкош товні обіди, для бідних діток збірали одяги, взуття і гроше ві допомоги. Видатною була теж її праця в Українському Музеї. Остання моя зустріч з милою панею Зінаїдою була в часі мо їх відвідин у Празі вже перед самим вибухом війни в Карпат ській Україні. Опісля ще кілька коротких карточок й ось тепер жалібна вістка: Зінаїди Мірної — нестало. Померла на 75-му році свойого повного трудів ї жертв життя. З вісток які нас дійшли з Че- хословаччини, дізнаємося, що пані Зінаїда не зважаючи на підріване здоровля й важні мо ральні і матеріяльні обставини не покидала громадської праці навіть після вибуху війни й за няття Праги німцями а опіслгі большевиками. В домі її збіра- лись українці на наради, проду мували способи рятування то го, що можна було рятувати. В ті часи коли всяка громадська Одним з найболючіших питань, що сто ять перед українськими жінками на емі грації, е питання відношення жінок до політичних партій. Не можна оказати, що у звязку з роз- їздом еміграції по всьому світу, це питан ня не е актуальне: скупчення українців витворюються спонтанно всюди, це перше, а друге — треба підвести підсумки пяти- річної праці Обеднання Українських Жі нок на еміграції. До творчої критики кликала й сторінка СФУЖО в “Нашім Житті” за листопад, 1949, у статті “За правила чесної гри”. У цій статті та в статті “Коли це скін читься?” е хибні думки, які проходять і в деяких числах “Громадянки”, що при несли нашій політичній еміграції багато шкоди. Перед нами журнал “Радянська Жін ка”, ч. 1 за 1950 р. та “Україна”. Се ред різного матеріялу е й такий: “Радян ські жінки активні будівничі комунізму”, де поміщено короткі біографічні дані з портретами жінок, які дійсно заслугову ють на увагу. Трагічно, що жінки** мо жуть прикласти свої знання і руки тільки на будівництво комунізму. Большевики ви користали можливості, а чим може похва литись наша культурна еміграція? Ha IV Зїзді ОУЖ австралійка звернула увагу на відсутність жінок на посаді ко- мандантів таборів. Це підкреслення, на нашу думку, треба зрозуміти в ширшому сенсі. Европейців, австралійців, американ ців які з цікавістю дивляться на україн ську політичну еміграцію, дивує факт від сутності жіноцтва у громадських устано вах та в політичній репрезентації. Питання ігнорування жіноцтва широко обговорювалося. Приводилось приклади використовування жінок на політичній та громадській праці у Франції та Польщі, та здивування, чому наша еміграція виявляв праця вимагала великої мужно сті, власне ця схорована жінка, ніколи від неї не відмовлялася. Приятелька й довголітня спів робітниця пані Зінаїди Мірної, п. Антоновичева, про ці часи каже: “Після збомбардування Музею у 1945 р. в (котрому п. Мірна від 1937 року була чле ном управи), всі часописи, всю кореспонденцію о т р и м у вала вона на свою приватну адресу, в той час, як ніхто на це не по годжувався, бо це було небез печно. Коли її попереджували про небезпеку, вона казала: “Я вже стара й сама, як щось і ста неться — а умірати ж колись треба”. Коли, як пише в “Жіночому Світі” пані Антонович, у 1949 р. перед своїм виїздом за море, відвідала вона паню Мірну хво ру у лічниці, вона й тоді не за була про других, а просила її “переказати жіноцтву Америки і Канади, що у Празі є ще бага■/ то українських жінок що потре бують допомоги”. Такою була ця велика патрі отка, яка вміла любити Україну не на словах, а посвятою сил всього свого життя в найваж чих навіть обставинах. Тому память її повинні ми за ховати й подавати як зразок до наслідування дальшим поколін ням. Олена Кисілевська. себе перед усім світом такою консерва тивною. Відповіддю на це з одного боку може бути те, що на еміграції мало жі нок, але з другого боку жіноцтво саме не виявляло потрібної енергії в цьому на прямку, а чому дасть відповідь “Грома дянка”, якій дамо слово: “В усі часи, за всіх режимів з приво ду всіх ідеологій чоловіки всіх народів розсварювалися, сперечалися. Це е в їх ній природі і тут ми нічого змінити не можемо”. “Звідсі встановлюємо модус на шого ставлення до різних груп і партій: співпрацюємо й підтримуємо кожного, хто щось будує. Одпір конструктивного від деструктивного, підтримка творення і опір проти нищення і буде нашою першою вправою в набутті державницьких приви- чок”. (Л. І., “Громадянка” ч. 3). На думку Л. І. до партій членам ОУЖ входити не треба, а підтримувати на да ному етапі ту, яка їм до вподоби. Ще більше яскраво проводиться та ж думка в ч. 5-6 за 1948 p.: “Жінки, мимо с*воїх партійних прина лежностей, ніколи не дали себе втягнути в вир партійної боротьби і розрахунків. Вони не були досить партійно з дисциплі новані, щоб піти на такий розріз з своєю совістю. І тому партійні проводи бояться, що жінки в Національній Раді тягнули б туди, куди вимагає розум і інтереси на ції, а не виключно диктат партії”. Мабуть ні одна з партій не подякує за цю оцінку партій взагалі як таких, що не стоять за інтереси нації та діють всупе реч розуму. Чому ж тоді мати претенсії, що партії не дали сгвоїх представниць в Національну Раду! А “Громадянка” там же пише: “Серед наших партійних угру- пувань немає свідомості і відповідної оцін ки справи втягнення жіноцтва в повне ру сло громадського й політичного життя. Але ж яке ж політичне життя може бу Жінки в політичному житті еміграції Розуміючи потребу свобідного висказу думок і поглядів у пресі, даємо місце статті п. 0. Трофимовської, що оспорює ста новище сторінки СФУЖО в “Нашому Житті” і “Громадянки”. До цього питання думаємо ще повернутися.—Ред. Зінаїда Мірна Рішаймо серцем
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12 
