Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12
— С Ф У ж о — Світова Федерація Українських Жіночих Організацій Світова Федерація Україн ських Жіночих Організацій пе ревела переселення найтрудні- шої групи людей — вдів із дітьми. Двадцятьшість родин при були досі до захисту у Фила делфії. Частина вже покинула, його, влаштувавшись на по стійну працю, частина ще шу кає її, а оставші ще в дорозі. Але діло, що здавалось таким неймовірно трудним, переведе но в життя. Незабаром Комітет „Мати й дитина", що наглядає' над захистом, зложить фінан совий звіт із цієї акції. До нас доходять нові голо си розпуки з-за океану. Пи шуть самітні жінки, пишуть о- дружені, пишуть вдови з діть- На провесні цього року, 1 кві тня, нестало Зінаїди Мірної — ' така жалібна вістка передіста- лась до нас споза залізної зас лони якою обнята тепер і ко лись вільна, кипуча радісним життям “Золота Прага”. І важко стало на душі. Одна за одною відходять від нас дав ні громадські робітниці, що вміли ціле.своє життя встояти на своєму, раз обраному пості й не податись, не змінити на прямку раз наміченого шляху, не лишити його, не зважаючи на всі перешкоди й удари долі які били в них так як бють роз бурхані морські хвилі в маяк що вказує кораблям дорогу. Імя Зінаїди Мірної знане нам було ще перед першою світо вою війною. її співробітництво в киїській “Раді”, у львівському НЛВ й інших часописах причи нялось до того. Але популярне стало з часу, коли вона, як дру жина державного секретаря Ук раїни Івана Мірного стала ра-і зом з другими визначними жін ками: Софією Русовою, О’Кон- нор Вілінською, Черняхівською як член Української Централь ної Ради стала до праці для но- во-відбудованої У к р а ї н ської Держаи. Оцей етап її діяльносте пока зав нам в увесь ріст її суцільну ділову постать. Спершу вона у- війшла до Центральної Ради як представниця громадських ор ганізацій міста Києва, а потім обрано її Всеукраїнським На ціональним Конгресом членом Ради. Одинадцять жінок увій шли тоді разом із нею у те по літичне представництво Украї ни. Окрім того належала вона, разом із Людмилою Стариць- кою Черняхівською до складу Малої Ради, себто Виконного Комітету Центральної Ради. Праця того українського пар- ляа^енту була позначена бурх ливим революційним часом і вимагала від своїх членів ней мовірних зусиль. Виринали ор ганізаційні завдання особливо го xapaKfepy. І так припало на Мірну зорганізування Дня На ціонального Фонду — велетен ської збіркової акції по цілій Україні на цілі Центральної Ра ди. Згуртувавши співробітни- 1 ків, Мірна перевела це завдання ми. Допоможіть, ради Бога! Небезпека війни повисла над нами важкою .зморою. Ми не можемо тут залишатись! Слово за жйючими організа- ціямй. Чи може хто прийти з допомогою жінкам, як не ми самі? Федерація показала шлях. З видатною допомогою СУА переселила більшу скіль- кість родин. Якби жіно'чі організації пі шли за її приміром і стягнули — кожна клітина — тільки од ну рбдину, або жінку, ми ма ли б розвязане питання пере селення жінок. Подумаймо над цим завдан ням. Рішаймо тут серцем — швидко й охоче. блискуче. День 23 травня був одним великим успіхом збірщи- ків та їхніх надрядних клітин. Трагедія українського наро ду, втрата* що тільки здобутої волі великими крівавими жер твами, викинула поза межі Ук раїни цілий ряд що найвизнач ніших українських родин, гро мадських діячів. Тоді тільки ба гато з нас мало нагоду пізнати особисто досі знаних тільки з назвищ політиків, громадських діячів, меценатів мистецтва й науки. Тоді і я пізнала Чикален- ків, Полетиків, Лоських, Мірних і других. З тих часів навязались мої сердечні звязки і з Зінаїдою Мірною. Перенісши мужно тра гедію розвалу держави, Зінаїда не попала у зневіру, а відваж но взялася продовжувати роз почату на рідних землях гро мадську працю, тільки вже в ін шому виді, серед нових обста вин. Зблизило нас подібне поле праці. Моє для організації укра їнського організаційного життя серед жіноцтва в Західній Укра їні, а її для організації жіноцтва поза межами рідного краю на вигнанні у Чехословаччині, де скупчилась найбільша частина тодішньої української еміграції. Зінаїда Мірна стає головою Українського Жіночого Союзу у Празі й незмінно працює на тому пості більш 20 літ, поки війна не поклала край усякій організованій в легальних ря- мах громадській праці. Як про відниця організованих в УЖС українок утримує тісні звязки із жіночими організаціями За хідної України, Америки, Кана ди. Відчуваючи потребу" й вагу популяризації української спра ви між чужинцями, вона вклю чає УЖР у члени Міжнародної Жіної Ради. Зінаїда Мірна була співробіт ницею українських жіночих журналів. “Жіноча Доля” зав дячувала їй ряд цінних статтей на актуальні теми, й це ще біль ше пожвавило наше листуван ня, що тривало до самих остан ніх часів, себто початків другої воєнної завірюхи. Одначе участь пані Мірної у громадському житті не ограни- чалась до жіночих справ. Вона працює на літературному й журналістичному полі, бере у часть в улаштуванні мистецьких вистав і вечірок та всьому куль турному житті української емі грації. Як голова Українського Допомогового Комітету робить багато для влегшення важкого життя еміграції, а зокрема важ ко бідуючої академічної укра їнської молоді. Тоді то з у- країнської їдальні видавано мо лоді за її ініціятивою безкош товні обіди, для бідних діток збірали одяги, взуття і гроше ві допомоги. Видатною була теж її праця в Українському Музеї. Остання моя зустріч з милою панею Зінаїдою була в часі мо їх відвідин у Празі вже перед самим вибухом війни в Карпат ській Україні. Опісля ще кілька коротких карточок й ось тепер жалібна вістка: Зінаїди Мірної — нестало. Померла на 75-му році свойого повного трудів ї жертв життя. З вісток які нас дійшли з Че- хословаччини, дізнаємося, що пані Зінаїда не зважаючи на підріване здоровля й важні мо ральні і матеріяльні обставини не покидала громадської праці навіть після вибуху війни й за няття Праги німцями а опіслгі большевиками. В домі її збіра- лись українці на наради, проду мували способи рятування то го, що можна було рятувати. В ті часи коли всяка громадська Одним з найболючіших питань, що сто ять перед українськими жінками на емі грації, е питання відношення жінок до політичних партій. Не можна оказати, що у звязку з роз- їздом еміграції по всьому світу, це питан ня не е актуальне: скупчення українців витворюються спонтанно всюди, це перше, а друге — треба підвести підсумки пяти- річної праці Обеднання Українських Жі нок на еміграції. До творчої критики кликала й сторінка СФУЖО в “Нашім Житті” за листопад, 1949, у статті “За правила чесної гри”. У цій статті та в статті “Коли це скін читься?” е хибні думки, які проходять і в деяких числах “Громадянки”, що при несли нашій політичній еміграції багато шкоди. Перед нами журнал “Радянська Жін ка”, ч. 1 за 1950 р. та “Україна”. Се ред різного матеріялу е й такий: “Радян ські жінки активні будівничі комунізму”, де поміщено короткі біографічні дані з портретами жінок, які дійсно заслугову ють на увагу. Трагічно, що жінки** мо жуть прикласти свої знання і руки тільки на будівництво комунізму. Большевики ви користали можливості, а чим може похва литись наша культурна еміграція? Ha IV Зїзді ОУЖ австралійка звернула увагу на відсутність жінок на посаді ко- мандантів таборів. Це підкреслення, на нашу думку, треба зрозуміти в ширшому сенсі. Европейців, австралійців, американ ців які з цікавістю дивляться на україн ську політичну еміграцію, дивує факт від сутності жіноцтва у громадських устано вах та в політичній репрезентації. Питання ігнорування жіноцтва широко обговорювалося. Приводилось приклади використовування жінок на політичній та громадській праці у Франції та Польщі, та здивування, чому наша еміграція виявляв праця вимагала великої мужно сті, власне ця схорована жінка, ніколи від неї не відмовлялася. Приятелька й довголітня спів робітниця пані Зінаїди Мірної, п. Антоновичева, про ці часи каже: “Після збомбардування Музею у 1945 р. в (котрому п. Мірна від 1937 року була чле ном управи), всі часописи, всю кореспонденцію о т р и м у вала вона на свою приватну адресу, в той час, як ніхто на це не по годжувався, бо це було небез печно. Коли її попереджували про небезпеку, вона казала: “Я вже стара й сама, як щось і ста неться — а умірати ж колись треба”. Коли, як пише в “Жіночому Світі” пані Антонович, у 1949 р. перед своїм виїздом за море, відвідала вона паню Мірну хво ру у лічниці, вона й тоді не за була про других, а просила її “переказати жіноцтву Америки і Канади, що у Празі є ще бага■/ то українських жінок що потре бують допомоги”. Такою була ця велика патрі отка, яка вміла любити Україну не на словах, а посвятою сил всього свого життя в найваж чих навіть обставинах. Тому память її повинні ми за ховати й подавати як зразок до наслідування дальшим поколін ням. Олена Кисілевська. себе перед усім світом такою консерва тивною. Відповіддю на це з одного боку може бути те, що на еміграції мало жі нок, але з другого боку жіноцтво саме не виявляло потрібної енергії в цьому на прямку, а чому дасть відповідь “Грома дянка”, якій дамо слово: “В усі часи, за всіх режимів з приво ду всіх ідеологій чоловіки всіх народів розсварювалися, сперечалися. Це е в їх ній природі і тут ми нічого змінити не можемо”. “Звідсі встановлюємо модус на шого ставлення до різних груп і партій: співпрацюємо й підтримуємо кожного, хто щось будує. Одпір конструктивного від деструктивного, підтримка творення і опір проти нищення і буде нашою першою вправою в набутті державницьких приви- чок”. (Л. І., “Громадянка” ч. 3). На думку Л. І. до партій членам ОУЖ входити не треба, а підтримувати на да ному етапі ту, яка їм до вподоби. Ще більше яскраво проводиться та ж думка в ч. 5-6 за 1948 p.: “Жінки, мимо с*воїх партійних прина лежностей, ніколи не дали себе втягнути в вир партійної боротьби і розрахунків. Вони не були досить партійно з дисциплі новані, щоб піти на такий розріз з своєю совістю. І тому партійні проводи бояться, що жінки в Національній Раді тягнули б туди, куди вимагає розум і інтереси на ції, а не виключно диктат партії”. Мабуть ні одна з партій не подякує за цю оцінку партій взагалі як таких, що не стоять за інтереси нації та діють всупе реч розуму. Чому ж тоді мати претенсії, що партії не дали сгвоїх представниць в Національну Раду! А “Громадянка” там же пише: “Серед наших партійних угру- пувань немає свідомості і відповідної оцін ки справи втягнення жіноцтва в повне ру сло громадського й політичного життя. Але ж яке ж політичне життя може бу Жінки в політичному житті еміграції Розуміючи потребу свобідного висказу думок і поглядів у пресі, даємо місце статті п. 0. Трофимовської, що оспорює ста новище сторінки СФУЖО в “Нашому Житті” і “Громадянки”. До цього питання думаємо ще повернутися.—Ред. Зінаїда Мірна Рішаймо серцем
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12 
