Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12
(Чарлз Диксіїс у своїх „Ameri can Notes41 в розділі „Бостон44 дає оішо’ школи для глухо-німих-сяіних дітеГ Наводить теж у цім розділі цікаві спостереження д-ра Гава, лі- ка[іі тієї установи, про глухо-німу та сліпу дівчинку Лавру Бриджмеп.) Лазра Бриджмен народила ся 21. грудня-, 1829. На другому роїці осліпла й оглухла, втра тила нюх і майже зовеш смак. ■На четвертому році здоров'я Лаври значно покращало, та яке де «було- іжиття. Теімряіва і гробога тишина були довкола неї. Неньчина усмішка не ви кликала усмішки на її личку, батько не був у силі навчити ЇЇ наслідувати йото голос. Та •безсмертний дух, що був у ди тині, не вмер, не дав себе ока- лічитн і став виявляти себе інакше, коли багато її шляїхів комунікації зо світом були для неї відтяті. В 1837 р. батьки за порадою лікаря установи д-ра Гава віддали Лавру до тІ€Ї шко ли. Тут переконалися, що це дуже здібна й інтелігентна ди тина, іщо кожна нова думка •оживляла її, справляла їй при- ■. ємність, що відбивалось на її личку. За півтора року мама відві дала Лавру. Цікава була це стріча. IVlaVn стояла хвилинку, із сльозами в очах, дивлїаЧйсь на- нещасну донечку. Дитина бавилася в кімнаті, несвідома зовсім того, що біля неї її рід на мати. Нараз підбігла до ма ми ті * зразу ж стала обмацюва- ти її руки, одежу, старалась усвідомити собі, чи знає її. :Коли ж ще не вдалось їй, від вернулась від -мами як від 'Чу жої. Нещасна нати не могла здавити болю, що рідна дити на не знає її Потім мати дала Лаврі шнурок коралів, що їіх дитина носила вдома. Дитина відразу .пізнала коралі та дуже врадувана зал ожила їх собі на шию. Старалась дати лікареві зрозуміти, іщо коралі були з її рідної хати. Тепер мати хотіла приголу бити Лавру, та вона відштов хнула її, воліла бути 3 това ришками. Лаврі дали ще одйу річ із її рідното дому і вона, видно, зацікавилася, Ще більше. Дотикалась „чужинки” ще до кладніше та давала Лікареві зрозуміти, що вона знає, що ' ця особа, прийшла з Гановеру (біля Ню Гемишеру). Вже й не противилась неньчиним песто щам, але на найменший знак покйдала її. 6 ;іль Матері був страійіний. Бо хоч мати бояласЯ, що донь ка йе йізнає її, то- перенести те, що рідна дитина буде для йеї така рівно душ-на — нього бу ло забагато на жіночу вдачу. За хвилинку, коли мати зно ву торкнулась дитини, здава лося наче щось підказувало Лаврі, що це не могла бути чу жа їй особа. Тому дуже ’пильно ст а л а „іп рит л яідіаїт и с ь ” нень ч и - ним рукаїм, на ЇЇ лиіці відбива лось велике зацікавлення. Ду же поблідла, потім- нараз по червоніла. Здавалося, надія бо реться із сумнівом і жахом. У таку хвилину болючої непев ності мати обняла дитину кріп- ко, цілувала ніжно, аж ‘Вкінці •правда заясніла Ш МктячЬЩ личк% Шїо%ірй т ;йеа& зШклй, дитина зраділа безмежно, ту лилась до мами, піддавалась її ніжним обіймам. Тепер уже Лавра не звертала Ува*гй на коралі, забавки, Які їй давали, не цікавили її. Това- рйіііґкй забави, заДЛя яких щоййо була відвернулась, від рідної мами, як від чужої, те- іпер надармо йаМагалйсь відір вати Лавру від матері. І хоч іпослухала лікаря (як це зви чайно робйла), щоб ішла з ним, то виДнб було, що робить це з болем. Притиснулась до лікаря наче боялась чогось, а (ко#й за хвйЛинку лікар їгові'в її до мами, Лавра кинулась розгадувана в рамена мами. Розлука з матірю виявила також зворушення, свідомість і постанову. Лавра товапиііїіила мамі до дверей, притискаючись до неї ввесь час, аіж до порога. Тут зупинилась, розглядалася кругом, хто був біля, неї. Коли переконалася, що стояла упра вителька, я?ку дуйсе лМйма, вхопилась її одною рукою, але й далі конвульсійно другою рукою держалась матері. Так1 стояла хШлйну. Потім пусчґйла мамину руку, .йриклала хусточ ку до очеій, обернулась та за ходячись від плачу, вхопилась управительки, коли Мати від ходила зворушена так як і ди тина... Лаврі подобається як інші діти її завважують і учителька, пестйть її і тих яких вона РАДНА Я-НА МАРУСЯ БЕК з їх м о о и д А К а н д и д а т у р у д о к ш г р е г с у Панна Маруся Бек, радна мі ста Дітройт, Мишиген, зголо- сила свою кандидатуру на фе дерального конгресмена у Ва шингтоні, Д. К. на демократич ний тикет, в 16 конгресовім ди- стрикті. Місце це опорожнене несподіваною смертю конгрес мена Івана Лесінського, з поль ського роду. На цей пост зголошують кандидатури багато других о- сіб, але ми українці, бачучи на году, стараймося дати підпер тя панні Бек. Вона своїми здіб ностями могла б багато з р о б и - ти' на цім поважнім становищі. В день правиборів, 12 вере сня, всі голосуючі українці по винні дати їй свої голоси і теж агітувати за її кандидатурою, її перемога буде і нашою пере могою. Нам, жіноцтву, особли во повинно іти про це, бо в (Конгресі у Вашингтоні є дуже Мало жінок. Панна Бек показалася здіб ною радною міста, так даймо їй змогу працювати там де во- *на може багато більше добра зробити для Америки і для нас українців. М. С. і Птішішгїпі t No тг пііітт n m любипгь. Одначе ця люїбо'В учителів супроти інйїйх не- сміє йти задалеко, бо тоді Лавра завидна. Вона теж хоче мати свою частку, хоч не за велику, коли ж її не дістає, ка же: ‘„Моя мама буде любити мгейе” кратк-л у спільній делегації і сказав до неї з докором: „Грабянко, пані теж тутай?“ , Я нароком так'довго зупинилась на цім, бо це була перша жіноча демонстрація з походом, у справі допущення жінок до голосування, а успіх Малицької як бесідниці був тоді надзви чайний . При дій нагоді слід згадати ще один гурток, що мав своє особливе завдання. Це був Кружок ім. Ганни Барвінок прй Рід ній Школі який опікувався першою українською дівочою шко лою ім. Т. Шевченка у Львові. Цей Кружок мав не тільки удер жувати школу, але провадив видатну культурно-освітню працю серед свого членства. Щотижня сходйвся тут гурт членів, бать ків учнів і прихильників, щоб вислухати реферату чи відгуку на якусь національну подію. „Жіночій Громаді" приходилось обстоювати рівні права для жінок не лише перед державною владою, але й у своїй власній суспільності. З трьох існуючих тоді українських політичних пар тій, найбільша, націонал-демократична, а бодай її верхівка у Львові, ставилася з резервою, а то і неприхильно до домагань жіноцтва. Голові „Жіночої Громади", Марії Білецькій, доводи лось нераз дуже енергійно домагатись доступу жінкам на т. зв. „Народні Зїзди“, чи інші політичні збори та наради. Нерадо по*- .міщузали дописи про працю жіноцтва у щоденнику „Діло“. Не погоджувалися приймати жінок у члени партії, покликаючись на закон, хоч другі тодішні партії, радикальна і соціял-демокра- тична, основані на підставі тих самих законів, радо приймали жінок у свої ряди. Однак в останніх роках перед війною доби лись жінки того, що відпоручниць „Жіночої Громадй" запрошу вали -на наради і зїзди Народного Комітету, на які ходила все М. Білецька ще з якоюсь виділовою. Марія з Лісецьких Білецька була протягом довгих літ най визначнішою індивідуальністю в „КлЮбі ІРусинок“, а потім в „Жі ночій Громаді" у Львові. Відзначалась рішучістю і бистротою, вміла все подавати добрі проєктй і пляни В ділянці громадської праці і як добра бесідниця вміла переконати інших. За молодих літ працювала на педагогічному полі, як.учителька і директорка дівочої школи їм. Шевченка у Львові. Уміраючи записала своє майно, дім і готівку, тим що віддали своє здоровя в боротьбі за волю України — українським інва лідам. Поо діяльність „Жіночих Громад“ у провінціональних мі стах Галичини не маю точних відомостей. Лише із споминів активної членки жіночого гуртка в Коломиї, п. Олени Кисілев- ської, можна зясувати собі програму їхньої праці.. Змістом ста туту були, як і давніше, самоосвіта жінок, товариське жйття; аматорські вистави,. Та вже переважали завдання харитативні — допомога вбогим учням та сиротам і вдовам по священиках. Було намагання заснувати інститут для дівчат, та це не здійснй- лось через опір москвофілів, що не хотіли відступити на ту ціль фундації Т. Біловуса. Бурсу урухомлено аж після війни. Окрім того жіноцтво займалось виборами, а пізніше Січами. Буковинська „Жіноча Громада" в Чернівцях, окрім суспіль ної і харитативної праці, розвинула була виробництво народних вишивок, згуртувавши до цього сільських вишивальниць. Збут на ті гарні мистецькі вишивки забезпечували їм не лише черні вецькі покупці, але й крамниці прикладного мистецтва у Відні. Здається, що зрозуміння для цієї ділянки своєю працею підго товила там Євгенія Ярошинська, сама буковинка, письменниця і перша українка учителька фахових шкіл з вищими загранич- ними студіями. г Львівська філія „Жіночої Громади" удержувала якийсь часі дівочий інститут. В 50-ту річницю смерті Тараса Шевченка ви дала плякету-погруддя Тараса Шевченка, роботи різбаря Ми хайла Гаврилка; К. Малицька зредагувала одноднівку є вінєтою малярки О. Кульчицької. Постійно уладжувано реферати. Тоді то вперше пізнала я теперішню голову СФУЖО, Олену Кисілев- ську, яка часто зголошувала свої реферати. В „Жіночій (Громаді" крім названих видатних членок були ще й інші передові членки: Євгенія Вергановська, Марія Мудракова, Євгенія Макарушкова, Марина Іжицька, О. Корінцева, Євгенія Ясеницька й інші. В останніх роках перед війною, яка вже від 1912 р. наче б висіла в повітрі, „Жіноча Громада" організувала санітарну службу — вишкіл сестер милосердя, улаштовувала курси першої помочі раненим, дала почин до створення і з успіхом переводила збірку фонду для цих цілей. (Не пригадую назви того фондуг означеного двома короткими гаслами). Реферат Олени С., виго лошений на одному із жіночих віч, що було скликане у тій цілі, видруковано і поширювано окремою брошуркою: „Жінка в істо рії України “. В ті передвоєнні часи виступають ще зорганізованою групою українські студентки львівського університету, згуртувавшися в окремій секції Українського Студентського (Союзу. Жінки були тоді допущені лише до студій на філософічному і медичному факультеті, правничі й технічні студії ще далі були недоступні жінкам. Тому то скликували студентки окремі зі брання у цій справі і передавали ректорам високих шкіл мемо- ріяли для предложення міністерству освіти. Акцію “ЦЮ вели СПІЛЬ НО українки, польки і жидівки, а ініціятива виходила нераз від українок. (Не запрошували до участі лише членок шоВіністйчної вшехпольської „Чительні Академіцкої“ та мооквофілок). У цій справі переписувались також з німецькими студентками віден ського університету. А і в самому Львові мали звязок з чужозем ними студентками білорусинками і росіянками, що тікаючи перед утиском царського режиму, шукали азилю в Австрії. Одною з таких наших симпатиків була відома білоруська революціо нерка і письменниця, М. Пашкевич {псевдонім ,Дьотка“). (Продовження буде). „Мама буде любити мене11 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top