Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12
Проти розбиття - за обєднання Жіночі постаті українського театру (Докінчення) Передруковуємо оце передову статтю із журналу “Жіночий Світ”, який видав Організація Українок Канади, якої Цен траля е у Виннипегу, Манито- ба, Канада: Про потребу обєднання у і країнських жіночих організа цій вже багато писалося. Зда валось би, що це питання на стільки ясне, що зайво деба тувати його ще й ще на сто рінках преси. Тим більше, що верховний орган організовано го українського жіноцтва —1 СФУЖО вже- засновано і вжа зробила багато поважних справ за порівнюючи короткий час свого існування. Тепер, коли.українські жіно чі організації засновано^майже на всіх континентах, — тим більше виникає потреба в існу-і ванні єдиної центральної упра-* ви, хоча би для репрезентації українського організованого жіноцтва перед світом, що СФУЖО й робить. Само собою, підставою для праці СФУЖО є координована, дружня співпраця український жіночих організацій в різних країнах. ■! У свою чергу, підставою для міцних, життєздатних україн ських жіночих осередків у різ них країнах є тісна, дружня співпраця між українками вже тут народженими, чи давніше прибулими й українським жь ноцтвом нової європейської іміграції. Різне виховання, різ ні умови життя, різний до дея кої міри, навіть світогляд, — не могли не створити великої щілини поміж ними. Але щілина — ще не прірваї Такої прірви нема й не може бути поміж національно свідо мими українками, звідкіля во ни не походили б і в якому се редовищі не жили б. Бо їх всіх обієднує позитивне ставлення до української визвольної справи й негативне до черво них окупантів українських зе мель. Отже, засадничих розхо джень нема й не може бути. А це найголовніше. Чи ж такі вже значні й непереможні всі інші (хоч і важливі) моменти, що викликають взаємні непорозу міння, відчуженість, взаємну нетолеранцію? Інша річ, що в Канаді та в інших країнах дав нього поселення українців іс нує ціла низка різноманітних організацій українського жі ноцтва, що обєднуються зде більшого за релігійним прин ципом. В цій статті ми маємо на увазі лише відношення між двома течіями українського жіноцтва — з погляду так би мовити їх часу осідку. Ті новоприбулі жінки, що щиро хочуть провадити кон структивну, корисну для всієї української спільноти роботу, завжди мають можливість вли тися в уже існуючі організації українського жіноцтва, щоб з одного боку, — ділитися свої ми культурно-національними надбаннями, якими така бага та нова іміграція, з другого' боку, — знайомитися з місце вими умовами життя, з оточен-1 ням, із звичаями. Всяке відокремлення від життя місцевої укранської спільноти, а тим більше про-» тиставлення себе їй, — робота деконструктивна* робота, що веде до розбиття і так нечи сленних сил та дискредитації української спільноти перед чужими. Особливо тепер, коли нашою найпекучішою потре бою є показати себе перед сві-) товою політичною опінією як солідну, організовану спільно ту, що має своє певне обличчя і знає чого вона прагне, нама гання відокремитися під тим чи іншим претекстом —явище безперечно негативне. Час уже забути про всіляке сумної слави партійництво, дрібні угрупування та сварки^ що практикувались на евро-; ■пейському грунті та здебіль-і шого зводилися до питань о- собистої амбіції. У новому Сві ті це в гіршому випадку шкід ливе, в кращому — смішне. В цілому ж, засуджено на заги бель, бо не має під собою нія кого грунту. Про це річево й переконливо (на жаль є й такі яких треба ще в цьому переко-^ нувати), говорить у своїй стат ті „Українські політичні орга нізації в Америці") М. Вікня* нин („Наше Життя" за чер вень ц. p.). Зате деяке здивування й на віть застереження викликає ін формативна стаття про засну вання „Обєднання Українських Жінок", поміщена у „Свободі" від 31. травня ц. р. З цієї статті довідуємося, що 12. березня ц; р. в Ню Йорку організовано Ініціятивний Комітет Обєднан ня Українських Жінок в Аме риці. Це був би дуже добрий почин обєднати розпорошене українське жіноцтво, якби це мало місце не в Америці, а в Новій Зеландії чи в Централь ній Африці, де українські жі ночі організації ще не заснова но. Але в Америці, де існує ві домий із своєї широкої та ко рисної, для українського зага лу, роботи, — Союз Українок Америки, що про нього, а та кож і про СФУЖО, нічого не згадується у вище названій статті, — такий ночин не може не викликати щонайменше здивування. ’Кому і з яких при чин потрібно відокремлювати в це „обєднання" новоприбуле до Америки жіноцтво? Хіба затісні рямки СУА? Припустімо, що й так. Але хіба не можна спільно шукати но вих форм роботи, якщо, як ка же авторка статті, — робота має бути спрямована до досяг нення тої ж самої мети? Чи не найлегший шлях для нової іміграції пізнати швидше особливості й спосіб життя англо-сакського світу, при до помозі своїх землячок, що вже знайомі з тим і з другим? Що ж до впливу на молодь і викорінення з неї почуття меншевартости — то навряд, чи можна зігнорувавши мате- рей (маємо на увазі молодь, народжену вже в Америці) v сподіватися успішно повести серед молоді культурно-о світ* ню роботу. Організація ди тячих садочків та літніх табо рів для дітей — питання дужі важливі й актуальні для ново прибулих матерей, -але трудно' погодитися з тим, щоб непо розуміння (припустімо!) на цьому грунті вже виключали Протягом першої половини 19-го сторіччя відродився те атр у Галичині, де завдяки віль нішому повітрю та дружнім заходам широких кол грома дянства постійний театр засно вано раніше ніж в Україні, бо вже 1864 р. була постійна укра їнська театральна трупа, що постала странням визначного громадського діяча Юліяна Лаврівського. Теж і в розвою українського театру в Галичині велика роля припала жінці. Уже в першій виставі цього постійного те атру, виставі історичного зна чення, заблисла зірка, що дов гі роки була окрасою україн ської сцени та гарячим пробо- євиком і відданим працівником українського театрального ми стецтва. Це Теофіля з Лютом- ських Бачинська, дружина пер-> шого директора першого укра їнського театру Омеляна Ба- чинського, „артистка з Божої ласки", великий сценічний та лант, щедро обдарований при родою. її виступи в 60-йх ро ках минулого сторіччя мали дещо з тріюмфального похо ду. Любила її незвичайно пу- блика, одушевлялась нею мо лодь. Полонила всіх першим своїм виступом у КвІТЧИНІЙ „Марусі". У плеяді старших артисток українського театру в ІГаличині велику славу здобула Антони- на Скршіван Осиповичева, що якийсь~час виступала під при браним призвищем Танська. Незвичайної вроди, обдарова на гарним голосом грала в усіх народних драмах, співала а усіх оперетках,- і теж в опері. Згодом перейшла на ролі стар ших жінок, займаючи подібне місце в українському театрі гі Галичині як Затйркевич-Кар- пинська в Україні. При всій своїй природності, щирості, свободі зберігала поміркова ність, проявляла незвичайне почуття мистецького смаку, яке ніколи не давало їй схит нути до переборщення. З на-, годи її 30-річного ювілею при вітала її срібним вінком тоді вже світової слави наша спі вачка Саломея ІКрушельниць- каі Світилом українського теа тру в Галичині була Катерина з Коссаків Рубчакова (нар. 1880). Вроджена сценічна інте лігенція, феноменальна інтуі- ція, дар відчути та вжива-' тися в особи і ситуації, були основами її таланту. „.Рубча кова розвязувала кожну пси хічну проблему на сцені — пи ше про неї історик театру, поет Степан Чарнедький — просто ясноявою". А при тому всьому вміла вона й любила працюва ти для мистецтва. Правдивоюі собою можливість дальшої співпраці. Цей „почин" якось дуже вже нагадує собою інші спроби розбити єдність та співпрацю між членами української спіль ноти, що ми мали вже, на пре* великий жаль, нагоду спосте* ріґати в різних ділянках укра їнського громадського життям ще з часів таборового партій- ництва в Німеччині. роскішшю було дивитися зблизька на кристалізаційний процес її акторської творчості та бачити, як .Рубчакова на кожній пробі щораз краще ви конувала, поглиблювала, ви тончувала нову постать. Побіч Осиповичевої це була вийняті кова жінка на нашій сцені, яка розуміла що в театрі крім та ланту треба ще праці. Несла на собі ввесь репертуар укра їнського театру в Галичині. Ні драма ні комедія ні опера ні оперетка не обходились без її участі. Як співачка мала Руб чакова теж свою вартість. Об дарована гарним ліричним со- праном, співала майже в усіх операх, які були в репертуарі нашого театру. Деякий час бу-ї ла директором театру на По діллі. З галерії жінок що з біль^ шим успіхом црацювали на на шій сцені в Галичині, згадати треба Теофілю та Марійку Ро манович Рожанківських. Теофі ля народжена в 1842 p., до те атру вступила 1867. Довгий час була директором театру і той час її директорування це краща доба українського теа тру в Галичині. Дбайлив/ість про чистоту мови та добро якісність вистав ставила вона на першому місці. Запросила на гостинні виступи до Гали чини Марка іКропивницького. Сама грала ролі старших жі нок і цокотух. Молодша Ма рійка завдяки своїй небуден ній вроді та гарному голосові довгі роки несла на собі наш театральний репертуар і була окрасою нашої сцени. Можна ще згадати Омелію з Загачев- ських Підвисоцьку (нар. 1856), що виконувала характеристич ні ролі, Юлію Здерківну Мико- лаєнко, Клявдію Радкевичівну, Марію Фіцнерівну, Іванну з Ко- ралевичів Біберовичеву, Оле ну Ґембіцьку, Філомену з Кравчуків Лопатинську, що ви ступала в театрі іКурбаса і Ма- ріюСлободівнуКрушельницьку; яка не лише працювала як ар тистка, але й писала для те атру (драма „Вона"). В пізніших роках славу на українській сцені здобули: дружина великого модерніста Олександра Загарова — Марія Фессінг Морська (1895—1923), Олександра Кривицька (нар. 1899), Ганна Совачева, сеніор- ка нашого театру під ту пору' теж визначна громадська діяч ка,С. Стадникова, артистка Курбасової школи Олімпія До- бровольська, О. Голіцинська, О. Бенцалева Карпякова, Віра Левицька, з молодших Стефа Стадниківна та Е. Шашарів- ська. Яскравим доказом про ролю і ставлення жінки до те атрального мистецтва є тепер праця Олімпії Добровольської Гірняк, що саме перебуває у Злучених Державах. Не зважа ючи на важкі умовини, вона із своїм чоловіком — передовим артистом української сцени —; не лише не закинули театраль-» ного мистецтва, але продовжу ючи його, стараються вихова ти новий доріст для цього ми стецтва, ведучи з великим вкладом праці і посвяти Театр- Студію в Ню Йорку. На прикінці цього коротко го огляду хочу згадати ще
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12 
