Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16
тей. Сербів вони не люблять та згорда дивляться на їхні звичаї. Але й українцями себе не називають. їхні предки такої назви, зо собою не привезли. І коли впе вняти їх, що на схилах Карпат народ цієї наз/ви Tgnep уживає, вони недовірливо мовчать. А ось молодися (звуть їх там „іанідіздаги”) порається! «а по двірні. Вона підводить наново келірові рямки довкруги ві кон, -що на цій вулиіц-і є сині, а на іншій зініо,в мають іціакшу краску. Тут і нема що- поправ ляти, бо кожна „андзя” пиль нує дуже цієї прикраси. По ко жному дощі вона вже вибігає з горщиком із фарбою та щі точкою. Ось і закінчила. Вона миє руки і пильно витирає у •великий фартух. На ній робіт не вбрання. На* голові чипок, по чипку хустка, на плечіах чорна катанка .й чорна широ- черна спідниця. На свята вона о дягнена свят ково. Та вбна заміжня й мати;, хіба їй так дуже чепуритися треба? А от доч,ка найстар ша: о, та вже від самого Різ два клопочеться за великоднє 'вбранія. Дівчата промишляють — вони вигадливі! Ще вимо го ст.арають маленькі шовко- прядки і як тільки зазе леніє морвове лиістя, а воно дуже'скоро- там розвиваїєтьсяі, то вже звозять його .цілими возами. Рамною весною-.ярмар ки завалені навиненими коко нами. Дівчата продають їх, по сортувавши на кращі й гіршії. Це їх весняний заробіток. Бо1 на Великдень прибратися тре ба. Настав Великий Четвер. Цер ква 1 повна народу. Але най більш нетерпеливі малі хлоп ці. К о 'Ж'Є н несе в кишені тарах кальце, що його •приспособив собі на ту ціль. І коли тільки закінчиться євангеліє хлоп ці держать калатала на пого- то'ві. Гукне каіла|гаЛо на цер ковному майдані, ,а тут собі хлопці в церкві почали, що цермва гуде й дуднить від цьо го зву,му. Згодом калатаютЬ і ■на дворі і по дорозі. І ще до вго ©вечорі лунає калатання малих хлопців по ти<хи.х вули цях Шіду. По домах уже спечені паски —великі, к р у гл і7 * бі л і. Бага то приго т ов л єн о м яс и - ва. Вони достатньо живуть, оті „горняіці”. Наддунайська рівнина родюча і у них повні стайні та хліви усякого скоту. А винниці дають своє вино. Вода тут недобра, каламутна,, тож винсм гасять спрагу. Ще сіріє, коли вже прибува ють /ПІД церкву в перший день, Щойно пан-отець стануб перед престіл, коли „андзі” вже зро били на подвірі ; йоло . Рядочкам поклали на землю # свої кошики із свяченим й по- * ставали- біля них. Кошики по накривані розкішно тканою скатертиною у червоні смужки, прабабиним «ще взором. На вузькому кініці кола стіл для пан-отцяі, а біля стола кошик <паіні-матки. Від неї пан-отець починає. І справді, здається- .що оте свячення вайвірніший обряд. Тут біля! кошиків товпляться також і діти, в очікуванні пи санок. А писанки—чудові! Та кі саімі яік писала колись пра- бабуня в Карпатах. Це знову гордість кожної „андзі”. Вона •вже. заздалегідь їх пописала й призначила: ці підуть до ма- •настир'Я для сиріток, о т і пані матці, а ті своїм дітям. І о.сь стоять „андзі1” у своїх тугих „чепках”, повязаних ху стками, у гладких кабатах та широчезних спідницяіх. А не далеко них дочки пишаються- своїм новим убранням. Коси віночком довкруги голови, а під ними чорна оксамитка. Блюзочка біла до бедер, про~ волічена здовж чорною окса миткою. А спідниця — цього року шовкова блідо синя в гар- /ні цяточки, густо-густо намор щена. І то всі дівчата змови лись, як одна. І що більше спідниць; то краще. Починається обряд свячен ня. „Андзі” відкривають ска тертини до половини, а коли священик промине, скоро за кривають їх. Ще тут і там роз дадуть по писанці і вже ладять ся домів. Хто скоро прийде до дому, тому кури вестимуться. Дзвонять дзвони й голос роз лягається по цілій наддунай ській рівнині. Рік-річно чуіє це тиїхе, роботяще племіяі, ЩОІ відбилось від рідного ПНЯ. А- ле воно не забуло свого. Хоч уже минуло століття від'пере селення, хоч воно й назви сво єї не знає, але віперто дер житься свого й шанує його. І в цій упертості вся його сила. Мандрівниця. Світовий Рух Матерей Велике значення і вплив ма терей на долїо людства світ щойно починає доцінюрати й (пізнавати. Щойно досліди вче них ствердили, що підстави підвалини зідоровя душі й ті ла, творення характеру люди ни ’— беруть свої початки у найранішому дитинстві!, коли то найбільший вплив' є в рукаїх матері. І то вплив такий, що його вже трудно, а то> й не можливо затерти чи змінити. Справджується знана засада, іцо хто хоче свою справу по вести як слід, мусить за це ді ло сам узятися. Щоб з ясувати світові обовязки і права мате рей, ,,Жіночий Союз Громадя нок”, який має свій осідок в Парижі, час до часу влашто вує зібрання під кличем „Ма ти — працівниця людського поступу” Перше таке зібрання відбулося в 1933 p., а далі в 1937, 1939 і 1947. Два роки то му встановлено вже окрему міжнародну організацію „Сві товий Рух Матерей”, як міжна родну централю, що обєднує проводи жіночих організацій. Ті знов у своїх країнах розро блюють питання, що торка ються ролі матерей у суспіль стві. Ця світова організація, щю обєднує жінок тридцять і кіль кох країн, прилучена тепер до Ліги Обєднаниіх Націй. На початок червнія ця орга нізація підготовляє конгрес під клиічем „Мати в господарсько му житті”. Секретаріят кон гресу виготовив і розіслав ряд анкетних листків, щоб зібрати в і д п о в і д і від правників, соціо логів, урядів, гігієни, архітек- тів. Одначе найважніші анкет ні листки, приготовані для са мих матерей та молодих дів чат — майбутніх матерей. Увесь цей матеріял будеч зібра ний та відповідно використа ний на конгресі Нові книжки Савеля Стечишин: Мистець кі скарби українських виши вок. Накладам Союзу Українок Канади. Виннипег, Ман. 1950, стр. 136. Появилася книжка, якої дов го очікувало й потребувало у- країнське жіноцтво. її можна б назвати підручником народно го мистецтва для жінок. Замилування до народного мистецтва огорнуло вже . май- же все* наше жіноцтво. Як за- значує авторка, українську ви шивку вважають уже типовою - Для степових провінцій Кана ди, де ссілись українські посе ленці. Молоде, тут роджене по коління хоче повчитись яро те, яке є походження наших узо рів та яка їхня техніка- А ніде ■правди діти* що й новоприбу лі, хоч залюбки вишивають, дуіже повер'ховно в цьому роз бираються. Книжку моіжна б поділити на три відділи. Перший—тео ретичний, де авторка обгово рила наш орнамент і йо.го по ходження. Другий подає техні ку вишивок та можливість їх іпримінення. У третьому обго ворено писанки та їх виконан ня. Хоч про наш орнамент опу бліковано дуже мало, то все ж авторка зуміла відшукати все, що потрібне для пояснення йо го. А вже дуже докладно роз роблено техніку вишивок. Ав торка вийшла від найбільш поширеного хрестикового СГІ- ,бу та через наїстилування й ви різування дійшла до низинки. Широко поставлена частина примінення. Бачимо тут гарні зразки народного вбрання, цер ковних риз, блюзок, дитячих суконок та 'прикрас хатньої об- •станови. Пи'санкоівиій відділ короткий та дає до,статщ вказівки про значення та спосіб писання пи санок; Дуже гарно змалювала член ка СУА співпрацю новоприбу лих їй давніми імігрантками у З числі Нашого Життя. Справ ді відчувається ш,о вони себе зрозуміли. Та не про всіх можна це ска зати.. При 'всій добрій волі та о х о т і нераз приходять оправи що їх не' можна розвязати 'Спільно. Знаю це з влаюно'го досвіду і про те хочу тут роз казати. Як тільки .я прибула до на- шоі місцевості, зараз вступи ла до відділу Союзу Українок Америки. Мене прийняли при вітно і 'притяігли до праці.. Хоч не маю богато часу, бо пра цюю у фабриці;, то все ж ста- ралась бути на кожних сходи нах, а трохи й причинитись до; •програми. Та неторозумінтая вирину ло, коли наші новоприбулі членки підняли питання дитя чого садку. Поміж ними є жін ки з малими дітьми. Вс| вони ходять на роботу та мусять віддавати дітей до сусідів. За нагляд над дітьми треба сусі дам платити та й ще вони ла ску роблять, що дітей прийма- ють. Ясно, чужі люди. Який гомін піднявся проти того. Нас зовсім не зрозуміли. Вони старались підкреслити Саме тепер, коли ми розсіяні ■по світі, дуже потрібна нам оця книжечка. З неї можемо зачерпнути все звання про на родне мистецтво, а також спо соби його примінення. J1. Б. ХРОНІКА Виступи наших миСткинь Співачка Іра Маланюк, мец- цо-со'пран, добуває собі публи- ку -в оперному театрі в Ціріху, у Швайцарії. Виступає в ролі лейді Макбет ,в опері тієї ж назви і як Марфа в опері Му- сорґського ,,Хованщина”. Вона родом із Станиславова, а му зичну освіту свою здобула у Відні. Танечниця Оленка #3аклинська виступила зо своєю танковою групою на виставі, Обєднання Українських Педагогів у То ронто. Група дівчат виконала танок „Гандзя”, а вчителька „Дрібушку” Сама мисткивя підготовляє свій власний вечір танку під протекторатом Ради Жінок міста Торонта. Наталя Дорошенко, що не зрівняно виявляє себе в декля- мації, знову дала себе почути. Нещодавно на вечорі УВАїН, -присвяченому „Слову о полку Ігореві”, вона продекламувала ,,Плач Яроіславни” у перекладі Шевченка. Вістки про СФУЖО У часописі „Народна Сіци лія”, що виходить у Палермо і в часописі „Хвилина”, що ви ходить в Римі, ПОЯВИЛИСЬ КО РОТКІ нотатки про склад і пра цю нашої Федерації. Зяїсовано докладно напрямні та умовини праці. Особливу увагу присвя чено голові Федеращії, сеніор- ці українського жіночого руху, іп. Олені Кисілевській, що в бе резні закінчила 81 рік ж и т т я . Нотатку цю завдячуємо, спів робітниці нашого часопису п. Младі Липовецькій. що садочок це коштовне* під приємство, що вони виховали своїх дітей самі, та що ми по винні це робити і т. д. Вийшла повна невдача. Що тугг робити? Це правда що дитячий садок коштує. Він іне може бути самовистарчаю- чиїй, бо й мешкання, їжа дітей та вчительська сила це неаби який видаток. Отже троїхи до- ложити до того треба. Є також звяізана з цим нова робота, що її американські українки до тепер не знали. Але ми думали, що й українські американські діти могли б ходити до цього садку ] вивчити мову. А ще вже ©арте невеличкого вкладу. Ну, що ж, не пощастило. Ми по яснили собі -це тим, що „ситий голодного не розуміє”. Ми уявляємо собі що ста,рі імії^рантки коли були молоді й самі мали малих дітей, не по требували іти до праці. А ко ли й була така потреба то бу ла вдома стара мати що дітей доглядала. Але тоді ми, новоприбулі ви рішили попробувати щось дру ге, менше й лекше до переве дення. І ми підняли мову про дитячу вакаційну оселю. І зно ву виринуло непорозуміння. Американські дігги мають свої (Продовження на стор. 12-ій) Чи можемо йти в одній лаві?
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16 
