Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16
тей. Сербів вони не люблять та згорда дивляться на їхні звичаї. Але й українцями себе не називають. їхні предки такої назви, зо собою не привезли. І коли впе вняти їх, що на схилах Карпат народ цієї наз/ви Tgnep уживає, вони недовірливо мовчать. А ось молодися (звуть їх там „іанідіздаги”) порається! «а по двірні. Вона підводить наново келірові рямки довкруги ві кон, -що на цій вулиіц-і є сині, а на іншій зініо,в мають іціакшу краску. Тут і нема що- поправ ляти, бо кожна „андзя” пиль нує дуже цієї прикраси. По ко жному дощі вона вже вибігає з горщиком із фарбою та щі точкою. Ось і закінчила. Вона миє руки і пильно витирає у •великий фартух. На ній робіт не вбрання. На* голові чипок, по чипку хустка, на плечіах чорна катанка .й чорна широ- черна спідниця. На свята вона о дягнена свят ково. Та вбна заміжня й мати;, хіба їй так дуже чепуритися треба? А от доч,ка найстар ша: о, та вже від самого Різ два клопочеться за великоднє 'вбранія. Дівчата промишляють — вони вигадливі! Ще вимо го ст.арають маленькі шовко- прядки і як тільки зазе леніє морвове лиістя, а воно дуже'скоро- там розвиваїєтьсяі, то вже звозять його .цілими возами. Рамною весною-.ярмар ки завалені навиненими коко нами. Дівчата продають їх, по сортувавши на кращі й гіршії. Це їх весняний заробіток. Бо1 на Великдень прибратися тре ба. Настав Великий Четвер. Цер ква 1 повна народу. Але най більш нетерпеливі малі хлоп ці. К о 'Ж'Є н несе в кишені тарах кальце, що його •приспособив собі на ту ціль. І коли тільки закінчиться євангеліє хлоп ці держать калатала на пого- то'ві. Гукне каіла|гаЛо на цер ковному майдані, ,а тут собі хлопці в церкві почали, що цермва гуде й дуднить від цьо го зву,му. Згодом калатаютЬ і ■на дворі і по дорозі. І ще до вго ©вечорі лунає калатання малих хлопців по ти<хи.х вули цях Шіду. По домах уже спечені паски —великі, к р у гл і7 * бі л і. Бага то приго т ов л єн о м яс и - ва. Вони достатньо живуть, оті „горняіці”. Наддунайська рівнина родюча і у них повні стайні та хліви усякого скоту. А винниці дають своє вино. Вода тут недобра, каламутна,, тож винсм гасять спрагу. Ще сіріє, коли вже прибува ють /ПІД церкву в перший день, Щойно пан-отець стануб перед престіл, коли „андзі” вже зро били на подвірі ; йоло . Рядочкам поклали на землю # свої кошики із свяченим й по- * ставали- біля них. Кошики по накривані розкішно тканою скатертиною у червоні смужки, прабабиним «ще взором. На вузькому кініці кола стіл для пан-отцяі, а біля стола кошик <паіні-матки. Від неї пан-отець починає. І справді, здається- .що оте свячення вайвірніший обряд. Тут біля! кошиків товпляться також і діти, в очікуванні пи санок. А писанки—чудові! Та кі саімі яік писала колись пра- бабуня в Карпатах. Це знову гордість кожної „андзі”. Вона •вже. заздалегідь їх пописала й призначила: ці підуть до ма- •настир'Я для сиріток, о т і пані матці, а ті своїм дітям. І о.сь стоять „андзі1” у своїх тугих „чепках”, повязаних ху стками, у гладких кабатах та широчезних спідницяіх. А не далеко них дочки пишаються- своїм новим убранням. Коси віночком довкруги голови, а під ними чорна оксамитка. Блюзочка біла до бедер, про~ волічена здовж чорною окса миткою. А спідниця — цього року шовкова блідо синя в гар- /ні цяточки, густо-густо намор щена. І то всі дівчата змови лись, як одна. І що більше спідниць; то краще. Починається обряд свячен ня. „Андзі” відкривають ска тертини до половини, а коли священик промине, скоро за кривають їх. Ще тут і там роз дадуть по писанці і вже ладять ся домів. Хто скоро прийде до дому, тому кури вестимуться. Дзвонять дзвони й голос роз лягається по цілій наддунай ській рівнині. Рік-річно чуіє це тиїхе, роботяще племіяі, ЩОІ відбилось від рідного ПНЯ. А- ле воно не забуло свого. Хоч уже минуло століття від'пере селення, хоч воно й назви сво єї не знає, але віперто дер житься свого й шанує його. І в цій упертості вся його сила. Мандрівниця. Світовий Рух Матерей Велике значення і вплив ма терей на долїо людства світ щойно починає доцінюрати й (пізнавати. Щойно досліди вче них ствердили, що підстави підвалини зідоровя душі й ті ла, творення характеру люди ни ’— беруть свої початки у найранішому дитинстві!, коли то найбільший вплив' є в рукаїх матері. І то вплив такий, що його вже трудно, а то> й не можливо затерти чи змінити. Справджується знана засада, іцо хто хоче свою справу по вести як слід, мусить за це ді ло сам узятися. Щоб з ясувати світові обовязки і права мате рей, ,,Жіночий Союз Громадя нок”, який має свій осідок в Парижі, час до часу влашто вує зібрання під кличем „Ма ти — працівниця людського поступу” Перше таке зібрання відбулося в 1933 p., а далі в 1937, 1939 і 1947. Два роки то му встановлено вже окрему міжнародну організацію „Сві товий Рух Матерей”, як міжна родну централю, що обєднує проводи жіночих організацій. Ті знов у своїх країнах розро блюють питання, що торка ються ролі матерей у суспіль стві. Ця світова організація, щю обєднує жінок тридцять і кіль кох країн, прилучена тепер до Ліги Обєднаниіх Націй. На початок червнія ця орга нізація підготовляє конгрес під клиічем „Мати в господарсько му житті”. Секретаріят кон гресу виготовив і розіслав ряд анкетних листків, щоб зібрати в і д п о в і д і від правників, соціо логів, урядів, гігієни, архітек- тів. Одначе найважніші анкет ні листки, приготовані для са мих матерей та молодих дів чат — майбутніх матерей. Увесь цей матеріял будеч зібра ний та відповідно використа ний на конгресі Нові книжки Савеля Стечишин: Мистець кі скарби українських виши вок. Накладам Союзу Українок Канади. Виннипег, Ман. 1950, стр. 136. Появилася книжка, якої дов го очікувало й потребувало у- країнське жіноцтво. її можна б назвати підручником народно го мистецтва для жінок. Замилування до народного мистецтва огорнуло вже . май- же все* наше жіноцтво. Як за- значує авторка, українську ви шивку вважають уже типовою - Для степових провінцій Кана ди, де ссілись українські посе ленці. Молоде, тут роджене по коління хоче повчитись яро те, яке є походження наших узо рів та яка їхня техніка- А ніде ■правди діти* що й новоприбу лі, хоч залюбки вишивають, дуіже повер'ховно в цьому роз бираються. Книжку моіжна б поділити на три відділи. Перший—тео ретичний, де авторка обгово рила наш орнамент і йо.го по ходження. Другий подає техні ку вишивок та можливість їх іпримінення. У третьому обго ворено писанки та їх виконан ня. Хоч про наш орнамент опу бліковано дуже мало, то все ж авторка зуміла відшукати все, що потрібне для пояснення йо го. А вже дуже докладно роз роблено техніку вишивок. Ав торка вийшла від найбільш поширеного хрестикового СГІ- ,бу та через наїстилування й ви різування дійшла до низинки. Широко поставлена частина примінення. Бачимо тут гарні зразки народного вбрання, цер ковних риз, блюзок, дитячих суконок та 'прикрас хатньої об- •станови. Пи'санкоівиій відділ короткий та дає до,статщ вказівки про значення та спосіб писання пи санок; Дуже гарно змалювала член ка СУА співпрацю новоприбу лих їй давніми імігрантками у З числі Нашого Життя. Справ ді відчувається ш,о вони себе зрозуміли. Та не про всіх можна це ска зати.. При 'всій добрій волі та о х о т і нераз приходять оправи що їх не' можна розвязати 'Спільно. Знаю це з влаюно'го досвіду і про те хочу тут роз казати. Як тільки .я прибула до на- шоі місцевості, зараз вступи ла до відділу Союзу Українок Америки. Мене прийняли при вітно і 'притяігли до праці.. Хоч не маю богато часу, бо пра цюю у фабриці;, то все ж ста- ралась бути на кожних сходи нах, а трохи й причинитись до; •програми. Та неторозумінтая вирину ло, коли наші новоприбулі членки підняли питання дитя чого садку. Поміж ними є жін ки з малими дітьми. Вс| вони ходять на роботу та мусять віддавати дітей до сусідів. За нагляд над дітьми треба сусі дам платити та й ще вони ла ску роблять, що дітей прийма- ють. Ясно, чужі люди. Який гомін піднявся проти того. Нас зовсім не зрозуміли. Вони старались підкреслити Саме тепер, коли ми розсіяні ■по світі, дуже потрібна нам оця книжечка. З неї можемо зачерпнути все звання про на родне мистецтво, а також спо соби його примінення. J1. Б. ХРОНІКА Виступи наших миСткинь Співачка Іра Маланюк, мец- цо-со'пран, добуває собі публи- ку -в оперному театрі в Ціріху, у Швайцарії. Виступає в ролі лейді Макбет ,в опері тієї ж назви і як Марфа в опері Му- сорґського ,,Хованщина”. Вона родом із Станиславова, а му зичну освіту свою здобула у Відні. Танечниця Оленка #3аклинська виступила зо своєю танковою групою на виставі, Обєднання Українських Педагогів у То ронто. Група дівчат виконала танок „Гандзя”, а вчителька „Дрібушку” Сама мисткивя підготовляє свій власний вечір танку під протекторатом Ради Жінок міста Торонта. Наталя Дорошенко, що не зрівняно виявляє себе в декля- мації, знову дала себе почути. Нещодавно на вечорі УВАїН, -присвяченому „Слову о полку Ігореві”, вона продекламувала ,,Плач Яроіславни” у перекладі Шевченка. Вістки про СФУЖО У часописі „Народна Сіци лія”, що виходить у Палермо і в часописі „Хвилина”, що ви ходить в Римі, ПОЯВИЛИСЬ КО РОТКІ нотатки про склад і пра цю нашої Федерації. Зяїсовано докладно напрямні та умовини праці. Особливу увагу присвя чено голові Федеращії, сеніор- ці українського жіночого руху, іп. Олені Кисілевській, що в бе резні закінчила 81 рік ж и т т я . Нотатку цю завдячуємо, спів робітниці нашого часопису п. Младі Липовецькій. що садочок це коштовне* під приємство, що вони виховали своїх дітей самі, та що ми по винні це робити і т. д. Вийшла повна невдача. Що тугг робити? Це правда що дитячий садок коштує. Він іне може бути самовистарчаю- чиїй, бо й мешкання, їжа дітей та вчительська сила це неаби який видаток. Отже троїхи до- ложити до того треба. Є також звяізана з цим нова робота, що її американські українки до тепер не знали. Але ми думали, що й українські американські діти могли б ходити до цього садку ] вивчити мову. А ще вже ©арте невеличкого вкладу. Ну, що ж, не пощастило. Ми по яснили собі -це тим, що „ситий голодного не розуміє”. Ми уявляємо собі що ста,рі імії^рантки коли були молоді й самі мали малих дітей, не по требували іти до праці. А ко ли й була така потреба то бу ла вдома стара мати що дітей доглядала. Але тоді ми, новоприбулі ви рішили попробувати щось дру ге, менше й лекше до переве дення. І ми підняли мову про дитячу вакаційну оселю. І зно ву виринуло непорозуміння. Американські дігги мають свої (Продовження на стор. 12-ій) Чи можемо йти в одній лаві?
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16 
