Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» здивувались. Ну й цікавий же він був. Мав знамениту память i тямив кожну хочби найменшу подію із своєї довгої подоро- жі. - Може-б ви його, пані Бі- линська, примістили на ніч де в своїх кімнатах? — звернувся до господині дому Покідан, коли домашні почали розходитись на відпочинок. -- 0, правда, Кудиленко но- чуватиме ще цю ніч з вами! - пригадала Білинська. -- Хіба на софі спатиме! -Я візьму його до себі перебила Оля. -Будеш на моїм ліжку спати, Михасю! Добре? -- звернулась до нього дівчи- на. Михась нічого не відповів, він тільки зміряв її від ніг до голови, а відтак подивився на батька. — Завтра будемо вже спати обидва! вспокоював хлоп- ця Покідан. Михась був такий змучений подорожею й вражіннями ве- чора, що ледви держався на ногах. Він сидів на дзигликові ліжка й силою придержуючи свої сонні повіки, глядів як мо- золилась біля його шкаурівок. Хто-ж тобі так позавязу- BeB? запитала, коли впора- лась з одним вузлом. — Tana на кораблі! вів. відпо- Значить, минулої ночі ти зовсім не роззувався! — замі- тила дівчина. Hi, цих шнурівок не міг розвязати! відказав. Ти мабуть не привик до черевик? говорила дальше, зсуваючи панчохи. — В чобіт- ки лекше взутися, правда? Лекше, тільки вони такі тяжкі, скаржився хлопець. Я вже волію ходити босоніж! Уже лягай від стіни, а то, щоби не зсунувся на землю, --- наказувала дівчича, поправ- ляючи подушку з тої сторони. - Лягай, лягай Михасю! -- ска- зала вдруге, як хлопчина не ру- хався з місця. -- Я ще не піду спати, — говорила засвічуючи стоячу на малому столикові смпу. - - Ще маю вчитися, ще зедачі вираблятиму на завтра. Ти вже мабуть ходив до шко- ли? запитала, натискаючи електричний провід, щоб зга- сити ярке світло в горі. Ходив, але не часто. Не було в чому! відповів пова- жно. Як то не було в чому? — дивувалась Оля. — Хіба тато не присилав тобі грошей? - Я не знаю, може й приси- лав, але ми з тітчиною Парань- кою мали одні чоботи, а що во- на була старша за мезе, так й до школи більше ходила, -- толкував Михась, не зводячи 0- чей із своєї нової знакомої. А ти любиш ходити до школи? -- запитала, перегля- даючи розложені на столикові книжки. Не дуже! — відповів щи- ро. -- O, треба ходити до шко- ли! говорила майже не ду- маючи над своїми словами. - Ось почекай до осени, а я сама поведу тгбе в школу, — завва- жила, не дивлячись на сидячо- го на ліжку хлопчину. - - Куплю тобі гарну книжечку з образ- ками, олівець, зшиток... Хіба ти моя друга мама? запитав якось глухо. Дівчина обернулась і гляну- та на свойого малого товари- ша. Що ти питався меле, Ми- хасю? заговорила, не розу- міючи його слів. - Питаю, чи ви моя друга мама? -- пояснив хлопець і по- нуро глянув на неї. Ні, Михасю, я ніколи не буду твоєю другою мамою! заспокоїла його дівчина й ус- міх, що зразу зявився був на її устах, кудись подівся. — Я тільки хочу, щоб ти знав чи- тоти й тому заведу тебе до школи. Не бійся, там багацько таких | маленьких хлопчиків, дівчаток... Будете бігати, бави- тись, — вговорювала хлопчину й, приклянувши біля нього, гралась його малими рученята- ми. — А звідки ти знаєш за дру- гу маму? -- запиталась рап- том. -- Тітка, Параньчина мама, казала. Воча не є жадною тіт- кою мені, але моя мама знала її й вона все така добра була для мене! -- пояснював хлопець. -- Ну й що-ж вона тобі гово- рила за другу маму? -- питала дівчина. -- Вона казала, що тато ма- буть вже має другу маму й що треба її слухати, бо друга ма- ма не може бути такою доб- рою, як рідна, - - щебетав хло- пчик. Дівчина мовчки, не перери- ваючи бесіди, поклала його на подушки й, кладучись біля ньо- го, стала говорити шепотом: -- Спи, Михасю, спи! Як бу- деш чемним, то Бозя не дасть тобі другої мами; а я тобі хло- пчику другою мамою ніколи не буду! Спи, спи, колись розка- жеш мені за свою маму, але те- пер спи! — а вона, обтулюючи його плеченята мягким покри- валом, шептала ніжні пестливі слова аж поки Михасеві оче- нята не склеїлись у сні. Опісля сиділа довго над за- дачами, водила пером по папе- рі й час від часу, як хлопчина перекидався на ліжку, зверта- ла голову в його сторону й ду- мола: Друга мама... Щоб справ- ді Покідан не. оженився вдру- re. Вже came слово «мачуха» погано вражає дитину; я ніко- ли не хотілаб бути мачухою для чужої дитини, ніколи! — Перо бігало від одчого кінця до дру- гого, лишало чорненькі кри- вульки, ніби під впливом її не- стійних думок, що не могли ні- як втихомиритись. В неї була мачуха, яка не то, що не могла,
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
