Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» здивувались. Ну й цікавий же він був. Мав знамениту память i тямив кожну хочби найменшу подію із своєї довгої подоро- жі. - Може-б ви його, пані Бі- линська, примістили на ніч де в своїх кімнатах? — звернувся до господині дому Покідан, коли домашні почали розходитись на відпочинок. -- 0, правда, Кудиленко но- чуватиме ще цю ніч з вами! - пригадала Білинська. -- Хіба на софі спатиме! -Я візьму його до себі перебила Оля. -Будеш на моїм ліжку спати, Михасю! Добре? -- звернулась до нього дівчи- на. Михась нічого не відповів, він тільки зміряв її від ніг до голови, а відтак подивився на батька. — Завтра будемо вже спати обидва! вспокоював хлоп- ця Покідан. Михась був такий змучений подорожею й вражіннями ве- чора, що ледви держався на ногах. Він сидів на дзигликові ліжка й силою придержуючи свої сонні повіки, глядів як мо- золилась біля його шкаурівок. Хто-ж тобі так позавязу- BeB? запитала, коли впора- лась з одним вузлом. — Tana на кораблі! вів. відпо- Значить, минулої ночі ти зовсім не роззувався! — замі- тила дівчина. Hi, цих шнурівок не міг розвязати! відказав. Ти мабуть не привик до черевик? говорила дальше, зсуваючи панчохи. — В чобіт- ки лекше взутися, правда? Лекше, тільки вони такі тяжкі, скаржився хлопець. Я вже волію ходити босоніж! Уже лягай від стіни, а то, щоби не зсунувся на землю, --- наказувала дівчича, поправ- ляючи подушку з тої сторони. - Лягай, лягай Михасю! -- ска- зала вдруге, як хлопчина не ру- хався з місця. -- Я ще не піду спати, — говорила засвічуючи стоячу на малому столикові смпу. - - Ще маю вчитися, ще зедачі вираблятиму на завтра. Ти вже мабуть ходив до шко- ли? запитала, натискаючи електричний провід, щоб зга- сити ярке світло в горі. Ходив, але не часто. Не було в чому! відповів пова- жно. Як то не було в чому? — дивувалась Оля. — Хіба тато не присилав тобі грошей? - Я не знаю, може й приси- лав, але ми з тітчиною Парань- кою мали одні чоботи, а що во- на була старша за мезе, так й до школи більше ходила, -- толкував Михась, не зводячи 0- чей із своєї нової знакомої. А ти любиш ходити до школи? -- запитала, перегля- даючи розложені на столикові книжки. Не дуже! — відповів щи- ро. -- O, треба ходити до шко- ли! говорила майже не ду- маючи над своїми словами. - Ось почекай до осени, а я сама поведу тгбе в школу, — завва- жила, не дивлячись на сидячо- го на ліжку хлопчину. - - Куплю тобі гарну книжечку з образ- ками, олівець, зшиток... Хіба ти моя друга мама? запитав якось глухо. Дівчина обернулась і гляну- та на свойого малого товари- ша. Що ти питався меле, Ми- хасю? заговорила, не розу- міючи його слів. - Питаю, чи ви моя друга мама? -- пояснив хлопець і по- нуро глянув на неї. Ні, Михасю, я ніколи не буду твоєю другою мамою! заспокоїла його дівчина й ус- міх, що зразу зявився був на її устах, кудись подівся. — Я тільки хочу, щоб ти знав чи- тоти й тому заведу тебе до школи. Не бійся, там багацько таких | маленьких хлопчиків, дівчаток... Будете бігати, бави- тись, — вговорювала хлопчину й, приклянувши біля нього, гралась його малими рученята- ми. — А звідки ти знаєш за дру- гу маму? -- запиталась рап- том. -- Тітка, Параньчина мама, казала. Воча не є жадною тіт- кою мені, але моя мама знала її й вона все така добра була для мене! -- пояснював хлопець. -- Ну й що-ж вона тобі гово- рила за другу маму? -- питала дівчина. -- Вона казала, що тато ма- буть вже має другу маму й що треба її слухати, бо друга ма- ма не може бути такою доб- рою, як рідна, - - щебетав хло- пчик. Дівчина мовчки, не перери- ваючи бесіди, поклала його на подушки й, кладучись біля ньо- го, стала говорити шепотом: -- Спи, Михасю, спи! Як бу- деш чемним, то Бозя не дасть тобі другої мами; а я тобі хло- пчику другою мамою ніколи не буду! Спи, спи, колись розка- жеш мені за свою маму, але те- пер спи! — а вона, обтулюючи його плеченята мягким покри- валом, шептала ніжні пестливі слова аж поки Михасеві оче- нята не склеїлись у сні. Опісля сиділа довго над за- дачами, водила пером по папе- рі й час від часу, як хлопчина перекидався на ліжку, зверта- ла голову в його сторону й ду- мола: Друга мама... Щоб справ- ді Покідан не. оженився вдру- re. Вже came слово «мачуха» погано вражає дитину; я ніко- ли не хотілаб бути мачухою для чужої дитини, ніколи! — Перо бігало від одчого кінця до дру- гого, лишало чорненькі кри- вульки, ніби під впливом її не- стійних думок, що не могли ні- як втихомиритись. В неї була мачуха, яка не то, що не могла,
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
