Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» Всеволода Метелик Al P y Tr A M A M A |О ГАРНІЙ невеличкій віталь- ні панства Білинських прохо- джувався середніх літ чолові Був гарний, дужий, з енергіч- ними рисами обличча й з гус- тою сивиною біля висків. Кро- ки його були скорі, ритмічні, ніби приспішені ходою думок, що так і кружляли все біля од- ного й того самого пункту. Глядів на німий електричний годинник, що стояв на чванли- вому радію, а опісля перево- дячи свій погляд wa молоду, заняту своїм писанням дівчину, вспокоївся й присів у недалеко- му фотелі. — Ще час, — пога- дав і закурив. В дверях, що ве- ли в невеличкий коридор, ви- хилилась чоловіча голова, зир- кнула також на бігаючу стрі ку годинника й сказала: - Почекайте на мене, Пане Покідане, підемо разом! -- Тільки скоро, я не смію спізнитись! -- відказав Покі- дан, стрясаючи попіл з цигара. -- Чи Михась має приїхати сьогодня? — запитала дівчина, не перериваючи свойого занят- тя. - Так, панно Олю! Вчора ра- но висів з корабля, а сьогодня вечером буде ту відказав запитаний. — Цікаво, чи пізнає Bac? - продовжувала дівчина й завзя- то перелистовувала розложену на колінах книжку. Думаю, що ні! - - відповів Покідан і нервово усміхнувся. -- Його ще на світі не було, як мене забрали ва війну. Дівчина глянула на нього, а відтак швидко, навіть д; швидко повела пером по папе- рі. На порозі дверей, що ви- 8 ходили на коридор, зявилася чоловіча постать готова до виходу. З її появою Покідан встав, взяв капелюх і спряму- вав свої кроки в сторону две- рей. -- Вже йдете? -- задержав його жіночий голос, що вихо- див десь з глубини дому. -- Еге-ж! Ліпше там зачека- ти, чим пізно прийти! — відка- зав Покідан. -Іто правда. А ви, Кудилен- ку, не гнівайтесь на нас! Покі- дан трохи старший льокатор і йому булоб тяжче ніж Bam знайти тепер помешкання, - оправдувалась жінка, що вий- шла з сусідної кімнати. -- Та чого-ж би я мав гніва- тись? Я-ж розумію, що Покіда- нові не вигідно переноситись тепер, а в трійку булоб нам за- тісно. He журіться, пані, по- мешкання я вже маю й завтра перепроваджусь, -- відказав і вийшов з хати. -- Ти ще довго будеш тут писати, Олю? -- звернулась до дівчини жінка. Оля, підводячи на неї свій пегляд хотіла сказати, що вона ще й третьої частини не напи- сала, але пригадавши собі су- воре відносно її особи поведен- ня мачухи, не сказала нічого. -- Піди, допрасуй те плаття, що там осталось! Але перше посудину помий! розказала. А Марійка де? — втрути- ла несміливо Оля. — Марійка 3 Вірою пішли до Рудинських. А хіба ти з чого вечеряла, що боїшся помити посудину, - - замітила терпко. Дівчина не вимавлялась біль- ше; вона встала, висушила на- писане, згорнула зшитки й по- спішила за мачухою до кухні. Саме докінчувала прасувати, як у хату ввійшов Покідач. Лице його було щасливе, а слова ви- грані на найніжніших струнах го душі, були звернені до ма- лого хлопчини. Ось бачиш, Михасю, ворив він знімаючи го- з синка зверхній одяг. — Від нині бу- деш тут мешкати. Це пані Бі- линська, привітайся! — сказав, як оченята хлопцеві зупини- лесь на своїй новій господині. А це панна Оля! -- гово- рив дальше Покідан. - О, я затямлю собі, — втру- тив поважно Михась. -- В су- сідстві з нами мешкала одна паня, що мала маленьку дівчи- ну Олю. А що ти робиш? -- запитав нагло, зацікавлений працею дівчини. — Хіба не бачиш? Прасую, - відповіла дівчина. А там є грань? - Ні, тут є електрика, така як світить. Ось подивися в ці дірки! пояснювала Оля. - Може ти голодний?--зве- рнувся до сина Покідан. Ні, я тільки води хочу, сьогодня так гарячо! — відка- 32B, стараючись розстібнути ковнір сорочки. - Почекай, Покідане, я дам йому молока, -- звернулась до свойого льокатора Білинська, коли цей пустився подати хло- пцеві води. - Поможи мені, Олю, цей гудзик такий маленький! — просив хлопчича, звертаючись до дівчини. Не перешкаджай, Михасю, завважав батько, — й гово- ри «Панно Олю»! Будь чем- ним! поучував батько. Дівчина всміхнулась, роз- стібнула ковнірець і, згортаю- з його чола вогке волосся, зала: Дайте спокій, пане Покі- дане, хай говорить, як йому ви- гідніще! Хлопчина перевів свій пог- ляд з батька на дівчину й при- нявся за молоко, яке постави- та перед ним Білинська. Завдя- ки малому гостеві, вечір про- біг так скоро, що присутні аж
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
