Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» але навіть не старалась заступи- ти матір в серці своєї пасербиці й мабуть через це вони були взаїмно покривджені. Вже на сході почало благословити на день, як Ольга поклалась (до ліжка. 5 Перед очима миготіли обра- зи: раз Михася, раз її матері, то знову Покіданова голова з по- важною сивиною біля висків. Хлопець поволі зживався з новими людьми, З чужим до- мом та його звичаями: добрими й злими. Його дитиняча враж- лива вдача вже вспіла поділи- ти домашніх на три групі: на добрих, злих і таких, що став- яться байдуже до його неве- личкої особи. До добрих нале- жали батько й панна Оля; до злих пані Білинська"з Марійко- ю; а до тих, що не займаються ним, Білинський i Віра. Бать- ко наказував, але ніколи не ка- рав. Панна Оля стримувала йо- то від пустощів поглядом, але за те, за дотепну відповідь або чемність виціловувала його щі- чки. Пані Білинська лютилась, як робив збитки; як входив у вітальню, кричала на нього Ма- рійка. Один Білинський пово- дився з ним поважно, за те Ві- ра була влеслива, як замітила в хлопячій руці срібний гріш. Та найвеселіше було йому з панною Олею. Вона так гарно вміла розказувати казочки, так влучно кидала мячем, що не відступав ні на хвилину від її сліду. Ось і карузеля раз розтабо- рилась в поблизу, треба тіль- ки батька попросити, щоб гро- шей дав. Але сьогодні щасли- вий день; батько не опираю- чись, витяг гаманець, дав гро- ші, й він, не випускаючи руки Олі, побіг погерцювати на де- ревляному коникові. — Шкода, що таточко не хо- че спробувати ці зди! Ох, як хутко їдуть коні, аж дух за- пірає в грудях! Таточко такий поважний, все задуманий, ніби жура його насіла; мама такою була, еге-ж, точнісінько такою! —He вгавав ні на хвилину хло- мець. Коники так хутко крутились, що Оля почала боятись за сво- його малого товариша й під- держувала, щоб часом ноги із стремен-не висунулись. -- От-утішиласяб мама, коли побачилаб мене на такому баз- кому коникові! А я так обняв би її тепер, поцілував би в те бліде личко! — лебедів сирота, вертаючись споминами в милу минувшину. Однак образ матері розвіяв- ся скоро, та за те, як Оля зні- мала його з коня, він не видер- жав, а обнявши її, притулився до неї, як до когось близького, дорогого. -- Тебе ще нести треба! — сварив Покідан, коли біля до- му хлопчина зсунувся з рук О- лі. — Я гадаю, що тобі не та- кої школи треба! - О, до школи, мене панна O- ля поведе, правда? — звернув- сі до дівчини Михась. - Еге-ж, ходитимемо в двій- ку; я до праці, а ти до школи! -- притакнула дівчина, а опі- сля, ніби вгадуючи Покіданові невідрадні думки, добавил: «Мені пощастило дістати міс- це таки в цій поблизькій шко- лі, що Михась ходитиме до неї. Рано я забіратиму його з собо- ю, а ввечері приходитимемо та- кож разом додому. Обіди до- старчатиме нам шкільний рес- торан». І цих кілька слів ніби відро- дили Покідана. Чим за це відплачуся Вам, панно Олю? — промовив та вдячности стиснув діво ку. ру- - Це ніяка важка праця, за яку треба аж відплачуватись, вимавлялась дівчина Він по- винен добре учитись; память в нього знаменита! — похвалила хлопчину, що вже вспів видра- патись на поруча веранди й терцював ніби на коні. --Тільки не погнівайтесь па- ні, але ви його самі так роз- пестили, що за його успіхи в науці я потерпаю! — всміхнув- ся Покідан. Оля й собі засміялась, але за- раз сказала поважно: -- Це тому, що його нема ко- му любити! Кажете, нема кому? Хіба в нього батька нема? -- немило здивувався Покідан. Не батька, але матері! — відказала дівчина, підводячи на нього свої поважні очі. Невже-ж батько не може заступити матері? -- запитав у неї. Так і ні! — відповіла. Не розумію вас! - Батько любить розумом, матір — серцем. А що вплив се- рця є сильніщий, то діти зви- чайно більше хиляться до мате- рей. Та в цьому випадку, Ми- хась майже несвідомо звернув- ся до мене; а звернувся тому, що ви не всилі обдарувати йо- re такою любовю, якою наді- лилаб його жінка-мати, -- го- ворила поглядаючи кудись пе- ред себе, ніби це що говорила, не торкалось Михася, але її са- мої. -- Мачуха також жінка! — втрутив їдко Tokina. — Але я не є його мачухою! відказала згорда. Розмова урвалась; він не від- повідав, а вона не мала про що вже говорити. З бічних дверей вийшов хлопчина й сіпнувши i за рукав, щось тихо шепнув. чина повернулась мовчки й зникла за тими дверми, з яких тілько щойно вийшов Михась. Чи не може ще трохи по- чекати? кричала до когось Білинська. Не бійся, не зім- тіє до вечері! - - почулось голо- сніше, коли Оля з двома сту- леними з собою крімками хлі. ба, зявилась на порозі. Котра з цих двох жінок є для мойого сина матірю, а ко- тра мачухою? — погадав в цей
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
