Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» але навіть не старалась заступи- ти матір в серці своєї пасербиці й мабуть через це вони були взаїмно покривджені. Вже на сході почало благословити на день, як Ольга поклалась (до ліжка. 5 Перед очима миготіли обра- зи: раз Михася, раз її матері, то знову Покіданова голова з по- важною сивиною біля висків. Хлопець поволі зживався з новими людьми, З чужим до- мом та його звичаями: добрими й злими. Його дитиняча враж- лива вдача вже вспіла поділи- ти домашніх на три групі: на добрих, злих і таких, що став- яться байдуже до його неве- личкої особи. До добрих нале- жали батько й панна Оля; до злих пані Білинська"з Марійко- ю; а до тих, що не займаються ним, Білинський i Віра. Бать- ко наказував, але ніколи не ка- рав. Панна Оля стримувала йо- то від пустощів поглядом, але за те, за дотепну відповідь або чемність виціловувала його щі- чки. Пані Білинська лютилась, як робив збитки; як входив у вітальню, кричала на нього Ма- рійка. Один Білинський пово- дився з ним поважно, за те Ві- ра була влеслива, як замітила в хлопячій руці срібний гріш. Та найвеселіше було йому з панною Олею. Вона так гарно вміла розказувати казочки, так влучно кидала мячем, що не відступав ні на хвилину від її сліду. Ось і карузеля раз розтабо- рилась в поблизу, треба тіль- ки батька попросити, щоб гро- шей дав. Але сьогодні щасли- вий день; батько не опираю- чись, витяг гаманець, дав гро- ші, й він, не випускаючи руки Олі, побіг погерцювати на де- ревляному коникові. — Шкода, що таточко не хо- че спробувати ці зди! Ох, як хутко їдуть коні, аж дух за- пірає в грудях! Таточко такий поважний, все задуманий, ніби жура його насіла; мама такою була, еге-ж, точнісінько такою! —He вгавав ні на хвилину хло- мець. Коники так хутко крутились, що Оля почала боятись за сво- його малого товариша й під- держувала, щоб часом ноги із стремен-не висунулись. -- От-утішиласяб мама, коли побачилаб мене на такому баз- кому коникові! А я так обняв би її тепер, поцілував би в те бліде личко! — лебедів сирота, вертаючись споминами в милу минувшину. Однак образ матері розвіяв- ся скоро, та за те, як Оля зні- мала його з коня, він не видер- жав, а обнявши її, притулився до неї, як до когось близького, дорогого. -- Тебе ще нести треба! — сварив Покідан, коли біля до- му хлопчина зсунувся з рук О- лі. — Я гадаю, що тобі не та- кої школи треба! - О, до школи, мене панна O- ля поведе, правда? — звернув- сі до дівчини Михась. - Еге-ж, ходитимемо в двій- ку; я до праці, а ти до школи! -- притакнула дівчина, а опі- сля, ніби вгадуючи Покіданові невідрадні думки, добавил: «Мені пощастило дістати міс- це таки в цій поблизькій шко- лі, що Михась ходитиме до неї. Рано я забіратиму його з собо- ю, а ввечері приходитимемо та- кож разом додому. Обіди до- старчатиме нам шкільний рес- торан». І цих кілька слів ніби відро- дили Покідана. Чим за це відплачуся Вам, панно Олю? — промовив та вдячности стиснув діво ку. ру- - Це ніяка важка праця, за яку треба аж відплачуватись, вимавлялась дівчина Він по- винен добре учитись; память в нього знаменита! — похвалила хлопчину, що вже вспів видра- патись на поруча веранди й терцював ніби на коні. --Тільки не погнівайтесь па- ні, але ви його самі так роз- пестили, що за його успіхи в науці я потерпаю! — всміхнув- ся Покідан. Оля й собі засміялась, але за- раз сказала поважно: -- Це тому, що його нема ко- му любити! Кажете, нема кому? Хіба в нього батька нема? -- немило здивувався Покідан. Не батька, але матері! — відказала дівчина, підводячи на нього свої поважні очі. Невже-ж батько не може заступити матері? -- запитав у неї. Так і ні! — відповіла. Не розумію вас! - Батько любить розумом, матір — серцем. А що вплив се- рця є сильніщий, то діти зви- чайно більше хиляться до мате- рей. Та в цьому випадку, Ми- хась майже несвідомо звернув- ся до мене; а звернувся тому, що ви не всилі обдарувати йо- re такою любовю, якою наді- лилаб його жінка-мати, -- го- ворила поглядаючи кудись пе- ред себе, ніби це що говорила, не торкалось Михася, але її са- мої. -- Мачуха також жінка! — втрутив їдко Tokina. — Але я не є його мачухою! відказала згорда. Розмова урвалась; він не від- повідав, а вона не мала про що вже говорити. З бічних дверей вийшов хлопчина й сіпнувши i за рукав, щось тихо шепнув. чина повернулась мовчки й зникла за тими дверми, з яких тілько щойно вийшов Михась. Чи не може ще трохи по- чекати? кричала до когось Білинська. Не бійся, не зім- тіє до вечері! - - почулось голо- сніше, коли Оля з двома сту- леними з собою крімками хлі. ба, зявилась на порозі. Котра з цих двох жінок є для мойого сина матірю, а ко- тра мачухою? — погадав в цей
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
