Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Our Life | Наше життя November | Листопад 2020 34 Гіркі спогади про 32 – 33 роки минулого століття назавжди залишаться болючою та незагоєною раною для українців. Тарас Петриненко – жива легенда української музики, народний артист України, визнаний співак і автор неофіційного гімну нашої держави, написав одну з найпронизливіших пісень про трагедію тих часів. Його «Колискова 33-го» – це звернення до самого себе і до свого покоління, послання до мільйонів людей, що тривалий час майже нічого не знали самі про себе та про свою історію. Це один з перших творів незалежної України, де про Голодомор заговорили вголос. «Мені дивно, що зараз, коли іде вшанування пам’яті жертв Голодомору, практично ніколи «Колискова 33-го» не звучить,– сказав в одному з інтерв’ю її автор.– Я розумію, що коли Таня Горобець співає «Іди, сину, їсти Гриця» – це моторошно. Але якщо ми не пропустимо через душу всі ці негаразди історичні, не очистимося, то без цього у нас перспективи дуже туманні»... Дитячий гомін, батьківські настанови, дідівські нарікання – все стихло... (Із серії плакатів «Голодомор 1932–1933». Дизайн: Юрко Гуцуляк, м. Київ, Україна.) Мала Катерина Два маленьких сина. Разом породила Гриця та Данила. Сім літ доглядала, Любистком вмивала, Долі їм благала, Колисаночки співала: «Люлі-люлі-люлечки, Шовковії вірвечки. Мальовані бильця Для Данилка і Гриця». Хмари йшли за обрій, Йшли часи недобрі Й недобрії вісті: Не стало що їсти. Свої, не чужії, вороженьки лишити Могли козачаті... Все до крихти – геть із хати. Ляжте, діти, спати, Бо нема чим годувати. Ой, люлі-люлі, Налетіли гулі. Стали думать і гадать, Чим синочків годувать. Чи яблучком, чи медком, Чи солодким пиріжком. ...Мов ворожа сила, Півсела скосила. Сусідська родина В одній домовині... Кругом людське горе Розлилось, як море, Не минуло, кляте, Катриної хати. Бо ще й не світало, Як Гриця не стало... Котку волохатий Не ходи по хаті. Ой, котику, не гуди – Спить дитина, не буди. ...З останньої сили Води наносила. Води наносила, В печі натопила. Кликала Данильця: «Вставай, сину, Їсти Гриця!..» Не озвавсь Данилко, Вже й не озоветься. Впала Катерина, Вже не підведеться... «...Люлі-люлі-люлечки, Шовковії вірвечки. Мальовані бильця Для Данилка і Гриця...» “КОЛИСКОВА 33-ГО”
Page load link
Go to Top