Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Our Life | Наше життя November | Листопад 2020 11 «Кру...» та «кру...» у небі, наче Спаса дзвін... Не одне серденько розтривожив він... Зором проводжаєм вічні ті ключі, Серцем розриваєм пута золоті, Летимо у вирій... до своїх начал, Де когось в колисці ще дідусь качав, Де рождалась віра з маминим борщем, Розливалась ласка там, де нині щем... Де була і зрада... Де була любов... Круки все та круки... вранці сонце знов. Чом же так сумуєм за усім, що «там»? Бо ступило в душу, наче гріх у храм... Бо влилось у тіло, мов жива вода, Поки припізнялась мудрість молода Хугою прибило до чужих воріт, Тугу журавлину вигнало услід. «Кру...» та «кру...» – несеться у захмар’я плач... Хтось «звідтіль» сміється (йому смішно, бач)... Та мені байдуже... П’ю з небес рефрен: «Летимо вже, нене-е... Відлітаєм, ме-ем...» Із серії «Мої переспіви» Тетяна МакКой , шт. Теннессі Кличуть: кру... кру... кру... На чужині умру Заки море перелечу, Крилоньки зітру... Богдан Лепкий ЖУРАВЛИНІ ПЛАЧІ У нашому селі тоді не було собак або котів – їх з’їли... Люди робили божевільні, жахливі речі, і пропадали безвісти дорослі та діти. Я пам’ятаю, коли мій вуйко прийшов до нас додому та шукав мене й сестру. Він виглядав божевільним – очі були дикі. Ми настільки злякалися, що втекли з дому. Він побіг за нами, але не мав сили наздогнати. Люди знайшли його пізніше мертвим. Коли мій брат повернувся з навчання, мама відправила його назад, бо в школі їх годували принаймні раз на день. Мій брат Іван, який працював бухгалтером у сусідньому селі, зберігав частину щоденних запасів. Раз на тиждень мати ходила по них, але цього не вистачило. Останніми словами мого батька були: «Я хочу крижку хліба». Але у нас не було навіть крихти хліба, щоб йому дати. Одного разу мама пішла до Івана, щоб взяти запаси їжі, але не знайшла сина (його відправили до Білорусі на роботу, про що ми дізналися потім). Коли мама повернулася до нашого села, голодна і втомлена вона сіла під деревом і заснула. Молодий чоловік, що проходив мимо, побачив її і сказав: «Тітко, будь ласка, встаньте. Якщо ви заснете, то ніколи не пробудитеся». Він витягнув з кишені кілька сухарів і попередив її: «Їжте поволі, по одній крайці, інакше помрете, якщо будете їсти зашвидко». Він допоміг їй стати на ноги і мати повернулася додому та поділилася цими сухариками з сестрами й зі мною. Маю більше спогадів, про які можу розповісти. Це дуже болісні спогади – про друзів, що вмирали, про тіла дітей і дорослих, що залишали, бо ніхто не мав сили їх поховати. П’ятеро у моїй сім’ї померли від голоду. Ми ж були щасливими. Бо ми вижили. Вижили, щоб побачити, як народилися наші діти, а потім діти наших дітей. Ми пережили Голодомор, нацистів і комуністів. Нам пощастило з чоловіком приїхати до Америки, і за це ми вдячні долі. Ми повинні завжди пам’ятати про всі злочини, які завдали нашому народові вороги. Ми зобов’язані продовжувати боротися за нашу землю, за нашу свободу, за нашу культуру, за наші традиції. Помолімося за втрачені душі. Помолімося за майбутнє – славне майбутнє, коли ніхто не зможе забрати нашу землю від нас. Україна – наша земля! Україна – наша Батьківщина! Слава Україні! Героям Слава!
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
