Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
2 2 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ - СЕРПЕНЬ 2019 жахливими катастрофами і... жінки в штанях. ...Одного разу приїхала до сестри знайома, дуже симпатична й інтелігентна пані. Ми познайомились і багато говорили. За якийсь час ця пані запропонувала мені становище домашньої вчите льки її дітей. Я з годилась і пробула у них від грудня 1898 - го р. до весни 1899 - го. Весь цей час я листувалась з Андрієм і Женею Лівицькими. Ці листи рятували мене від нудьги та помагали зносити одноманітність мого існування...» Ви ж, звісно, пані й панове, н е помітили в цій о повіді ключового, сигнального слова, а воно, скажу вам, — прозвучало. Це назва селища Копайгород, куди, власне, прямували попадя зі своїх угідь поспіль зі своєю залітною сестрицею. Я, вловивши цю важливу по - дробицю ситуації, подумав: «А к уди ж це вони так далеко вибралися з Володіївців під Чернівцями? Це ж маршрут у містечко, котре розташоване за два райони, на відстані, напевне, близько ста кілометрів... Хіба кіньми, та ще ж тоді, коли за їздових самі жіночки, на такі відстані відправляютьс я?» І тут уже ж та ки зрозумів: йдеться, напевне, не про ті Володіївці. І справді, на Вінниччині є два населених пункти з такою промовистою назвою. Інші Володіївці розташовані у Барському районі. За три кілометри від них і справді розкинулося якраз містечко Копайгород, котре у різні часи було й районним центром. Біля цих Володіївців поруч є залізнична станція, на якій зупиняються поїзди і ближнього, і дальнього сполучення. Отож, коли у благословенні Андрієві та Марії відмовили і батько, і матір Лівицькі, мол оді подалися до Жм еринки. Батько дівчини їх зустрів з розпростертими обіймами, але дати своє добро на шлюб теж відмовився. «Вам мало буде мого одного благословення, — сказав розважливий банкір Варфоломій Семе - нович. — Працюйте над тим, щоб прихильніше до в ас поставився Мико лай Іванович, і ваша матінка, п. Андрію, а я тоді з радістю під - тримаю цей новий союз...» Зачула все це сестра Неоніла, аж на місці підстрибнула: — Не слухайте їх, стариків, — вигукнула. – У них свої затрапезні забобони. Намічайте день весі лля. Я його органі зую в своїй хаті. Іван мій освятить ваш небесний шлюб у нашому сільському храмі. Весілля відгуляємо в нашому саду над Лядовою, у Володіївцях... Напередодні неділі 15 - го липня 1900 - го р. з поїзда, що прямував з Києва, на станції Копай зійшла ватага молодих ве селих людей з мандоліною та гармошкою у руках. Їх зустріли три брички сусідньої попівської братії, друзів батюшки Івана. Усі вони покотили до обійстя місцевого священика Крижанівського у Во - лодіївцях, що розташувалося неподалік станції. П анотець і матушка з хлібом - сіллю на вишитих рушниках зустрічали Андрія Лівицького і Марію Ткаченко у воротах обійстя. На оказію збіглося багато селян, особливо малечі. Вони обсіли всі гілляки попівського рясного саду та виглядали чи не з - за кожного куща. А на - ступного ранку біля церкви було так веле - людно, як ніколи: вінчалася сиротина Марійка, сестра матушки Неоніли. Її тут усі добре знали, бо часто вона бувала в цих краях, майже рік учителювала в тутешній заможній родині. Заблудле весілля було вельми го л о - систим, бо до пр иїжджих музикантів при - єдналися й місцеві – з духовим оркестром і великим бубоном, мідними тарілками. І перепочинку у піснях та танцях зовсім тої днини не було. А яких уже різних, дивовижних страв без ліку наготували володієвецькі жіночки та молодиці під о рудою матушки Неоніли! Усі свої запаси відкрила вона перед гостями сестриці. Столи вгиналися від наїдків і напоїв. А коли одним скрипом наїхала під садибу священика довколишня попівська знать – друзі Івана та Неоніли, здається, такого хор у ще не чули тамте шні краї. Заспівали вони такої пісні, яких і не чували ще в цих краях: «Із - відти гора - а, а звідси друга. Межи... тими... гороньками Сходила зоря - а - а. Межи... тими гороньками Сходила зоря. Ой, то не зоря — а Дівчина моя - а - а Широкою долиною По воду ішла - а - а... Ой, які ж голоси чудові у священиків із матінками, що аж луни понад Лядовою ходять! Тим часом кияни стали в кружок і заспівали свою: «Ой, із - за гори Та буйний вітер віє. Ой, там удівонька Та пшениченьку сіє. А засіявши, Стала волочити, А заволочивши, Стал а Бога просити». Поки місцеві оглядалися та приноврю - валися до цієї пісні, жених Андрій Лівицький приморгнув тричі, і вже в одну мить залунало широке та могутнє, у виконанні приїжджого весільного ансамблю: «Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер зави ва, Додолу верби гне високі...» Кияни повернулися півколом до місцевої знаті святих отців, і вони в один голос підхопили бунтівні Тарасові слова: «Сердито хвилі підійма - а - а... До третіх півнів не вгавала садиба отця
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
