Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
2 2 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ - СЕРПЕНЬ 2019 жахливими катастрофами і... жінки в штанях. ...Одного разу приїхала до сестри знайома, дуже симпатична й інтелігентна пані. Ми познайомились і багато говорили. За якийсь час ця пані запропонувала мені становище домашньої вчите льки її дітей. Я з годилась і пробула у них від грудня 1898 - го р. до весни 1899 - го. Весь цей час я листувалась з Андрієм і Женею Лівицькими. Ці листи рятували мене від нудьги та помагали зносити одноманітність мого існування...» Ви ж, звісно, пані й панове, н е помітили в цій о повіді ключового, сигнального слова, а воно, скажу вам, — прозвучало. Це назва селища Копайгород, куди, власне, прямували попадя зі своїх угідь поспіль зі своєю залітною сестрицею. Я, вловивши цю важливу по - дробицю ситуації, подумав: «А к уди ж це вони так далеко вибралися з Володіївців під Чернівцями? Це ж маршрут у містечко, котре розташоване за два райони, на відстані, напевне, близько ста кілометрів... Хіба кіньми, та ще ж тоді, коли за їздових самі жіночки, на такі відстані відправляютьс я?» І тут уже ж та ки зрозумів: йдеться, напевне, не про ті Володіївці. І справді, на Вінниччині є два населених пункти з такою промовистою назвою. Інші Володіївці розташовані у Барському районі. За три кілометри від них і справді розкинулося якраз містечко Копайгород, котре у різні часи було й районним центром. Біля цих Володіївців поруч є залізнична станція, на якій зупиняються поїзди і ближнього, і дальнього сполучення. Отож, коли у благословенні Андрієві та Марії відмовили і батько, і матір Лівицькі, мол оді подалися до Жм еринки. Батько дівчини їх зустрів з розпростертими обіймами, але дати своє добро на шлюб теж відмовився. «Вам мало буде мого одного благословення, — сказав розважливий банкір Варфоломій Семе - нович. — Працюйте над тим, щоб прихильніше до в ас поставився Мико лай Іванович, і ваша матінка, п. Андрію, а я тоді з радістю під - тримаю цей новий союз...» Зачула все це сестра Неоніла, аж на місці підстрибнула: — Не слухайте їх, стариків, — вигукнула. – У них свої затрапезні забобони. Намічайте день весі лля. Я його органі зую в своїй хаті. Іван мій освятить ваш небесний шлюб у нашому сільському храмі. Весілля відгуляємо в нашому саду над Лядовою, у Володіївцях... Напередодні неділі 15 - го липня 1900 - го р. з поїзда, що прямував з Києва, на станції Копай зійшла ватага молодих ве селих людей з мандоліною та гармошкою у руках. Їх зустріли три брички сусідньої попівської братії, друзів батюшки Івана. Усі вони покотили до обійстя місцевого священика Крижанівського у Во - лодіївцях, що розташувалося неподалік станції. П анотець і матушка з хлібом - сіллю на вишитих рушниках зустрічали Андрія Лівицького і Марію Ткаченко у воротах обійстя. На оказію збіглося багато селян, особливо малечі. Вони обсіли всі гілляки попівського рясного саду та виглядали чи не з - за кожного куща. А на - ступного ранку біля церкви було так веле - людно, як ніколи: вінчалася сиротина Марійка, сестра матушки Неоніли. Її тут усі добре знали, бо часто вона бувала в цих краях, майже рік учителювала в тутешній заможній родині. Заблудле весілля було вельми го л о - систим, бо до пр иїжджих музикантів при - єдналися й місцеві – з духовим оркестром і великим бубоном, мідними тарілками. І перепочинку у піснях та танцях зовсім тої днини не було. А яких уже різних, дивовижних страв без ліку наготували володієвецькі жіночки та молодиці під о рудою матушки Неоніли! Усі свої запаси відкрила вона перед гостями сестриці. Столи вгиналися від наїдків і напоїв. А коли одним скрипом наїхала під садибу священика довколишня попівська знать – друзі Івана та Неоніли, здається, такого хор у ще не чули тамте шні краї. Заспівали вони такої пісні, яких і не чували ще в цих краях: «Із - відти гора - а, а звідси друга. Межи... тими... гороньками Сходила зоря - а - а. Межи... тими гороньками Сходила зоря. Ой, то не зоря — а Дівчина моя - а - а Широкою долиною По воду ішла - а - а... Ой, які ж голоси чудові у священиків із матінками, що аж луни понад Лядовою ходять! Тим часом кияни стали в кружок і заспівали свою: «Ой, із - за гори Та буйний вітер віє. Ой, там удівонька Та пшениченьку сіє. А засіявши, Стала волочити, А заволочивши, Стал а Бога просити». Поки місцеві оглядалися та приноврю - валися до цієї пісні, жених Андрій Лівицький приморгнув тричі, і вже в одну мить залунало широке та могутнє, у виконанні приїжджого весільного ансамблю: «Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер зави ва, Додолу верби гне високі...» Кияни повернулися півколом до місцевої знаті святих отців, і вони в один голос підхопили бунтівні Тарасові слова: «Сердито хвилі підійма - а - а... До третіх півнів не вгавала садиба отця
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
