Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ - СЕРПЕНЬ 2019 WWW. UNWLA .ORG 2 1 духівнитства. Місцевого нашого священика він не любив і ніколи у нього не сповідався. Сповідатись їздили до сусіднього Браїлова за шість верстов. У Великодню н іч звичайно ходили до церкви. Повертались додому вранці та цілою родиною урочисто розговлялись. Настрій при цьому був святковий, радісний...» Ах, ось воно що: отже, Браїлів, але це ж ніяка не Волин ь, Полісся, теперішня Жито мир - щина. До Бердичева від названо го населеного пункту кілометрів 125 — 130. А за шість верст від Браїлова і нині лежить місто Жмеринка. Хоча міг би бути й інший населений пункт. Тому з остаточним висновком я не поспішав. І лише на сторінці 97 - й мемуарів дружини президента УНР в екзилі, у ситуації, коли з жандармського управління до п. Марії вийшов офіцер і назвав її нареченою А. Лівицького (був такий епізод), авторка пише, що тут вони розійшлися з Костянтином Лівицьким, з яким во на приїхала до Києва: він повертався на береги Дніпра до Ліпл явого, а вона по - прямувала «у Жмеринку до батька»... Мало - помалу назбирав я зерняток зі спогадів Марії Варфоломіївни, аби зрозуміти, що доля в неї сирітська. У неповних два роки залишилася без мате рі. Історія цього сирітства така. Дуже любилися мати з батько м, і якось поїхали в гості до багатих друзів. Дружина п. Ткаченка понад усе полюбляла танцювати. На тій вечірці вона надміру розгарячилася, а вже треба було їхати додому, бо чекало дома на батькі в маленьке дитятко. Накинула мати на себе у санчата легенько шубку, а не вповилася, якби належало зробити, залишаючи простір для свіжого, швагкого вітру з морозцем. Бо, можливо, й вино ще з середини гріло: поки доїхали додому, вона вже й серйозно про - студилася. Лікар діагностував двостороннє запалення легень. А за д есяток діб прозвучав траурний марш: врятувати молоду й красиву, любу жіночку керівника комерційного банку Жмеринки Варфоломія Семеновича Ткаченка не вдалося. Одначе була у Марійки старша сес тричка Неоніла. У сімнадцять літ вона вийшла заміж за Івана Крижан івського. А той Іван був дуже побожним чоловіком і невдовзі його висвятили на священика. І згодом молоді люди від батька зі Жмеринки виїхали на парафію у село Володіївці. Я коли прочитав це, замало не підстрибнув у кріслі. Подумав, що йдеться про ті Володі ївці, котрі відомі мені, як недалека сторона від мого рідного Джурина на Він - ниччині. Я чимало разів проїздив через те село, прямуючи до Чернівців чи Томашполя. Велосипедом навідувався туди з різними оказіями. До того ж, мешкала там наша близька рідня. Доч итуючи мемуари п. Марії Ткаченко - Лівицької, навіть подумки уявляв собі, як по весні, можливо, з’їжджу туди, щоб поглянути на той старовинний храм, який описала п. Марія, при умові, якщо він зберігся ще й по нині. Як по Володіївцях через родичів рознесу новину про те, що в їхньому селі, на початку минулого століття, мешкали близькі люди президента УНР в екзилі А. Лівицького. Матушка Неоніла з Володіївців, як вка - зується в мемуарах, запрошувала молодшу сестричку Марійку на гімназійних вакаціях відв ідати їхню багату господу. Бо все у них є, і насамперед, своя бібліотека, що найбільше цікавило дівчину. А ще можна поласувати солодких, як мед, черешень, що народили того року багато ягід довкруги поп івської садиби та божого храму. Ось як виглядає той спо гад у мемуарах Марії Варфоломіївни: «У сестри і справді виявилася досить добра бібліотека — твори всіх відомих письменників російських і французьких. Українських книжок, крім легального Кобзаря, не бул о, бо в ті часи ні сестра, ні я ще не були свідомими ук раїнками. Сидячи там на високій черешні, не раз, було, чую, як сестра гукає: — Марусю, іди допоможи коня запрягти у «лінійку». Поїдемо у Копайгород... Пару коней і хлопця їздового Ваня нам не дає (Ваня – це мій шваґер - священик – М.Т.), бо хлопець у полі потр ібний, – пояснює сестра те, чому маємо їхати «лінійкою», а не екіпажем. Біжу на поміч. Їхати «лінійкою» (возом без полудрабка, пристосованим для пере - везення, насамперед, лісоматеріалів – О.Г.) для мен е — весела та приємна пригода, але для матушки — з огляду на опінію прихожан - селян — трохи ризикована. Моя сестра була старша за мене на шість років. Вийшла заміж у сімнадцять років і ніяк не могла звикнути до поважної ролі дружини священика. Одного разу т рапилася справді пригода. Конем правила я. В одному місці задивилась кудись, потягнула віжки в бік, і ми, виїхавши на горбок, перекинулись. Падати було невисоко, не потовклися. Підняли «лінійку», звели коня з горба і поїхали далі. Опам’ятавшис ь, я почала с міятись, а сестра цілу дорогу бурчала, бо сукні наші були в жахливому стані, скупавшись у куряві. На щастя, ніхто нас не бачив, і престиж матушки від того не постраждав. З приємністю і тугою згадую ті давні часи, добу щасливої романтики. На зміну прийшли авто й літаки з
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
